III. Теологічний (богословський) підхід

Теологія (від грецьк. teos – Бог, logos – учення; учення про Бога) – наука про уславлення Бога, що є історично першою формою вчення про релігію.

Теологія (богослов’я) – система обґрунтування та захисту релігійних учень, сукупність доказів істинності конкретної релігії, її моралі, правил і норм життя служителів культу та віруючих. Ці вчення сформувалися внаслідок намагання пояснити релігію, зробити доступними для віруючих загальні засади певної релігії та образи й догматичні формули, що були втілені у священних книгах. До них належать: догматика – системний виклад положень, які, згідно з конкретною релігією, вважаються абсолютно істинними, екзегетика – тлумачення релігійних текстів і каноніка – теорія церковного права тощо.

Теологія безпосередньо пов’язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різноманітні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Богословсько-теологічний підхід до релігії – це погляд на неї зсередини, з позиції самої релігії та відповідного релігійного досвіду. Основою теології є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим же властивий особливий вид духовного пізнання – релігійний досвід (переживання, пов’язані з відчуттям присутності в житті Вищого начала). Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення.

Основне в богословсько-теологічному підході – обґрунтування та захист релігійного віровчення, визнання вічної цінності релігії для кожної людини та людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь пронизані ідеями, що відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що релігія є особливим феноменом, результатом взаємозв’язку надприродних сил і людини.