Сценка 1

(Батько сидить, читає газету. Мати за вухо смика си­на, той кричить).

Син. Пусти, я більше не буду!

Мати. Помилуйся на нього! Ану розказуй батькові, за що ти в школі набив дівчинку?

Син. А чого вона? Ми гралися в Адама і Єву, а вона замість того, щоб мені віддати яблуко, сама його з'їла!

Батько. Біжи, візьми в кошику яблуко і не смій більше бити дівчаток.

(Син вибігає, вбігає дочка, батько читає газету).

Дочка. Тату, а чого йде дощ?

Батько. Підростеш, дізнаєшся.

Дочка. Тату, а в Баби-Яги є бабенята?

Батько. Звідки я можу знати?

Дочка. Тату, а нащо коняці на плечах коси?

Батько. Запитай у коняки.

Дочка. Тату, а мотоцикл не любить цукерки?

Батько. Не знаю, я його не запитував.

Дочка. Тату, а ти не сердишся, що я тебе про все запи­тую?

Батько. Що ти, донечко? Як можна? Адже чим більше запитуватимеш, тим більше знатимеш.

Сценка 2.

(Заходить мама, а за нею син).

Син. Мамо, наші всі будуть на затемнення сонця диви­тись. Можна, і я піду з ними?

Мама. Можна, іди, тільки не підходь близько. От же непосидюще, хоч би швидше вже канікули скінчились.

Вчитель. Діти, давайте пограємо.