Хасидизм як напрям в іудаїзмі

Термін хасидизм походить від давньоєврейського слова “хасид”, яке означає “благочестивий”. Як релігійний рух, хасидизм виник у першій половині XVIII ст. серед євреїв Галичини, Поділля та Волині.

Засновником і першим цадиком (пророком) хасидизму був Ізраель бен Єліезер (1700 – 1769 рр.), який став відомий як Баал Шем Тов (той, що володіє божим ім’ям). Баал Шем Тов навчав, що світ створений з Божества та є його проявом. Бог перебуває і в найдрібніших речах, і у вищих проявах людського духу, він постійно втручається в усі земні справи.

Хасидизм, як учення, звернутий до простої людини. Він стверджує, що справжнім праведником є той, хто піклується про ближнього. Люди через любов до ближнього приходять до Бога. Тож до кожної людини потрібно ставитись як до праведника, бо ніхто не падає настільки низько, щоб не міг знову піднятися до Бога, тобто “пізнати себе як прояв Божества”. Саме це і є, згідно з ученням хасидів, метою життя кожної людини. Наприклад, у невеличкій хасидській оповідці “Найважче питання” цадик Зуся перед смертю каже: “На тому світі мене не спитають: “Чому ти не був Мойсеєм?” Мене спитають: “Чому ти не був Зусею?”.

Однією з особливостей хасидського вчення є віра в пророків. Хасиди вірять, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства та навіть стати пророком, якого обожнюють віруючі. Діяльність цадиків подібна до творчості Бога. Цадики запевняли віруючих, що Бог керує світом за їхніми порадами, закликали до послуху та покори. Вони активно сприяли запровадженню спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.

Хасидизм був реформаторським рухом. Послідовники хасидизму відмовлялися від іудейського аскетизму, спрощували порядок здійснення молитов, сповідалися в духовних наставників, робили цадикам різноманітні приношення, стали вживати тютюн, міцні напої.

Прихильники хасидизму мешкають в усьому світі, зокрема й в Україні. В містах Умані та Бердичеві є священні місця хасидизму.

Буддизм – історично перша світова релігія.