Література

Аросон Э., Пратканис 3. Эпоха пропаганды: Механизмы убежде­ния, повседневное использование и злоупотребление. — СПб., 2003.

Брейкер X. Кто дергает за ниточки, или Как не позволить манипу-ляровать собой. — М., 2005.

Войт О. В., Смирнова Ю. С. Секретная психология. — Минск, 2006.

Гарифуллин Р. Психология блефа, манипуляций, иллюзий. — М., 2006.

Грачев Г. В. Информационно-психологическая безопасность лич­ности: состояник и возможности психологической защиты. — М., 1998.

Грачев Г. В., Мельник И. К. Манипулярование личностью: органи­зация, способы и технология. — М., 1999.

Грачев Г. В. Личность и общество: информационно-психологиче­ская безопасность и психологическая защита. — М., 2003.

Дерюгин В. И. Теневая психология. — М., 2003.

Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. — СПб., 2004.

Дубинин Б. В., Толстых А. В. Слухи как социально-психологиче­ский феномен // Вопросы психологии. — 1993. — № 3.

Душкина М. Р. Корпорация «Я» — психологическая безопасность. Противостояние влиянию в деловом общении. — М., 2005.

364 Прикладні політичні технології

Ендмюллер А., Вильгельм Т. Техники манипуляции: распознава­ние и противодействие. — М., 2006.

Ермаков Ю. А. Манипуляции личностью: Смысл, приемы, послед­ствия. — Екатеринбург, 1995.

Загальна психологія / За ред. академіка С. Д. Максименка. — Вінниця, 2004.

Захарова Ю. Б. О моделях психологической защиты на уровне межгруппового взаимодействия // Вестник Моск. ун-та. Серия 14. Психология. — 1991. — № 3.

Зенгер X. фон. Стратагемы. О китайском искусстве жить и выжи­вать. — М., 2004. — Т. 1.

Кара-Мурза С. Г. Манипуляции сознанием. — М., 2001.

Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. — К., 2000.

Манипулятивные стратегии в политике, экономике, бизнесе и методы противодействия: Матералы конференции. — К., 2001.

Маслоу А. Мотивация и личность. — СПб., 1999.

Мельник И. К. Манипулярование личностью: организация, спосо­бы и технология. — М., 1999.

Назаретян А. П. Психология стихийного массового поведения. — М., 2001.

Панасюк А. Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехноло­гии, психотехники. — М., 2007.

Панкратов В. Н. Защита от психологического манипулирования. — М., 2004.

Политическая психология / Под общ. ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева. — М., 2001.

Политология / Под ред. М. А. Василика. — Изд. 2-е. — СПб., 1999.

Реклама: внушение и манипуляция. — Самара, 2007.

Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. — СПб., 2006.

Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій. — К., 2006.

Фаер С. А. Приемы стратегии и тактики предвыборной борьбы: PR-секреты общественных отношений. «Ловушки» в конкурентной борьбе. Механизмы политической карьеры. — Изд. 2-е. — К., 2001.

Цуладзе А. Политическая мифология. — М., 2003.

Чалдини Р. Психология влияния. — СПб., 2007.

Шейнов В. П. Скрытое управление человеком (Психология мани-пулярования). — Минск, 2004.

Шепель В. М. Имиджелогия: Секреты личного обаяния. — М., 1997.

Шостром Э. Человек-манипулятор. Внутреннее путешествие от манипуляции к актуализации. — М., 2004.

Штроо В. А. Защитные механизмы: от личности к группе // Вопросы психологии. — 1998. — № 4.

3.

Прикладні

політичні дослідження

Прикладні знання про політику здобувають під час по­будови відповідних моделей, застосування апробованих ме­тодологічних принципів і процедур. При цьому вони, на відміну від фундаментальних досліджень, орієнтовані на досягнення реального політичного ефекту. Найпоширеніши­ми прикладними політичними дослідженнями є розроб­лення інформаційних матеріалів, прикладний політичний аналіз, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів і політичне консультування. Прикладні дослі­дження у сфері політики розглядають не як одномоментні дії, а як систематичний аналітичний процес, який розпочи­нається з попереднього ознайомлення з інформацією й завер­шується наданням практичних аналітичних висновків.

3.1. Систематизація і оброблення інформації

Для здійснення політичних досліджень, підготовки і прийняття політичних рішень необхідний значний обсяг інформації про політичні відносини, інститути та проце­си. Основними засобами збору даних у прикладній політо­логії є аналіз документів, спостереження та опитування.

366 Прикладні політичні дослідження

Аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) документів розкриває картину діяльності державних ін­ститутів, органів виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, політичних партій і рухів, громадських організацій, науково-дослідних установ, засобів масової інформації. Спостереження використовують під час безпосередньої участі дослідника у масових політичних заходах, прийнят­ті політичних рішень, вивченні політичних угруповань і окремих осіб. Опитування дає змогу з'ясувати громадську думку, судження політичних угруповань і окремих осіб про конкретні політичні події, процеси тощо.

Аналіз документів і їх різновидів

Різноманітними відомостями про важливі аспекти по­літичного життя країни, діяльність суб'єктів політичного процесу, характерні для суспільства у певний період нор­ми і цінності, динаміку взаємодії між різними соціально-політичними групами, людьми дослідника збагачує аналіз документів. Кожен елемент структури суспільства офор­млює свою діяльність та її результати документально. Про діяльність такого елементу політичної структури суспіль­ства як держава свідчать конституція, національне зако­нодавство; про діяльність партій, громадських організацій (спілок, асоціацій, союзів) — їх статути, програми, декла­рації, відозви, рішення керівних органів, виступи, заяви лідерів. Джерелом інформації про діяльність невеликих ланок суспільства, політичних груп є положення, що ре­гламентують їх діяльність, зв'язки з різноманітними суб'єктами зовнішньої сфери, а також рішення керівних органів і списки учасників.

Будь-яка політична інформація є результатом певної політичної діяльності і відображає класові, національні та інші відносини людей, їх інтереси, потреби, світогляд. На її зміст впливає також світоглядна позиція, місце в сус­пільній системі суб'єктів інформування (авторів докумен­тів). Одним із найдостовірніших і найавторитетніших дже­рел політичної інформації є політичний документ.

Політичний документ (лат. documentum — повчальний приклад, взірець, доказ) — матеріальний об'єкт, який фіксує призначену для зберігання, передавання у часі та просторі інформацію.

Належному орієнтуванню серед численних документів сприяє їх класифікація, основою якої є форма фіксування ін-

Систематизація і оброблення інформації 367

формації. Від цього залежить мета використання документа та методи його аналізу. За формою фіксування документи поділяють на письмові; іконографічні (кіно-, відео-, фотодо­кументи); фонодокументи (аудіозаписи).

Письмові документи. Цей вид документації є найпоши­ренішим. Його джерелами є архіви (державні, організацій і підприємств), статистична звітність, наукові видання, преса, особисті та приватні документи.

Архів (грец. archeion — адміністративна установа, ві­домство) — сукупність листів, рукописів, знімків тощо, які стосуються діяльності особи, організації, установи, підприємства, а також спеціальні установи, де збирають, упорядковують і зберігають документальні матеріали.

Статистичні (лат. status — стан, становище) дані — документи, які фіксують кількісні виміри масових сус­пільних явищ і процесів у їх зв'язку з якісними аспекта­ми, їм притаманна методична суворість збору, оброблення даних, високий ступінь доступності для всебічного аналі­зу, що забезпечує обґрунтованість і достовірність отрима­них на їх основі висновків. Статистичні дані мають певні переваги перед даними безпосереднього спостереження, оскільки статистичний облік є постійним, що дає змогу аналізувати інформацію за будь-які відрізки часу, порів­нювати показники у різних часових вимірах, виявляючи на їх основі тенденції, динаміку змін тощо. Аналіз стати­стичних матеріалів є основою політичних висновків і уза­гальнень. Джерелами статистичної інформації є переписи населення, вибіркові опитування населення, статистична звітність державних органів статистики, а також держав­них, недержавних і громадських організацій.

Наукові видання (журнали, звіти, публікації) є ва­жливим джерелом інформації про загальний розвиток різних суспільних сфер, теоретичні та практичні резуль­тати досліджень, а також джерелом даних для вторинно­го аналізу.

Преса (газетні, журнальні періодичні видання) забез­печує інформацією про соціальні та політичні групи, кате­горії, явища і процеси, є предметом дослідження як со­ціально-політичне явище. Інформація, яку вона містить, може сприяти відновленню громадсько-політичного тла, що супроводжує певну подію; вивченню громадської дум­ки; уточненню офіційної оцінки; об'єктивному тлумачен­ню, висвітленню та інтерпретуванню подій. При цьому особливу цінність мають редакційні статті, інформаційні повідомлення про певні факти.

368 Прикладні політичні дослідження

Вивчення матеріалів преси допомагає скласти уявлен­ня про найактуальніші на ту чи іншу пору події та явища, осмислити їх суть і перебіг. Преса є надзвичайно важли­вим джерелом інформації при вивченні діяльності гро­мадських організацій, політичних партій, окремих полі­тиків. Поширеність видань на певній території, серед представників певних соціальних і вікових груп дає відо­мості для висновків про їх потреби, інтереси, політичні орієнтації. Аналіз політичної спрямованості конкретного видання свідчить про політичні уподобання їх власників, інвесторів, видавців.

Особистими документами називають документи (ли­сти, автобіографії, спогади, щоденники, промови та ін.), складені приватною особою за власною ініціативою. При роботі з ними увага аналітика може бути звернена на тема­тику, що зацікавила автора, факти, які з певних причин виявилися офіційно не зареєстрованими, а також на при­ховані причини історичних подій. Такі документи часто містять нерозголошені оцінки подій, справжні мотиви по­ведінки, вчинки людей.

Особисті документи дають багато матеріалу для ви­вчення суспільної свідомості, механізмів виникнення і розвитку політичних настанов, розкривають залежність між середовищем і поведінкою індивіда; показують яви­ще в історичному розвитку. Завдяки їм легше зрозуміти політичні інтереси і вчинки людей. Так, автобіографія розкриває історію її автора та події, характеризує індиві­дуальні психологічні особливості автора, соціально-полі­тичний контекст, у якому він діє, відображає масштабні соціально-політичні процеси і явища в індивідуальній долі. При вивченні автобіографії слід зважати на мотиви її написання (намагання осмислити своє життя, спогади, матеріальна зацікавленість, адміністративна вимога, спо­відальне бажання, самовиправдання, самоствердження). Всебічний аналіз подій допомагає встановити залежність між особистими якостями, рисами характеру автора авто­біографії, його позиціями та прагненнями. Цінність ав­тобіографії полягає у сповідальності, відкритості, навіть певній інтимності міркувань її автора про певні події, осіб з якими вони контактують і чия діяльність викликає сус­пільний інтерес.

Приватні документи фіксують індивідуальні вияви суспільної свідомості, завдяки чому вдається відновити відсутні ланки у перебігу деяких подій, доповнити або зі­брати загальну інформацію про окремих людей чи проілю­струвати «типовий випадок». Наприклад, бібліотечні фор-

Систематизація і оброблення інформації 369

муляри можуть містити інформацію про політичні уподо­бання читачів.

Іконографічні документи (кіно-, відео- і фотодокумен­ти, картини, інші твори мистецтва). Вони можуть бути проаналізовані як свідчення про політичні події, явища, факти, їх учасників.

Фонодокументи. Вони є особливо цінними для рекон­струкції минулих подій. Наприклад, запис зборів або мі­тингу цікавий змістом виступів, безпосередньою реакцією слухачів. Ці документи містять лінгвістичну інформацію для аналізу структури і особливостей мислення, мови пред­ставників різних соціально-політичних груп, що є підста­вою для висновків про їхні настанови, цілі та можливі дії.

Отже, документи і їх різновиди є незамінними інформа­ційними джерелами при вивченні діяльності партій, особи­стостей політиків, суспільної свідомості, історичного ро­звитку політичних явищ тощо.

Особливості вивчення документальних джерел

Аналіз документів характеризує досліджуване явище, його зв'язки з іншими явищами, внаслідок чого аналітик складає цілісне уявлення про нього. Цінними при дослі­дженні об'єкта або явища в його історичному розвитку є офіційні і неофіційні документи. При вивченні внутрішніх структурних характеристик, установок і суджень соціаль­но-політичних груп або окремих людей доцільно поєднува­ти аналіз особистих документів та відповідей на спеціаль­но поставлені запитання.

У політологічній практиці використовують традицій­ний (якісний) і формалізований (кількісний, контент-ана-ліз) види аналізу документів, які доповнюють один одного, компенсують притаманні їм недоліки в отриманні досто­вірної інформації.

Традиційний (якісний) аналіз документів. Цей вид ана­лізу пов'язаний з розумовими операціями, спрямованими на інтерпретацію відомостей, що містяться в документах. Як правило, кожен документ складається з певною метою. Інформація, яка цікавить дослідника, часто міститься у прихованій формі, яка не завжди відповідає меті аналізу. Тому дослідник опиняється перед необхідністю з'ясувати суть матеріалу, основних думок та ідей, відстежити їх гене­зис, зрозуміти логіку їх обґрунтування, побачити глибинні та приховані аспекти змісту, проінтерпретувати його. Сут-

370 Прикладні політичні дослідження

тєвим недоліком цього аналізу є суб'єктивність інтерпрета­ції аналітиком відомостей, які містяться в документі.

Під час традиційного аналізу документа необхідно з'ясувати його загальну сутність; відомості про автора (ав­торів); мету створення; ступінь надійності документа; до­стовірність зафіксованих у ньому даних; суспільний резо­нанс; змістовність (мотиви, настанови, ціннісні уявлення), а також оцінити викладені у ньому факти, ціннісні наста­нови. Після цього роблять висновок про доцільність глиб­шого аналізу документа й окремих його положень.

За традиційною методикою документ аналізують у зов­нішньому і внутрішньому його вимірах.

Зовнішній аналіз документів має на меті з'ясування іс­торичного контексту, тобто обставин, що супроводжували його появу; встановлення виду і форми, часу і місця появи, автора, ініціатора, мети створення, надійності та достовір­ності змісту. Все це необхідно для раціонального тлумачен­ня змісту документа, оскільки певні події можуть висвітлю­ватись у ньому тенденційно. Наприклад, вимоги цензури іноді змушують автора приховати свої погляди або вислови­ти їх завуальовано, а протистояння на рівні керівництва ор­ганізації можуть спричинити компромісність формулюван­ня певних положень, які стосуються її діяльності.

Внутрішній аналіз документа передбачає досліджен­ня його змісту (розбіжностей між фактичним і літератур­ним аспектами змісту), рівня компетенції автора у спра­вах, про які він висловлюється, його особистого ставлення до описуваних фактів. Упередження, симпатії, світогляд­на позиція автора документа часто породжують свідомі або несвідомі викривлення. Наприклад, автори, які дотриму­ються різних методологічних концепцій, вважатимуть суттєвими у поясненні конкретного явища різні факти.

Специфіка окремих видів документів потребує спеціаль­них методів аналізу, залучення фахівців відповідних галу­зей знань. Так, для вивчення юридичних документів потрі­бен юридичний аналіз, що акцентує увагу на термінологіч­ній визначеності уживаних у документі понять. Під час аналізу особистих документів актуальним є психологічний аналіз для отримання висновків про психологічні особливо­сті автора, його ставлення до певного політичного явища.

Формалізований аналіз документів (кількісний, кон-тент-аналіз). Суть його полягає у пошуку таких ознак до­кумента (наприклад, частота вживання певних термінів), які б достовірно відображали суттєві ознаки його змісту. Завдяки цьому зміст стає вимірюваним, доступним для об-

Систематизація і оброблення інформації 371

числювальних операцій, а результати аналізу — об'єктив­ними. Основний недолік цього методу полягає у неможли­вості визначення цінності змісту документа за допомогою формальних (числових) показників.

Кількісний аспект формалізованого аналізу полягає у підрахунку частоти вживання слів, тем, ідей. Однак нерід­ко тема, яка згадується лише раз, може бути значно ва­жливішою, ніж та, яка порушується кілька разів. Тому кількісний підхід, безперечно, є об'єктивним, але він не позбавлений певної обмеженості, оскільки не бере до уваги теми та символи, про які рідко йдеться у тексті, або ігно­рує їх оригінальність.

До контент-аналізу вдаються за наявності великого і несистематизованого матеріалу, що ускладнює його вико­ристання; інтенсивного вживання у тексті важливих для мети аналізу категорій, а також за необхідності глибоко і всебічно дослідити мовні особливості джерела інформації; з'ясувати ознаки аналізованого об'єкта, причини, що зу­мовили появу відповідного тексту, головну ідею, яку нама­гається підкреслити комунікатор (відправник інформації) у своєму повідомленні; виявити найважливіші події, що впливали на автора у момент складання документа.

Аналізуючи текст документа, дослідник звертає увагу на такі питання:

а) особливості об'єкта, якому адресоване повідомлен­
ня. Зміст, інтонація, стилістичні прийоми повідомлення
суттєво залежать від аудиторії, якій воно адресується. На
підставі тексту повідомлення можна зробити висновок про
стан і структуру об'єкта, зміни, що відбулися з ним;

б) автора і причини, що спонукали його до створення по­
відомлення. Його зміст дає підстави для суджень про те, які
події, процеси спонукали автора взятися за перо, яку мету
він переслідував. Адже існує прямий зв'язок між змістом
повідомлення, причинами, які його зумовили, й намірами,
очікуваннями комунікатора (автора повідомлення);

в) ефективність впливу комунікатора на адресата (особа,
яка приймає повідомлення). Висновок, про це можна зроби­
ти, аналізуючи реакцію, зміну настанов адресата після того,
як він отримав повідомлення. Порівнюючи написані ним у
різний час повідомлення, можна з'ясувати, наскільки ефек­
тивним був вплив на нього надісланої інформації. Усе це дає
підстави для оцінювання ефективності повідомлень, порів­
няння її з ефективністю інших. Для об'єктивності аналізу
документа необхідно виробити його категорії, виокремити
одиниці, а також встановити одиниці обліку результатів.

372 Прикладні політичні дослідження

Категоріями аналізу є поняття, відповідно до яких сор­тують одиниці аналізу (одиниці змісту). Найкращим спо­собом підвищення достовірності категорії є її вичерпне визначення (перерахування есіх елементів, що входять до неї, тобто частин змісту).

Одиницею контент-аналізу (смисловою, якісною) є ча­стина змісту, яку виокремлюють як елемент і яку можна включити в певну категорію. Смисловою одиницею кон­тент-аналізу є політична ідея або політично значуща тема. У тексті вона може бути виражена одним словом, стійким словосполученням або може взагалі не мати термінологіч­ного вираження і фігурувати описово чи приховуватися у назві глави, параграфа. У цьому зв'язку досліднику необхідно виокремити ознаки (показники), за якими ви­значають наявність у тексті значущої для дослідження теми або ідеї. Такими показниками можуть бути слова і словосполучення, які стосуються теми, терміни, імена лю­дей, назви організацій, географічні назви, згадування істо­ричних подій тощо. При цьому аналітик повинен уникати надмірного поділу тексту, його усталених формулювань.

При вивченні політичних проблем смислові одиниці можуть включати: внутрішні і зовнішні міжнародні події; осіб і авторів, які описують ці події або є їх ініціаторами, пропагандистами; ставлення до подій (оцінки) у термінах «за — проти», «вигідно — невигідно», «добре — погано»; визначення об'єктів або суб'єктів, зацікавлених у розвит­ку цих подій; доцільність певних дій. Смислові одиниці мі­стять цільові настанови діяльності громадських організа­цій, партій, осіб; переслідувані ними інтереси (політичні, економічні, партійні, національні, особисті); об'єкт спря­мованої діяльності (лозунги, програми, цілі); спосіб дося­гнення мети (переконання, насилля, економічний тиск, моральний або політичний вплив); авторитети, яких залу­чають для аргументації (діячі, організації, друковані орга­ни, логічні висновки, емоційні стереотипи); адресат діяль­ності або пропаганди (соціальні верстви, групи, на які спрямовано діяльність).

До стандартних смислових одиниць контент-аналізу зараховують:

1) поняття, виражене окремим словом, терміном або словосполученням. Використання їх доцільне при вивчен­ні стилю джерела інформації, способів, якими це джерело організовує повідомлення, передає свої наміри адресатам;

2) тема, виражена в одиничних судженнях, смислових абзацах, цілісних текстах. Вона важлива під час аналізу

Систематизація і оброблення інформації 373

спрямованості інтересів, ціннісних орієнтацій, настанов ініціаторів повідомлення. Однак визначення теми часто ускладнене нечітким формулюванням їх у тексті. Аналіти­ку доводиться визначати тему та її межі всередині тексту. Вибір теми як одиниці аналізу передбачає також внутріш­ній розподіл тексту на частини (одиниці контексту);

3) імена людей, географічні назви, назви організацій, згадування подій. їх виокремлення зумовлене впливом, який, на думку комунікатора, вони можуть мати на реци­пієнта (отримувача інформації). З іншого боку, частота вживання їх у повідомленні може слугувати показником значущості для досліджуваного об'єкта.

Наприклад, газетні матеріали з проблем міжнародного життя розглядають по кожній зарубіжній країні за таки­ми критеріями: а) частота інформації; б) обсяг інформації; в) зміст інформації; г) знак інформації; ґ) тип і характер інформації.

Частоту інформації (а) визначають як частоту згаду­вання країни або проблеми, вказаних у групі (в), частоту позитивних (негативних) оцінок, вказаних у групі (г), і ча­стоту описово-оцінної інформації, вказаної у групі (ґ).

Обсяг інформації (б) фіксують з огляду на кількість рядків тексту і питому вагу інформації про цю країну в за­гальному обсязі тексту.

Зміст інформації (в) групують у повідомленнях, що стосуються природних умов, політичного і суспільного устрою, промисловості, сільського господарства, побуту і моралі, внутріполітичних акцій, ставлення до інших кра­їн тощо (всього 28 категорій).

Знак інформації (г) визначають як «позитивне» і «нега­тивне», «збалансоване» і «нейтральне» ставлення, відпо­відно кодуючи як «+», «-», «+», «0».

За критерієм тип і характер інформації (ґ) виокрем­люють:

— фактографічну інформацію, що містить дані, отри­мані з невизначеного джерела (джерело не вказується);

— коментаторську інформацію, яка містить оцінки фактів, свідком яких був автор повідомлення;

— коментаторську інформацію, що містить оцінку фактів, свідків яких не зазначено;

— художньо-фактографічну інформацію (нариси, за­мальовки «з натури» за участі автора або із зазначенням Джерела);

— художньо-фактографічну інформацію (безадресні на­риси із зазначенням подій, реальність яких є сумнівною);

374 Прикладні політичні дослідження

— загальнотеоретичну інформацію іноземних авторів, яка не містить посилань на конкретні факти;

— загальнотеоретичну інформацію вітчизняних авторів;

— абстрактно-художню інформацію (безадресні вірші, розповіді іноземних авторів);

— абстрактно-художню інформацію вітчизняних ав­торів.

Отримані дані підлягають оцінюванню та групуванню залежно від цільової спрямованості аналізу. При визна­ченні знаку інформації кодувальник керується не власни­ми враженнями від тексту, а вираженим у ньому ставлен­ням комунікатора до проблеми. Наприклад, під час вивчен­ня позиції комунікаторів у ставленні до війни і миру виступи за збереження миру кодують як «+», нейтральні — як «+», а виступи, що створюють обстановку напруги, — як «-». Закодовані дані піддають статистичному оброб­ленню, використовуючи спеціальні комп'ютерні програми.

З часом контент-аналіз переорієнтувався на розкриття латентного (прихованого) змісту комунікації через вивчен­ня реальних даних текстів як джерела інформації. Тому його почали розглядати як якісно-кількісний аналіз змі­сту текстового масиву, головним результатом якого є вста­новлення і вимірювання тенденцій політичної реальності.

На сучасному етапі контент-аналіз використовує мо­жливості комп'ютерної техніки. Так, моніторинг щоден­них виступів прес-секретаря президента країни в Інтерне-ті забезпечує відстеження динаміки умонастроїв адміні­страції, прогнозування її реакції на події міжнародного життя, а моніторинг щотижневих радіозвернень до нації президента, інтерв'ю його радників — визначення фігури впливу в адміністрації.

Додаткові можливості щодо підвищення об'єктивності контент-аналізу відкриває залучення до нього інструмента­рію лінгвістики і психолінгвістики (вивчає закономірності мовлення і сприймання його людиною). Якщо результати контент-аналізу значною мірою залежать від здорового глузду кодувальника, то лінгвістика дає змогу глибоко про­никнути у смислові відтінки мовних одиниць тощо.

Вимоги до якості документальної інформації

Кожне аналітичне завдання передбачає з'ясування того, які документи слід вивчити, щоб здобути достовірні факти про об'єкт. Це означає, що дослідник повинен роз-

Систематизація і оброблення інформації 375

починати свою роботу з вибірки документів. Наприклад, при дослідженні ефективності діяльності організації може виникнути необхідність з'ясувати, як за певним критерієм вона себе оцінює. Зважаючи на це, корисними можуть бути матеріали друкованого органу організації або стінної газети, накази дирекції, стенограми засідань органів управління. До вибірки потраплять не всі матері­али названих джерел, а тільки ті, що безпосередньо сто­суються досліджуваного явища. Наприклад, досліджую­чи процес прийняття організаційного рішення, аналітик зважатиме тільки на документи, пов'язані з цим проце­сом, ігноруючи інші.

Особливо важливим для аналітика є критичне ставлен­ня до документів. Йому необхідні чіткі характеристики об'єкта або явища, які підлягають вивченню, щоб визнача­ти адекватність, надійність, достовірність документів.

Адекватність документа означає відповідність його предметові аналізу, тобто відображення в ньому характе­ристик об'єкта, які цікавлять дослідника. За необхідності оцінити ефективність діяльності організації як системи набір документів має всебічно представляти її.

Надійність документа з'ясовують шляхом зіставлен­ня даних змісту з іншими даними. З цією метою викори­стовують:

а) порівняння змісту документів, що мають одне дже­
рело. Для цього порівнюють характеристики повідомлень
одного і того самого джерела в різні моменти часу, в різних
ситуаціях і в різних аудиторіях. За такого варіанту пере­
вірки йдеться про обґрунтованість твердження про постій­
ність певних характеристик аналізованого джерела інфор­
мації. Порівняння повідомлень за одним або кількома кри­
теріями дає змогу зосередитися на характеристиках, які
змінюються, і відокремити їх від стійких;

б) використання незалежних джерел. У цьому разі оби­
рають значущі характеристики з двох або більше джерел
інформації. Потім розбіжності в характеристиках порів­
нюють з розбіжностями у змісті повідомлень (повідомлен­
ня, що виходять із цих джерел, повинні мати однакову
тему). Те, що у змісті не піддається спотворенню, зумовле­
ному специфікою джерела, можна вважати-достовірною
інформацією;

в) перевірки надійності змісту (зіставлення даних зі
стандартами). Для цього отримані дані зіставляють з нор­
мативними уявленнями, які інколи мають різні формулю­
вання. Такими нормативними уявленнями можуть бути

376 Прикладні політичні дослідження

стандарти або виведені індуктивно із даних змісту крите­рії, а також теоретичні висновки, експертні оцінки.

Першою проблемою, з якою зіштовхується аналітик при оцінюванні достовірності документа, є його оригі­нальність. Перевірці підлягає достовірність не тільки ори­гіналу, а й копії документа. Встановивши його достовір­ність, аналітик, перед використанням документа у своїй роботі, повинен перевірити достовірність зафіксованої у ньому інформації (наскільки точно описані факти, зафік­совані показники певного процесу та ін.).

Первинні документи, як правило, достовірніші за вто­ринні. Аналізуючи їх, важливо перевірити, чи справді ав­тор документа був свідком зафіксованої події, чи він описав її на підставі отриманих з певних джерел відомостей, з'ясу­вати, коли зроблений запис (безпосередньо після події чи пізніше). Цілком очевидно, що нотатки учасника події на­дійніші, ніж нотатки, зроблені за розповідями, а нотатки за свіжими враженнями точніші, ніж через певний час.

Оцінити масштаб, спрямованість свідомих і несвідо­мих викривлень у документі допоможе мета його складан­ня. При цьому можна оцінювати документ з точки зору повноти інформації про описану подію, викривлень у ній (інформація може бути неповною, відображати подію поза контекстом, у якому вона відбувалася).

Якщо, наприклад, аналітик має справу з протоколом зборів, в якому не зафіксовані поведінка і реакції їх уча­сників, то йому важко оцінити, як і чому вони прийняли саме це рішення. Для розуміння потрібна інформація про атмосферу, в якій вони відбувалися: спокійно, за заздале­гідь передбаченою схемою чи бурхливо і стихійно. У цьому разі потрібно встановити умови, за яких відбулася подія, тобто доповнити інформацію. Оцінку достовірності зафік­сованих у документі даних найкраще здійснювати шляхом послідовного аналізу джерел «помилок» у документах, які бувають випадковими або систематичними.

Випадкові помилки (наприклад, помилки друку в ста­тистичних звітах) менше впливають на результат аналізу, вони статистично самокомпенсуються; грубі помилки лег­ко виявляються, оскільки вони різко дисонують з рештою матеріалу. Значно суттєвішими є систематичні помилки, серед яких виокремлюють помилки свідомі і несвідомі. Свідомі помилки часто зумовлюють наміри автора доку­мента, який може намагатися представити події у більш або менш сприятливому світлі, ніж вони були насправді. Наприклад, політично заангажовані газети тенденційно описують події. Такі викривлення виявляють методом зов-

Систематизація і оброблення інформації 377

нішнього аналізу, а деякі внутрішні суперечності змісту — завдяки внутрішньому аналізу. З цією метою з'ясовують політичну орієнтацію газети, автора, ініціатора публіка­цій, їх мету, контекст подій, кому із тих, хто створював до­кумент, вигідно було подавати неправдиву інформацію.

Викривлення правди в особистих документах може бути свідомим і несвідомим (наприклад, автор щоденника «добро­совісно помиляється» щодо власних почуттів і мотивів влас­ної поведінки). Елементарний такт також може обмежувати щирість особистих документів. Неточності в них з'ясовують, удаючись до зовнішнього їх аналізу, зіставлення змісту доку­мента з іншими даними про особистість автора. Важливо зна­ти і враховувати мотиви складання документа, ставлення ав­тора до наведених ним фактів (торкаються вони його інтере­сів чи завдають йому шкоди, чи суперечать його точці зору, переконанням), інформацію про подію з незалежних джерел.

Найважче ідентифікувати несвідомі методичні помилки автора. Для цього необхідно проаналізувати методику, за якою складено документ. Найчастіше такі помилки трапля­ються у статистичних документах. Вони можуть бути наслід­ком недосконалості методики спостереження, недоступності для спостерігача деяких показників процесу спостереження.

Якісна підготовка документальної інформації має ґрунту­ватися на врахуванні принципів додаткової її перевірки з ви­користанням незалежних джерел; критичного ставлення до достовірності відомостей, що містяться в документах; порів­няння даних, які надані різними документами; розрізнення свідомих і несвідомих помилок та їхнього впливу на якість наданої інформації. Все це потребує прискіпливої і неупере-дженої роботи, всебічної фахової підготовленості аналітика.

Спостереження як засіб збору первинної політичної інформації

Емпіричним методом дослідження дійсності, пізнання її завдяки безпосередньому з'ясуванню її параметрів з ви­користанням таких властивостей людини, як відчуття, сприймання, уявлення, є спостереження.

Спостереження (у політології) — метод збору первинної політич­ної інформації про об'єкт шляхом його безпосереднього сприй­няття, прямої реєстрації всіх факторів, що стосуються цього об'єк­та та значущих цілей аналізу.

Характерними ознаками спостереження є планомір­ність, систематичність, цілеспрямованість.

378 Прикладні політичні дослідження

Залежно від позиції дослідника розрізняють включене спостереження (дослідник імітує входження у політичне середовище, адаптується в ньому й аналізує події «зсере­дини») і просте (події реєструють «зі сторони»). В обох ви­падках спостереження може відбуватися відкрито та ін­когніто (лат. incognitus — невпізнанний, невідомий) (за­масковано). Різновидом включеного спостереження є стимулююче спостереження («спостерігаюча участь»), за якого дослідник створює певну експериментальну обста­новку для того, щоб краще виявити малопомітні за звичай­ної ситуації стани об'єкта.

За будь-якого підходу необхідно знати об'єкт спостере­ження (що спостерігати?), спосіб спостереження (як спо­стерігати?), спосіб фіксування даних (як фіксувати поба­чене?). Об'єкт спостереження визначають відповідно до мети аналізу. Орієнтирами спостереження можуть бути:

— загальна характеристика політичної ситуації. Вона охоплює такі елементи, як сфера політичної діяльності, правила і норми, що регулюють стан об'єкта загалом (фор­мальні і загальноприйняті, але не закріплені в норматив­них актах), ступінь саморегуляції об'єкта спостереження (наскільки його стан залежить від зовнішніх факторів і внутрішніх причин);

— типовість або нетиповість об'єкта в конкретній си­туації відносно інших об'єктів і ситуацій;

— суб'єкти та учасники політичних подій. Залежно від загального завдання об'єкт спостереження можна класифі­кувати за демографічними і соціальними ознаками (стать, вік, освіта, сімейне й майнове становище та ін.); за змістом діяльності (заняття, дозвілля), за статусом у колективі, групі (керівник, колега, підлеглий, адміністратор, гро­мадський діяч, член колективу); за офіційними функціями у спільній діяльності (обов'язки, права, реальні можливо­сті їх здійснення, правила, яких вони дотримуються і яки­ми нехтують); за неофіційними відносинами і функціями (дружні зв'язки, неформальне лідерство, авторитет);

-— мета діяльності, політичні інтереси суб'єктів і груп. Ідеться про спільні та групові офіційні, неформальні цілі та інтереси; схвалювані і не схвалювані в певному середо­вищі; узгодженість або конфлікт інтересів і цілей;

— структура діяльності відповідно до зовнішніх впли­
вів (стимули); внутрішніх усвідомлених намірів (мотиви);
залучених для досягнення цілей засобів (за змістом засобів
і за моральним їх оцінюванням); інтенсивністю діяльності
(продуктивна, репродуктивна, напружена, спокійна) та за

Систематизація і оброблення інформації 379

її практичними результатами (матеріальні і духовні про­дукти);

регулярність і частота подій, що спостерігаються за різноманітними параметрами.

Здійснюване за орієнтовним планом спостереження за­безпечує структурування об'єкта, виокремлення в ньому різнорідних властивостей, елементів, функцій осіб або груп. Після попереднього аналізу даних уточнюють завдан­ня спостереження, піддаючи одні аспекти подій більш де­тальному розгляду, а інші свідомо залишаючи поза увагою.

Спостереження «збоку» (просте спостереження) перед­бачає поступове входження в об'єкт, який вивчається, з метою звикання людей до спостерігача та усунення недові­ри до нього. Під час включеного спостереження важливо повноцінно вжитися у середовище, завоювати його довіру і симпатії.

Найскладніша позиція спостерігача — учасника дослі­джуваної групи, особливо якщо ця група стабільна і нечи­сленна. У такому разі будь-яка нова особа своєю присутні­стю вносить у її діяльність певні зміни, здатні порушити картину її повсякденного життя. Тому дослідник має бути максимально уважним і обережним, намагатися нічим не відрізнятися від усіх інших її учасників; не виявляти під­вищеного інтересу до того, що відбувається; більше слуха­ти і спостерігати та менше ставити запитань. Його висло­влювання повинні бути нейтральними і не мати оцінного характеру.

Достеменно осягнути внутрішню логіку подій, які від­буваються у групі, можна лише після тривалої участі в її житті. Однак надто тривала й активна участь у групових процесах породжує звикання дослідника до процесів у ній. З часом поза його увагою опиняються суттєві особливості групи. Крім того, дослідник може зайняти чиюсь сторону або приєднатися до чиєїсь думки при обговоренні суттєвих для колективу питань. Відкрито виявивши свої погляди, він може втратити довіру певної кількості осіб. Внутрішнє його приєднання до чиєїсь позиції може знизити об'єктив­ність отриманих даних. Задля уникнення цього спостері­гачеві необхідно застосувати різні способи перевірки да­них «ззовні» — інтерв'ю, анкетування, обговорення поба­ченого з колегами. Іноді корисно на кілька днів перервати спостереження, щоб потім, повернувшись до нього, поба­чити ситуацію іншими очима.

Включене спостереження добре контролюється шля­хом збільшення кількості спостерігачів, які одночасно

380 Прикладні політичні дослідження

аналізують одну ситуацію. Подальше порівняння їх даних дає змогу усунути наслідки побічних впливів (суб'єктив­них і об'єктивних), виявити не побачені події. Крім того, спостерігачі мають змогу бачити дії один одного і реакцію тих, кого спостерігають, на присутність дослідників, що допомагає перевірити правильність своїх дій і, за необхід­ності, скоригувати їх.

Незалежно від способу ведення нотаток у процесі спо­стереження їх слід щоденно впорядковувати за завдання­ми й орієнтирами спостереження, фіксувати й описувати ключові події, осіб, ситуації. Надійність (обґрунтованість і стійкість) даних підвищується завдяки дотриманню таких правил:

1) максимально класифікувати елементи подій, які підлягають спостереженню, користуючись чіткими показ­никами;

2) зіставляти свої враження й узгоджувати оцінки, ін­терпретацію подій, використовуючи єдину техніку веден­ня нотаток, якщо спостереження здійснює кілька осіб;

3) об'єкт слід спостерігати в різних ситуаціях (нор­мальних і стресових, стандартних і конфліктних), внаслі­док чого можна розглянути його з різних боків;

4) необхідно чітко розрізняти і реєструвати зміст, фор­ми вияву подій, які спостерігаються, їх кількісні характе­ристики (інтенсивність, регулярність, періодичність, ча­стоту);

5) уникати поєднання подій з їх інтерпретацією (в запи­сах слід передбачити окремі графи для цих характеристик);

6) дбати про незалежну перевірку обґрунтованості спо­стереження, їх доцільно перевіряти за допомогою інтерв'ю з учасниками подій.

Завдяки безпосереднім враженням у процесі включе­них спостережень досліднику легше зрозуміти вчинки лю­дей, дії соціальних спільнот. Однак він може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію, внутрішньо пе­реходячи на позиції тих, кого вивчає, відчувши себе реаль­ним співучасником подій. Іноді він виявляє поблажли­вість до них, уникає категоричних суджень («помилка усе­реднення»). Поширеною є й «помилка контрасту» — оцінювання дослідником інших крізь призму особливо­стей власного характеру. Наприклад, темпераментному здається, що інші люди є надто в'ялими, малоекспресив-ними. Тому він постійно має пам'ятати, що індивідуальні якості його характеру визначають особливості вражень про події і людей, враховувати це під час оприлюднення результатів спостереження.

Систематизація і оброблення інформації 381

Спостереженню політичних явищ притаманні такі осо­бливості:

а) зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ана­
літик спостерігає політичну дійсність, процеси і ситуації,
будучи її частинкою, піддаючись впливам і змінам, яким
піддається суспільство. Цей зв'язок з об'єктом спостере­
ження впливає на його сприйняття політичної дійсності,
розуміння політичних процесів, ситуацій, дій індивідів,
на інтерпретацію явищ.

На сприйняття спостерігачем політичної дійсності (по­літичне світосприйняття) впливає його світогляд (система поглядів на світ), ставлення суб'єкта пізнання до об'єкта, який пізнається (проблеми), тобто має ціннісний характер;

б) емоційність сприйняття спостерігачем соціальної
дійсності. Емоційна забарвленість результатів спостере­
ження залежить від зв'язку спостерігача з об'єктом спо­
стереження. Наприклад, проглядаючи кадри, зроблені ві-
деокамерою, не слід забувати, що її спрямовувала в певно­
му ракурсі людина. Ця особливість має бути врахована як
джерело можливого викривлення даних спостереження.

Об'єктивність політичного аналізу полягає не в усунен­ні суб'єктивних моментів, а в тому, щоб критерії науково­го дослідження не замінювати емоційними, моральними та іншими ціннісними критеріями. Адже минулий досвід спостерігача впливає на вибір об'єкта спостереження, його точку зору, систему класифікації явищ, у якій одні факти здаються гармонійними і значущими, інші — дріб'язкови­ми, тому він ними нехтує. Це означає, що спостерігач, який до початку спостереження вже має певний досвід (знання), у процесі сприйняття порівнює і зіставляє те, що відчуває, з тим, що він уже знає, а висновки узгоджує зі своїм досвідом. Сприйняття засноване на включенні щора­зу нового враження до системи наявних знань.

Спостерігаючи політичний процес, ситуацію, необхід­но враховувати можливі викривлення результатів спосте­реження, спричинені як самим фактом спостереження, так і фактом присутності спостерігача, що може істотно змінити перебіг процесу (ситуації), особливо під час дослі­дження невеликих груп. На поведінку об'єктів спостере­ження можуть впливати й особистісні якості спостерігача, його ставлення до подій.

Створюючи програму спостереження, слід подбати про логічність розподілу об'єкта спостереження на елементи, який би відповідав його природі, і відтворення цілого з ча­стин. Цей поділ здійснюють у термінах, адекватних тим,

і
382 Прикладні політичні дослідження

якими аналітик оперуватиме при аналізі отриманої ін­формації. Виокремлені елементи об'єкта спостереження (одиниці спостереження) мають бути однозначно інтер­претовані.

Спостереження об'єкта в різних умовах дає змогу роз­глянути його різносторонньо, встановити постійні харак­теристики, вичерпно описати його. Під час спостережен­ня, наприклад, зборів парторганізації можна простежити їх загальний перебіг, кількість виступів, емоційну атмо­сферу, рівень організованості (упорядкованість, безпоря-док). Водночас можна спостерігати за найактивнішими учасниками зборів, зважаючи на їх виступи, репліки, за­питання і зауваження до виступаючих тощо. Таке спосте­реження відбувається на рівні індивідів (елементів), які утворюють аналізовану групу. Цікавими можуть бути ре­зультати, отримані внаслідок одночасного спостереження на обох рівнях.

Важливо фіксувати загальний емоційний стан, за яко­го відбувається діяльність групи (дружелюбність, кон­фліктність, апатія). Суттєвою характеристикою її діяльно­сті є інтенсивність, яка впливає на стан людей, характер їх взаємовідносин. Тому важливо фіксувати, наскільки спо­кійно або напружено працює група. Відомості, отримані при спостереженні звичайної та проблемної ситуацій, вза­ємно доповнюються.

Під час створення програми спостереження за групою слід зважати на те, як вона у досягненні своїх цілей розпо­діляє функції між індивідами, координує їх діяльність, а також на міжособистісні взаємовідносини в ній. Ідеться про те, що в процесі спостереження необхідно враховува­ти, що, крім функціональних (службових) проблем, групі доводиться розв'язувати проблеми міжособистісних відно­син, оскільки люди по-різному ставляться одне до одного, дбають про визнання себе тощо.

Залежно від цілей аналітик обирає за предмет спосте­реження якусь одну сторону об'єкта. Наприклад, під час аналізу процесу прийняття групового рішення він може зосередитися на структурі комунікацій (обміні інформа­цією між членами групи) і на виявленні лідерів (найак­тивніших учасників обговорення проблеми). Водночас слід пам'ятати, що не всі аспекти функціонування групи піддаються безпосередньому спостереженню. Неможли­во, наприклад, безпосередньо спостерігати структуру групи, індивідуальні та спільні цілі, норми і цінності, на­станови і мотиви поведінки, хоч вони становлять най­більший інтерес, оскільки знання про них наближає до

Систематизація і оброблення інформації 383

розуміння механізмів групової діяльності, взаємодії між людьми.

У процесі спостереження може змінитися розуміння проблеми, ситуації, яка перебуває в полі зору, а відповід­но — зміниться і напрям дослідження. Одночасно зі змі­ною напряму спостереження може звузитися його поле, коли спостерігач зосереджує увагу лише на одному або кількох елементах політичної ситуації, які він починає вважати найзначущими для аналізу. Так відбувається процес структуризації спостереження.

Під час спостереження аналітика найчастіше цікавить інформація з певних питань.

1. Об'єкти спостереження: скільки осіб бере участь у ситуації? Хто вони? Які їх взаємовідносини? Яка їх роль у розвитку політичної ситуації? Чи знайомі вони? Який зв'язок між ними (формальний, неформальний)? Яка структура угруповань (ядро, лідери, ізольовані індивіди)?

2. Умови функціонування групи: де відбувається спо­стереження? Яку соціально-політичну поведінку ця ситуа­ція заохочує, якій перешкоджає? Яку поведінку слід очі­кувати, яка буде неочікуваною?

3. Мета об'єднання індивідів у групу: об'єднання інди­відів у групу відбулося на основі певних формальних цілей чи випадково. Якими є неформальні цілі індивідів? Якими є спільні чи альтернативні цілі учасників політичної си­туації?

4. Соціально-політична поведінка учасників політич­ної ситуації: що і як вони роблять? Які стимули зумовлю­ють їх поведінку? На який об'єкт спрямовані їх дії? Як діє об'єкт спостереження (говорить, жестикулює, висловлює емоції тощо)? Якими є напруженість, постійність, емоцій­ність, тривалість форми його поведінки? Яким є ефект цієї форми поведінки?

5. Частота і тривалість політичної ситуації: коли вини­кла ситуація і як довго вона тривала? Ця ситуація є уні­кальною чи повторюється? Як часто вона виникає? Що її зумовило? Наскільки вона типова?

Отже, найголовнішими перевагами спостереження є його безпосередність, можливість фіксування різних змін об'єкта у момент їх прояву. Аналітик бачить розвиток по­дій в аналізованій групі і вивчає поведінку її учасників у природних умовах, виявляє характерні для них і ситуацій зразки поведінки і значно точніше, ніж під час викори­стання інших методів, передбачає появу їх у майбутній си­туації.

384 Прикладні політичні дослідження 1

Опитування і механізм його використання

У процесі політичного аналізу часто необхідна інфор­мація про недоступні для прямого спостереження явища та процеси, які недостатньо відображені у документах. На- і приклад, інформація про мотиви, інтереси, переваги лю­дей, що зумовлюють їхню поведінку, про життєві плани,! структуру взаємовідносин у групах, настанови, наміри при прийнятті політичних рішень тощо. Джерелом такої інформації для аналізу політичних процесів є безпосередні їх учасники — люди, їх висловлювання про події, що від­буваються в суспільстві, настрої, вчинки. Отримати її можна за допомогою опитування. При цьому необхідно враховувати, що отримана аналітиком від опитуваних (респондентів) інформація відображає аналізовану реаль­ність такою, якою вона є у свідомості опитуваних. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною ре­альністю, яка є предметом дослідження, і даними, що відоб­ражають думки людей про факти їх поведінки і свідомості, про події та явища. Слід враховувати можливі зміщення, пов'язані з особливостями відображення політичної прак­тики у свідомості людей, а також напрями і масштаби цих зміщень.

У процесі опитування респондент (опитуваний) відпо­відає на питання аналітика. Зв'язок між ними забезпечу­ється через різні «проміжні ланки», які впливають на якість отримуваних даних. Такими проміжними ланками є анкета або план-інтерв'ю, тобто перелік питань, що опи­сують аналізовану проблему мовою буденної свідомості опитуваних; анкетер (інтерв'юер), який здійснює опиту­вання; умови опитування, тобто життєві ситуації респон­дентів на момент опитування, їхні емоційні стани, норми, звичаї, традиції, уявлення і ставлення до дослідження.

Якість даних опитування залежить від його методики. Допущені під час опитування помилки майже не піддають­ся виправленню на подальших етапах дослідження. Це оз­начає, що зібрані ненадійним інструментарієм дані не ста­нуть якіснішими від використання методів математичного аналізу, а їх інтерпретація буде позбавлена смислу.

Питальник (перелік питань) як інструмент збору пер­винних даних вважається надійним, якщо він є обґрунто­ваним, відповідає цілям його використання, тобто забезпеч чує отримання достовірної, адекватної соціально-політич­ній реальності інформації. Достовірність інформації є свідченням її точності, адекватності, безсумнівності.

Систематизація і оброблення інформації 385

Дбаючи про неї, аналітик повинен так організувати умови збору інформації, щоб отримати достовірні дані. Для цього необхідно ретельно фіксувати інформацію, правильно ро­зуміти її. Однак лише цього недостатньо. Необхідно, щоб опитуваний не тільки міг, а й хотів щиро відповідати на питання. Тому аналітик повинен уміти актуалізувати мо­жливості респондентів, сформувати в них мотивацію до участі в опитуванні.

Стійкість вимірювального інструменту (питальника, бланка інтерв'ю, анкети) означає міру відтворюваності от­риманих результатів при повторному його використанні з тими самими респондентами за аналогічних умов; обґрун­тованість вимірювального інструменту — відповідність між реєстрованими у процесі вимірювання характеристи­ками і тими, які планувалося виміряти. Умовами обґрун­тованості вимірювального інструменту є докази того, що конструкція його питань адекватно відображає вимірюва­ні характеристики, дає інформацію, яку планував отрима­ти дослідник, а також докази того, наскільки здобуті тим інструментом дані узгоджуються з інформацією про вимі­рювані характеристики, отримані іншими способами.

Будь-яке опитування починається з фази адаптації — формування у респондента мотивації відповідати на пи­тання, підготовку його до дослідження. Складається вона зі звернення і кількох перших питань. Опитування розпо­чинається зверненням. Воно є дуже важливим етапом дос­лідження, бо від нього залежить достовірність отриманої інформації. Респонденти охоче беруть участь в опитуван­ні, якщо мета дослідження стосується їх життєвих потреб, має особистісний характер. Тому спершу доцільно розкри­ти мету дослідження, ймовірне використання його резуль­татів на благо опитуваних або суспільства.

Важливим етапом є формування питальника — форму­лювання і послідовність розміщення питань. Залежно від можливих відповідей питання поділяють на відкриті пи­тання (дають змогу респондентові вільно висловлювати по­гляди, судження, оцінки, не приховуючи власних емоцій) і закриті (обмежують висловлення думки респондента, ос­кільки передбачають відповіді «так» або «ні»). Такі питан­ня структурують свідомість респондента, спрямовують його асоціації у певне русло. Очевидно, під час опитування осіб зі стійкою, чіткою та усвідомленою системою уявлень про предмет використання їх не обов'язкове. Вони навіть мо­жуть викликати роздратування, оскільки експерту може здатися невдалим пропонований перелік відповідей.

386 Прикладні політичні дослідження

За відсутності в аналітика даних про систему категорій опитуваних найкраще послуговуватися відкритими запи­таннями; за твердої впевненості, що для вираження своєї думки опитуваному вистачить наведеного переліку мо­жливих відповідей, — напівзакритими питаннями з мо­жливістю ухилення або власної відповіді.

Запитання і відповіді на них повинні бути сформульо­вані так, щоб опитуваний правильно зрозумів їх, обрав адекватну відповідь. Не можна вживати нечіткі формулю­вання, невизначені слова («деякі», «достатньо», «часто», «рідко», «багато», «мало»). Питання не повинні нести в собі надмірне емоційне навантаження, оперувати стерео­типами, нав'язувати чи підказувати респондентам відпові­ді на них, виражати ціннісні настанови, позицію аналіти­ка та ін. У питальнику їх не обов'язково розташовувати в логічній послідовності, бо це може вплинути на зміст відпо­відей. Оскільки відповідь опитуваного на кожне подальше питання перебуває під впливом змісту попереднього питан­ня та власної відповіді на нього, доцільно використати тех­ніку постадійного розгортання питань з конкретної пробле­ми. Вона передбачає використання таких п'яти питань:

1) питання-фільтр. Воно з'ясовує, чи обізнаний опиту­ваний з проблемою і чи думав він про неї;

2) питання, спрямоване на з'ясування ставлення опи­туваного до певної проблеми (відкрите питання): «Що ви думаєте з приводу...?», «Яка ваша думка про переваги або недоліки (політичної дії, висловлювання...)?»;

3) питання, призначене для отримання відповідей з конкретних аспектів проблеми (закрите питання): «Зага­лом, ви схвалюєте чи засуджуєте, згодні чи не згодні; вам подобається чи не подобається...?»;

4) питання, яке допомагає виявити причини поглядів опитуваного: «Якщо в основному ви не згодні з тим, що..., чи не могли б ви пояснити свою думку?», «Якщо ви схва­люєте..., чим це можна пояснити?»;

5) питання, спрямоване на виявлення сили, інтенсив­ності поглядів: «Наскільки ви впевнені у своєму судженні, у своїй оцінці?».

Якщо опитування людей відбувається у звичних для них умовах праці або навчання, то всі пов'язані з предме­том опитування обставини достатньо актуалізовані в їх сві­домості. У домашній обстановці людина вільніше, охочіше відповідає на «гострі» питання, а розмова з нею набуває менш офіційного характеру, ніж у службовому приміщен­ні. Однак за таких умов буває важко, а іноді й неможливо

Систематизація і оброблення інформації 387

усунути вплив третіх осіб, які можуть сковувати респон­дента.

Вільне інтерв'ю проводять без заздалегідь підготовле­ного питальника або плану. Отримана завдяки йому інфор­мація не потребує уніфікації для статистичного оброблен­ня. Вона цінується своєю детальністю, унікальністю відпо­відей, широтою асоціацій, описом взаємозв'язків у структурі предмета дослідження. Не менш важливим є аналіз специфіки досліджуваної проблеми у зв'язку з кон­кретними умовами, про які експерт завдяки своїй профе­сійній діяльності інформований найглибше. Відповіді рес­пондентів у вільному інтерв'ю записують максимально де­тально. Для їх узагальнення використовують традиційні методи змістового аналізу текстів або контент-аналіз.

Ефективним способом з'ясування загальної спрямова­ності інтересів, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій є проективні запитання — питання, у яких респонденту запропоновано набір можливих у політичній діяльності ситуацій з необхідністю зазначити найприйнятніший для нього варіант поведінки або судження в заданих умовах.

Аналітик особливо зацікавлений ставленням респон­дента до політичних подій. Запитання щодо них повинні враховувати:

— компетентність респондента: чи був він прямим (ак­тивним або пасивним) їх учасником, знає про них від ін­ших осіб чи з інших джерел;

— уточнення місця, часу, змісту події, ставлення до неї відповідно до суспільних правил і норм (підтримуєть­ся, засуджується, допускається);

— склад учасників, груп, організацій, лідерів, «активі­стів», проголошувані цілі, особливості ціннісних настанов;

— сприятливі і несприятливі для політичної дії обста­вини, «контр-суб'єкти» та їхні дії (які організації та групи перешкоджали цій дії);

— динаміку розвитку події, фази, перехідні стани (по­чаток, розгортання, завершення події);

— очікувані результати («продукти») дії: досягнуте рі­шення в політичному конфлікті, здобутки і втрати внаслі­док політичної дії (з точки зору проголошених цілей), по­зиції учасників;

— особисте ставлення респондента до події, його оцін­ки, судження (чим деталізованіші питання про подію, тим надійніша інформація).

На якість результатів опитування впливає особа ін­терв'юера. Розбіжності у поглядах щодо предмета опиту­вання, в смаках; несприйняття мови, манер; вік, стать, ос-

388 Прикладні політичні дослідження

вітній рівень інтерв'юера чи респондента можуть спричи­нити помилки, знизити достовірність опитування, якщо не знати способів подолання цих негативних впливів. Ін­терв'юер повинен бути комунікабельною, соціально актив­ною людиною, мати життєвий досвід, почуття громадянсь­кої відповідальності. Успіх інтерв'ю як процесу спілкуван­ня забезпечують такі ділові якості інтерв'юера:

а) уважність протягом усього інтерв'ю;

б) спостережливість, що особливо важливо для пра­
вильного оцінювання психологічної атмосфери інтерв'ю;

в) терпіння (вміння вислухати респондента, не переби­
ваючи, здатність зрозуміти його);

г) вміння говорити зрозуміло, не поспішаючи, донося-
чи до опитуваного зміст питання;

ґ) вміння слухати, мовчати (іноді слід дати респонден­ту подумати);

д) поінформованість у проблемі, яку досліджує.

Неприпустимими для інтерв'юера є жорсткість, вимо­гливість, владність, оскільки вони здатні відштовхнути, змусити замовкнути найбалакучішого респондента або спричинити нещирі відповіді. Інтерв'юер має пам'ятати, що його інтонація, жести, манери, впливають на респондента.

Перед опитуванням слід проаналізувати інструменти вимірювання (анкети, питальник) щодо їх відповідності методиці дослідження. Передусім перевіряють логічну обґрунтованість (релевантність) кожного питання щодо змісту інформації, яку очікують отримати з його допомо­гою. Якість кожного питання підготовленої анкети оціню­ють за певними критеріями.

1. Чи дотримані вимоги до мови опитуваного (для од­них респондентів вона може виявитися надто важкою, для інших — примітивною)?

2. Чи всі питання і варіанти відповідей зрозумілі? Чи немає у формулюваннях незрозумілих термінів?

3. Чи не надто абстрактні або конкретні питання?

4. Чи зрозумілі респонденту наявні в анкеті одиниці вимірювання?

5. Чи компетентні респонденти для відповідей на питан­ня, чи не слід увести питання-фільтри на компетентність?

6. Чи немає ризику втомити опитуваного одноманітні­стю питань?

7. Чи не передбачають питання непосильних вимог до пам'яті респондента?

8. Чи не спонукають питання до стереотипних відпо­відей?

Систематизація і оброблення інформації 389

9. Чи не надто багато варіантів відповідей на питання?
Чи немає необхідності розчленувати питання на тематичні
блоки?

10. Чи не викличе питання негативних емоцій в опиту­ваного?

11. Чи не принижують питання респондента? Чи не тор­каються вони інтимних сторін його життя, самосвідомості?

Дані про те, як респонденти розуміють смисл питань, ін­терпретують значення термінів, висловів, можуть бути от­римані за допомогою додаткових питань, поставлених одра­зу після отримання відповіді на запитання анкети. Тому після закінчення інтерв'ю складають короткий неформаль­ний коментар, у якому описують обстановку та місце прове­дення інтерв'ю, особливості поведінки (манери, жести) і зовнішнього вигляду респондента, його реакції на інтерв'ю (із задоволенням, відкрито, вороже, замкнено, зневажли­во), характеристики мови, а також припущення та гіпотези. У цьому коментарі доцільно зазначити якої інформації не вистачає, зафіксувати суперечності у відповідях.

Отже, опитування є важливим інструментом соціоло­гічних і політологічних досліджень. Основне його призна­чення полягає в одержанні соціальної інформації про стан суспільної, групової, колективної, індивідуальної думки, а також відображену в свідомості опитуваних інформацію про факти, події, пов'язані з їх життєдіяльністю.

Запитання. Завдання

1. Вкажіть види документів, які використовують у політичному аналізі.

2. У чому полягають особливості традиційного та формалізовано­го аналізу документів?

3. Обґрунтуйте вимоги до якості документальних джерел інформації.

4. Охарактеризуйте особливості та правила спостереження як методу збору даних.

5. Розкрийте умови отримання якісних даних при використанні опитування.