Неохристиянські релігії

До неохристиянських релігій належать ті, що виникли на основі традиційного християнства. Ці рухи мають на меті пристосувати вчення Ісуса Христа до сучасних умов.

Представники релігійних організацій цього напрямку загалом зберігають основні загальнохристиянські засади, визнають Біблію та особу Ісуса Христа, хоча деякі положення Святого письма трактують по-своєму, відходячи від усталених християнських традицій, модернізують культову практику.

До неохристиянського напрямку належать такі релігійні організації: Церква повного Євангелія, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, Новоапостольська церква, Церква Христа, Богородична церква, Методистська церква, Пресвітеріанська церква, незалежні євангельські громади харизматичного напрямку та ін.

Особливо динамічно розвиваються та поширюються в Україні харизматичні церкви. За останні п’ять років кількість їхніх громад зросла більш як на 300. За свідченням науковців, харизматичний рух, який виник в 1996 р. в Лос-Анджелесі (США), переживає нову хвилю свого поширення. Він охопив практично всі протестантські течії та стверджує себе як рух відродження євангельського християнства, сутністю якого є повернення до принципів і традицій Першоапостольської церкви.

В Україні харизматичні організації виникли на основі низки п’ятидесятницьких і баптистських громад, за рахунок бази яких іде і їх подальше поширення.

Поняття “харизма” означає: благодать, Божий дар, який подарував апостолам Ісус Христос через Святого Духа в день П’ятидесятниці для спасіння та поширення ідей Християнської церкви. Тож віровчення харизматичних церков базується на загальнохристиянських цінностях.

Харизмати, як і представники багатьох інших відгалужень християнства, вірять в безпосереднє спілкування з Богом, через яке їм передаються дари Духа Святого – харизми. Ці дари класифікуються за трьома ознаками: дари одкровення (мудрість, знання, уміння вирізняти духів); дари сили (дар істинної віри, дар творити чудеса, дар робити зцілення), дари мови (дар пророцтва, дар глосолалії – уміння розмовляти іншими мовами (язиками) та дар їх тлумачення).

Віруючі допускають вільне прочитання Святого Письма, а його тлумачення (одкровення) підносять до рангу віросповідних джерел, авторитетніших, часом, за Біблію. Керівник харизматичної церкви вважається посланцем Бога, особою, що стоїть поруч з Ісусом Христом.

Серед таїнств визнається водне хрещення повнолітніх, вечеря господня (вечеря любові), шлюб.

Основними догматами харизматів є віра в народження небесне Ісуса Христа від Святого Духа, хрещення Святим Духом (окрім водного), віра в зцілення душі та друге пришестя Ісуса Христа.

Практикуючи досить емоційні богослужіння, харизмати доволі успішно конкурують з традиційними релігіями, особливо щодо впливу на молодь. Богослужіння у храмах і молитовних будинках харизматичних церков, в основі яких покладено прославлення Ісуса Христа, супроводжуються музикою, піснями й танцями. Часто воно проводиться у формі своєрідних театралізованих вистав із застосуванням психофізичних технологій, які, як відомо, використовуються при проведенні масових заходів. Для віруючих характерне спільне скандування певних релігійних текстів, рукоплескання, тупання ногами, пританцьовування, використання звукових і світлових ефектів тощо.

Для харизматичних церков, як і загалом для протестантизму, притаманне “нове бачення ролі церкви в сучасному світі”, основу якого становить оновлена концепція соціального Євангелія – заохочення активності віруючих у мирському житті, вдосконалення сучасної людини та сучасного світу, більшого сприйняття громадських, виробничих, освітніх, культурних і навіть політичних сфер буття. Тож харизматична проповідь, окрім релігійно-етичних і власне церковних аспектів, звертається до найрізноманітніших сфер життєдіяльності людини – економіки, культури, моралі, політики, права, міжнародних відносин, екології тощо. Значною та помітною була активність віруючих-харизматів під час виборчих кампаній.

Харизматичні церкви здійснюють різнобічну благодійну роботу та проявляють милосердя до ближніх, приділяючи особливу увагу соціально незахищеним верствам населення, подоланню таких соціальних патологій, як пияцтво та наркоманія, вони також працюють з ув’язненими в місцях позбавлення волі та ін. Отже, за своїми характеристиками та практичною діяльністю харизматичний рух досить активно адаптується до соціального оточення.

Поширення харизматичного руху в нашій державі здійснюється, насамперед, завдяки місіонерській активності і відзначається високою динамічністю. Станом на 1 січня 2005 р. в Україні нараховувалось понад 500 громад харизматів. Вони мають досить розвинену конфесійну структуру – одинадцять християнських благодійних місій, декілька духовних центрів (один з них діє в Києві), три братства, вісім навчальних закладів, де навчаються майбутні служителі церкви.

Географічне поширення релігійних громад має регіональний характер. Найбільш поширений харизматичний рух у південно-східному регіоні, де діє понад 300 громад. У Донецькій області нараховується 116 громад, у Криму – 43, у Запорізькій – 34. У Києві нараховується понад 10 тис. прихильників цього напрямку.

Помітного поширення набула в Україні й Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони). Поруч із Біблією, її віруючі визнають за священну також “Книгу Мормона”, котра, нібито, була знайдена в 1830 р. Й. Смітом під Нью-Йорком “з волі небесного посланця на ім’я Мороній”.

Згідно з ученням мормонів, наказ діяти в ім’я Ісуса Христа та повеління організувати їхню церкву Й. Сміт отримав від трьох Апостолів – Петра, Якова й Івана. Оскільки Ісус Христос обіцяв невдовзі до свого другого пришестя відновити церкву, втрачену після його розп’яття, то мормони вважають, що нею є саме їхня церква. Звідси й походить назва – Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (ІХСОД), чиї послідовники (понад 10 млн.) діють у 150 країнах світу. Церкву ІХСОД, центр якої розміщується в Солт-Лейк-Сіті (США), очолює президент, котрий здійснює керівництво її діяльністю через дванадцятьох апостолів, а також єпископат-кворум сімдесяти.

Існує певна особливість у тлумаченні мормонами християнського віровчення. Так, визнаючи Святу Трійцю, вони вважають, що Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий є окремими, відмінними одна від одної, іпостасями Верховного Божества.

У церкві визначаються чотири основні священнодійства, чи таїнства: хрещення до досягнення 8-річного віку; рукопокладення для священицької посади; шлюб у двох різновидах – земний і вічний; причащання (причастя) хлібом та водою. Особливістю церкви є і те, що в ній офіційно встановлено два рівні священства – Ааронове (молодше) та Мелхіседекове (старше).

У мормонів єпископом або президентом вважається той, хто в традиційних для України церквах називається просто ієреєм, чи парафіяльним священиком. Дияконом можуть бути юнаки старші 12 років, але за своїми функціями (рознесення причастя, догляд за храмовими приміщеннями, виконання деяких доручень, збирання подаянь тощо) вони не відрізняються від послушників у православних або католицьких церквах.

У чин священика послідовники церкви можуть бути висвячені після досягнення 16 років. Згідно з регламентом, священик має право здійснювати обряд хрещення, прислужувати при причащанні, вести зібрання громадян. Якщо обряд хрещення, як акт прийому до церкви ІХСОД, може здійснити священик – носій Ааронової посвяти, то імена та благословення дітям дають лише носії Мелхіседекового священства. Водне хрещення мають обов’язково засвідчити два священики – носії священства Мелхіседекового.

Посвячення людини в члени церкви та передачу їй дарів Святого Духа здійснюють також носії вищого рівня священства. При проведенні причащання носії Ааронового священства тільки прислужують носіям священства Мелхіседекового. У маслосвятті, миропомазанні, освяченні могил, у рукопокладенні на церковну посаду, благословенні мирян беруть участь лише особи Мелхіседекового священства.

Мормонство – це не тільки віра, а й спосіб життя. Йдеться про те, що церква мормонів не принижує людської гідності ідеєю вродженої гріховності, а розглядає гріх як набутий лише тією людиною, котра веде неправедне життя. Себе члени церкви мормонів сприймають не рабами Божими, а його дітьми. Вони вважають, що щастя людини приходить не через страждання та постійну спокуту гріхів, а через земне діяння.

Мормонам притаманний культ сім’ї. Церковний шлюб розглядається як подія, що єднає чоловіка та дружину назавжди, а тому розлучення серед мормонів є рідкістю. Членам церкви приписано виконувати свій громадянський обов’язок – обов’язково проходити військову службу.

Культові споруди (храми) використовуються не лише для здійснення обрядових дійств і релігійної освіти, а й для спортивних занять, проведення культурних заходів, зокрема, концертів світської музики. Доходи церкви (а це, переважно, обов’язкова церковна десятина) йдуть не на платню служителям культу, що мають жити за власний кошт, а на будівництво храмів, видавництво літератури, допомогу нужденним і багатодітним сім’ям, а також на освітянські цілі та ін.

Церква проявляє толерантність до інших конфесій, допускає створення сімей між послідовниками різних релігійних вірувань. Однак твердження мормонів про те, що після воскресіння Ісуса Христа його істинної церкви на Землі не було та що лише вони спроможні відновити цю церкву, викликає деякі заперечення з боку інших християнських конфесій, їхнє невдоволення поширенням мормонства в Україні.

Ще за часів радянської влади в Україні з’явилися перші мормонські громади. 30 липня 1995 р. було зареєстровано Всеукраїнське релігійне об’єднання мормонів – Управління церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. Загальна кількість мормонів в Україні сягає близько 5 тис. віруючих, якими керують дві місії – Київська та Донецька. До Київської місії належать такі міста: Київ, Львів, Сімферополь, Севастополь, Одеса, Черкаси. Донецька місія охоплює: Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Горлівку, Макіївку та Маріуполь.

До України постійно приїздять місіонери. Тільки в межах Київської місії постійно перебуває не менше за 70 місіонерів, не рахуючи керівників церкви, що приїжджають на необмежений термін.

В останні роки під впливом закордонних центрів в Україні набувають поширення релігійні громади, що називають себе Церквою Христа. Перше з таких релігійних об’єднань виникло в 1979 р. у США, а з 1991 р. почалася місіонерська діяльність їхніх представників у країнах СНД. Нині на пострадянському просторі діє 16 конгрегацій, які об’єднують тисячі віруючих. Громади Церкви Христа існують у межах, так званої, “автономної конгрегації”.

Територія відповідної держави поділена на округи, що складаються із секторів, основою яких є громади. На чолі кожного округу стоїть старійшина, є також і диякони. Кожне об’єднання вважається автономним і діє на основі самоврядування та є організаційно незалежним від інших конгрегацій, що керуються із закордонних центрів.

В Україні Церква Христа виникла в липні 1993 р., коли група проповідників у складі дев’яти громадян США приїхала до Києва з Москви й орендувала зал педагогічного університету імені Михайла Драгоманова для проведення занять з вивчення Біблії. Керівником групи був пастор організації “Міжнародна Церква Христа – бостонський рух” Ш. Лі Вутен, який і заснував у низці міст України релігійні громади.

Єдиною віроповчальною літературою представники Церкви Христа визнають Новий Завіт. Серед інших книг, які поширюються, – переклади брошур Дж. Барнетта “Церква Христа” і Р. Кемпбелла “Чим є Церква Христова”. Праксеологічні основи віровчення цієї неохристиянської течії ґрунтуються на Євангелії, що тлумачиться з позицій релігійного ізоляціонізму.

Метою діяльності Церкви проголошується відродження основ християнства за Євангелієм і його проповідь. Згідно із їхньою теорією релігійних цінностей, тотальна євангелізація всього світу цим об’єднанням є вищою метою, наказом Ісуса Христа та має бути досягнута до 2013 р.

Ієрархічно Церква Христа будується таким чином: “бесіда” – від 4 до 15 осіб; “відділення (зона)” – від 30 до 40; “сектор” – не менше за 100 осіб; “регіон” – три сектори, а потім уже регіональна церква.

Церква Христа практикує активне вербування нових членів і беззаперечне виконання настанов її керівників. Ритуал вступу до цієї громади перебуває на стадії становлення. Вступ до її лав, зазвичай, відбувається після участі кандидатів у п’яти заняттях. Відтак новий член має обов’язково покаятись і прийняти водне хрещення, що відбувається тільки стосовно дорослих.

Негативну реакцію громадськості, як в Україні, так і в інших державах, викликає практика жорсткого нав’язування своєї віри згаданою церквою. Серед методів, які притаманні місіонерській діяльності її проповідників, є відомі технології психологічного впливу на особистість, щоденні самозвіти, “персональна опіка” та “наставництво”, при якому слово наставника стає вищим законом для учнів. Основою віри є вчення про покору віруючих наставникам, навіть якщо вони помиляються.

Культове проведення богослужінь відзначається гучними співами з плесканням у долоні, домінуванням сучасних ритмів і мелодій, що має на меті підвищити емоційність і чутливість віруючих. Церкві Христа притаманні доволі спрощені релігійні служби. Обов’язковою є сповідь, як індивідуальна, так і колективна. Якщо віруючий покаявся та більше не порушує настанов – гріх йому прощається.

Головна подія – недільна проповідь, також важливі збори кожного вівторка (Збори вивчення Біблії). На них збираються учні (віруючі) й ті, хто збирається стати учнями.

Куріння, пияцтво та рукоприкладство – це страшні гріхи. Свята ця церква не визнає – ні православних, ні, взагалі, християнських. Постом вони вважають повну відмову від їжі, такий піст може тривати від одного до семи днів – за вказівкою наставника. Десятина обов’язкова та вона не є жертвою. Якщо віруючий дійсно хоче щось пожертвувати на церкву, то потрібно дати понад десятину. Представники церкви активно збирають пожертви на вулицях, використовуючи обман і незаконні методи.

Сьогодні Київська Церква Христа поділяється на дві зони: Південь і Північ із загальною кількістю до 400 осіб.