Синтетичні релігії

До синтетичних (штучних) релігій відносять: віру Бахаї, Велике Біле Братство “ЮСМАЛОС”, “Церкву Останнього Заповіту” (Церкву Віссаріона), Церкву об’єднання (уніфікації), громади “Зоресвітнього християнства”. Окремим напрямом у цій групі є об’єднання “Церкви сайєнтології”, “Християнської науки”, “Науки Розуму”.

Синтетичним релігіям притаманні культ лідера, його обожнення, ідея богообраності своїх послідовників, наявність власних віросповідних джерел. Прикладом такої релігійної організації може бути Велике Біле Братство “ЮСМАЛОС”.

Віросповідна доктрина Великого Білого Братства має еклектичний, дуалістичний характер, який проявляється в дихотомії східної та західної соціокультурної і релігійно-філософських традицій. Вона синтезує в собі елементи:

• релігій сходу, переважно, буддизму та кришнаїзму, а також окультизму й теософських уявлень О. Блаватської (учення про бога як Вищу Особу, про перевтілення, еволюцію душі, тотожність Бога та людини, про енергетичні центри-чакри, осяйну оболонку – ауру, сім тіл людини тощо);

• біблійні та більш пізні християнські мотиви (вчення про Бога та Сатану як володарів царств і сил Світла та Темряви, про рай і пекло, сходження Духа Святого на апостолів, а також про 144 тис. обраних, Божий Суд і кінець Світу). В доктрині задіяні біблійні персонажі – Адам і Єва, Мойсей, Давид, Матір Божа, Ісус Христос та ін.;

• ідеї Живої Етики (Агні йога) Реріхів і Нью Ейджу (“Новий Вік”) – “енергетичний” підхід до пояснення духовних явищ, учення про Шамбалу, Махатм, Вчителів людства та Матір Світу, психічну енергію, Фохат і фохатизацію, про чоловіче та жіноче начала світу, про боротьбу егрегорів (людських цілеспрямованих еманацій духовної енергії);

• елементи герметизму та Каббали (іудейський містицизм), зокрема, про макрокосм, космічні закони, Ейн-Соф (безкінечне божество) та його еманації, систему Сфирот, або Дерево Життя, про людину як посудину для вміщення Божої енергії, про пропорційність сили впливу цієї енергії Бога на світи та людину залежно від наближення до Бога;

• сучасні наукові та філософські ідеї (існування чорних дірок у Всесвіті, еволюція космосу, людства й людини, квантова природа світла, поєднання філософських ідей лінійної та циклічно-кругової плинності часу, деякі ідеї зі сфери біоенергетики тощо).

Ступінь упливу цих ідей зміщується від домінування східних релігійно-філософських учень, через коливання між східними та західними доктринами і, зрештою, переважання прохристиянських чинників. Складові доктрини віровчення Великого Білого Братства – це вчення:

• про експлантацію, тобто про єдність Бога та людини й реінкарнацію (перевтілення);

• про світобудову, згідно з якою існує три світи – духовний, вогневий і матеріальний, де мешкають, відповідно, Бог, Логос та люди;

• про світ Сатани (антибога), що намагається захопити трон Бога;

• про трансформацію світів і енергетичну піраміду системи Божественного світу;

• про людину й еволюцію її душі;

• про фохатизацію (насичення людини божественною енергією світла);

• про програму “ЮСМАЛОС”, за якою має відбутися пік боротьби між силами Світла й Темряви та суд над грішниками.

Етика Великого Білого Братства базувалася на запропонованому в “Останньому заповіті” комплексі з 10-ти заповідей, що становлять фундамент усього віровчення та пронизані ідеєю розширення й перенесення любові зі свого ближнього на все суще на Землі.

Як відомо, перші три християнські заповіді стосуються любові до Бога, людства та ворогів. В “Останньому Заповіті” вони доповнюються заповіддю благословення, жалю, прощення тих, хто ображає і просякнутий ненавистю (сьома заповідь), а також милосердям і освяченням миру (дев’ята), та поблажливості до тих, хто не розуміє Живого Бога (десята заповідь).

Четверта, п’ята й шоста заповіді “Останнього Заповіту” стосуються ненасилля над тілом, душею, свідомістю та духом. Слова в четвертій заповіді “Не вбий того, хто дихає” є розширеним варіантом шостої Біблійної заповіді “Не вбий” та поширюються на тварин і довкілля.

Шоста заповідь “Останнього Заповіту” не кради в людини, не кради в природи, не кради в атмосфери, не кради у Всесвіту є розширеним варіантом восьмої Біблійної заповіді “Не кради”.

Замість сьомої та десятої Біблійних заповідей (відповідно, “Не чини перелюбу” та “Не жадай (...) усього, що є в ближнього твого”), а також настанов Ісуса Христа (Мт. 5,27-32) щодо пожадливості, перелюбу та розлучення в “Останньому Заповіті” пропонується інше розуміння цих питань: “Шлюбні стосунки без любові та гармонії – є перелюб. Пожадання поза духовністю – ментальний блуд”.

Велике Біле Братство мало свою символіку – рівнобічний хрест, який символізував людське тіло з розпростертими руками (образ Марії Деві Христос), а також хрест у п’ятикутній зірці “Хрест і Троянда” (хрест – Отець Небесний, а зірка – це містична троянда, тобто Мати Світу).

Молитовний комплекс Великого Білого Братства складався як з римованих віршів М. Цвігун (Марії Деві Христос), так і зі звичайних молитов. Хрестилися юсмаліани справа наліво трьома пальцями (з’єднаним великим, вказівним і середнім пальцями правої руки), при цьому вимовляли: “Господь Марія-Деві-Христос”.

Віросповідна доктрина цієї організації після відомих подій 1994 р., пов’язаних з його розколом і забороною, суттєво переглянута послідовниками М. Цвігун. Зняті, зокрема, деякі обмеження. Однак культова практика юсмаліан, форми та методи місіонерства, впливу на адептів потребують і сьогодні детального вивчення й уваги до дій представників Великого Білого Братства.