Нові релігії на конфесійній карті України

Характерною прикметою релігійного життя другої половини XX – початку XXI століть стала поява та бурхливий розвиток новітніх рухів. За визначенням сучасної релігієзнавчої науки, неорелігіями називають нові конфесії, церкви, релігійні групи та духовні течії, на становленні яких відбилися модернові процеси в релігійній сфері. Це об’єктивне явище зумовлене реакцією частини соціуму на результати науково-технічної революції (утвердження індустріального урбанізованого суспільства, зміни технологій виробництва та спілкування, тотальну автоматизацію і комп’ютеризацію, підкорення космосу тощо), що призвело до руйнації та трансформації світоглядних парадигм, життєвих пріоритетів, ідеалів, ціннісних і нормативних систем та, зрештою, яскраво проявилось у своєрідному духовному бунтарстві, помітно зблизило, а подекуди й поєднало східну та західну культури, позначилося на кризі традиційних церков і релігійних вірувань.

Неорелігійний бум захопив Захід у 60-хрр. і набув свого апогею в 70-х рр. минулого століття. Однак глобальні соціальні зрушення 90-х рр. XX ст., пов’язані з падінням тоталітарних режимів у Східній Європі, надали потужного імпульсу неорелігійним рухам, відкривши перед ними величезний простір і можливості для поширення своїх ідей. Це, певною мірою, стосується й України.

Саме в цей час розпочалося безпрецедентне поширення неорелігій на українських теренах. Цьому сприяли, насамперед, наявність духовного вакууму, особливо серед молоді, після втрачених ілюзій та ідеалів і її незмінний потяг до нового, котре ще недавно було далеким і забороненим.

Не останню роль відіграла також зневіра людей в можливості відродити традиційні релігії та розкол в українському православ’ї. Динамічному розвиткові новітніх релігій слугували і процеси демократизації нашого суспільства, нова законодавча база в сфері державно-церковних відносин, утвердження в суспільстві принципів демократії та плюралізму духовного життя.

Значно посприяла поширенню неорелігій їх інтенсивна пропаганда місіонерами з-за кордону та поширення їхніх ідей засобами масової інформації, а також можливості центрів новітніх релігій щодо надання фінансової підтримки своїм послідовникам і модернові форми та методи проведення богослужінь та ін.

Активне поширення неорелігій на посткомуністичному просторі помітно позначилось і на релігійній ситуації у світі. Експерти-релігієзнавці в багатьох країнах світу зафіксували значний приріст кількості прихильників уже наявних неорелігійних течій та появу нових, зокрема й деструктивного, екстремістського характеру, наслідком діяльності яких стали драматичні події та трагедії, що сколихнули світ.

Ідеться про масові самогубства послідовників неорелігійних рухів “Гілка Давида”, “Храм Сонця”, “Райські ворота”, антигуманну діяльність японської релігійної організації “АУМ Сінрікьо” та деяких інших воєнізованих культових об’єднань. В Україні ці повідомлення сприймалися з особливою увагою та занепокоєнням, бо саме тут сталося зрушення громадської думки, пов’язане з діяльністю Великого Білого Братства.

Цілком зрозуміло, що на прикладі Білого Братства громадська думка в Україні щодо новітніх релігій сформувалась однозначно негативною. Це відобразилося як в численних публікаціях і заявах керівників традиційних церков та релігійних організацій, так і в діяльності антикультового руху, об’єднаного в громадську організацію “Порятунок”. Для частини громадян України діяльність неорелігій стала сприйматися через такі категорії, як “зомбування”, “кодування”, “промивання мізків” тощо.

Рух проти неорелігій знайшов активну підтримку в традиційних церков, особливо православних. У численних заявах, проповідях і публікаціях церковні ієрархи представляють новітні релігії як результат “спокуси диявола”, “служіння сатані”, “тяжкий гріх” та ін., а лідери неорелігійних груп змальовуються лише як “лжепророки”, що своїми “псевдосвідченнями терзають і шматують українську душу”.

Проте такі думки не беруть до уваги те, що тенденція до розширення неорелігій на конфесійній карті України має об’єктивний і незворотний характер. Інноваційний релігійний процес буде продовжуватися зі змінною інтенсивністю в різних регіонах держави залежно від розбіжностей менталітету та релігійної культури населення.

Варто зазначити, що в нашій країні не зареєстровано жодного статуту релігійної організації деструктивного характеру та спрямування.

Нині в Україні діє понад 1 тис. громад нетрадиційних для неї церков і релігійних течій. Із них близько 50 напрямків з’явилися на конфесійній карті, здебільшого, за роки незалежності нашої держави.

У загальній релігійній мережі питома вага неорелігійних громад становить близько 4,5 % від їхньої загальної кількості, а кількість їхніх прихильників менша від 1 % населення країни. За сучасних темпів приросту кількість новітніх релігійних організацій в найближчій перспективі прогнозується в межах 5 % від загальної релігійної мережі. Отож неорелігії неспроможні внести суттєві зміни в релігійну конфігурацію держави, а їхня діяльність не може становити домінанти релігійно-церковного життя.

Науковці відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України провели соціологічні дослідження в неорелігійному середовищі, що дають підстави дійти певних висновків щодо соціально-демографічних параметрів, які характеризують прихильників новітніх релігій. Так, серед них 62 % становлять жінки; понад 51 % – молодь віком від 20 до 29 років, 38,2 % – люди у віці від 30 до 49 років, їх характеризує досить високий освітній рівень. Вищу чи незакінчену вищу освіту мають 54,1 % адептів. Серед послідовників релігійних новоутворень: 29,2 % – представники інтелігенції; 21,5 % – студенти; 9,1 % – робітники; 6,7 % – службовці; 0,7 % – працівники сільськогосподарської сфери. 85,6 % опитуваних членів неорелігійних осередків заявили про свою лояльність до влади та терпиме ставлення до інших релігій.

Проведений аналіз дає підстави до низки висновків і прогнозів.

По-перше, неорелігійне середовище в Україні розвивається досить динамічно як за кількісними показниками, так і за якісними. Мається на увазі адаптація неорелігій до сучасного українського соціуму.

По-друге, цей процес має незворотний характер, кордони нетрадиційної релігійності розширюватимуться й надалі, хоча, поза сумнівом, християнська домінанта збережеться.

По-третє, незважаючи на неадекватне сприйняття деяких неорелігій у суспільстві, послідовне унормування їхньої діяльності, на наш погляд, можливе не шляхом спеціальних заборонних чи обмежувальних актів, а через безумовне дотримання релігійними організаціями чинного законодавства України про свободу совісті та релігійні організації. Зрештою, це суперечило б положенням Конституції України, за якими обмеження релігійної діяльності можливе лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я, моральності населення та захисту прав і свобод інших людей.

Вітчизняні науковці, класифікуючи новітній релігійний рух, виділяють декілька рівновеликих груп. Із них найбільш поширені в Україні чотири: неохристиянські, орієнталістські, синтетичні, езотеричні тощо.