Анализ в партийной работе: вопросы теории и практика / Григорьев В. А., Кузнецов Е. М„ Кулинченко В. А. и др. — М., 1981.
Жарикова Т. А. Контент-анализ — социологический метод. — Препр. — Владивосток, 1990.
390 Прикладні політичні дослідження
Как провести социологическое исследование. — М., 1990. Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: 36. наук, праць / Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна / В. С Бакіров (відп. ред. редкол.). — X., 2002.
Методы сбора информации в социологических исследованиях: В 2 кн. / В. Г. Андреенков, В. Д. Воинова, В. П. Гайдис и др.; Отв. ред. В. Г. Андреенков, О. М. Маслова; АН СССР, Ин-т социологии. — М., 1990. — Кн. 1: Социологический опрос. — 232 с; Кн. 2: Организационно-методические проблемы опроса. Анализ документов. Наблюдение. Эксперимент.
Паниотто В. И., Максименко В. С. Количественные методы в социологических исследованиях. — К., 1982.
Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій / Міжнародний фонд «Відродження». — К„ 1996.
Рабочая книга социолога / Редкол.: Г. В. Осипов (отв. ред.). — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М., 1983.
Рукавишников В. О., Паниотто В. И., Чурилов Н. Н. Опросы населения: метод, опыт. — М., 1984.
Скуратівський В. А., Шевченко М. Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1998.
Социологические методы изучения образа жизни: Сб. ст. / Отв. ред. И. Т. Левыкин, Э. П. Андреев / АН СССР; Ин-т социол. исслед., Сов. социол. ассоц. — М., 1985.
Стукало С. М. Довідник інтерв'юера / Соціологічна служба в Україні С0ЦІС; GALLUP International. — К., 1996.
Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки (за матеріалами соціологічних досліджень) / 0. Валевський (упоряд.) / Адміністрація Президента України; Управління внутрішньої політики. — К., 1997.
Українське суспільство 1992—2002 (соціологічний моніторинг) / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003.
Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003.
3.2. Прикладний політичний аналіз
Реальна політика завжди є простором конкуренції ідей, програм, дій політичних сил. У цьому суперництві перемагають ті, хто краще знає політичне середовище, сильні і слабкі сторони, плани, особливості політичної поведінки конкурентів, здатний ефективно використати свої переваги на політичному полі, не дати змоги опонентам
Прикладний політичний аналіз 391
скористатися недоліками. Такі знання є важливим конкурентним ресурсом у політиці. Прикладний політичний аналіз — одне із найважливіших джерел оволодіння ними.
Сутнісні характеристики прикладного політичного аналізу
Політичний аналіз полягає у продукуванні цілісного, об'єктивного знання про політичні події, процеси, діяльність, суб'єктів політики, загрози, спричинені зусиллями конкурентів, політичними обставинами, світовими геопо-літичними та іншими процесами. Здійснюється він на теоретико-фундаментальному, прикладному та ціннісному
рівнях.
Теоретико-фундаментальний політичний аналіз спрямований на пізнання природи, сутності, механізмів політики. Основною його аналітичною одиницею є концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене формулювання про природу, зміст, складові політичної проблеми, а результатом — універсальні концептуальні висновки. Займаються ним політологічні центри, наукові установи, не обмежені прагматичними ситуативними інтересами замовників.
Прикладний політичний аналіз завжди заглиблений в окреслену замовником проблему, унікальні політичні події, підпорядкований досягненню конкретних цілей. Як правило, він зосереджується на проблемних ситуаціях і процесах, планах, цілях і діях суб'єктів політики, впливі внутрішніх і зовнішніх чинників на політичну ситуацію і політичну діяльність. Головним інструментом аналізу є індуктивне узагальнення — формулювання узагальнених висновків на основі інформації про одиничне.
Прикладний політичний аналіз (грец. analysis — розкладання, розчленування) — сукупність методологічних підходів, методик дослідження конкретних політичних подій, ситуацій, вироблення рекомендацій учасникам політичного процесу (клієнтам) щодо прийняття і реалізації політичних рішень.
Ціннісний політичний аналіз відбувається на рівні базових цінностей і умов здійснення політики.
У прикладному політичному аналізі (аналіз політики) головне — потреби клієнта, без клієнта він нічого не вартий, бо нікому не потрібен. Наслідком його ігнорування є неефективна політика. Прикладний політичний аналіз з'ясовує, оцінює конкретну, здебільшого проблемну полі-
392 Прикладні політичні дослідження
тичну ситуацію, чинники, що її обумовлюють, конструює моделі її вирішення відповідно до її особливостей і потреб замовника. В роботі аналітика домінує експертний стиль мислення, а підготовлений документ має рекомендаційний характер. Ця проблематика належить до сфери фахових інтересів незалежних, державних або підпорядкованих певним політичним силам аналітичних структур.
Прикладному політичному аналізу притаманні прагматизм, обумовленість конкретною політичною ситуацією, цілями, потребами та інтересами, спрямованість на пізнання і вирішення конкретних політичних проблем. Він пов'язаний з ідентифікацією, діагностуванням політичної ситуації, дослідженням розстановки, стратегій, інтересів, поведінки суб'єктів політики (політичних гравців, або акторів); узагальненням факторів (економічних, соціальних, психологічних), які обумовлюють суть політичної проблеми, прогнозуванням розвитку, моделюванням розвитку подій і виробленням рекомендацій щодо прийняття і реалізації політичних рішень.
Прикладний політичний аналіз іноді необґрунтовано ототожнюють із прикладними політичними дослідженнями, хоч вони є різними пізнавальними процедурами. Політичні дослідження починаються за відсутності інформації про політичні події, процеси та їх учасників і полягають у зборі та обробленні політичних даних. А політичний аналіз неможливий без політичної інформації. Результати прикладних політичних досліджень є вхідною інформацією для прикладного політичного аналізу, який повинен завершитися характеристикою проблеми, виробленням рекомендацій (проектів рішень) щодо її подолання. Іноді потреби аналітика ініціюють дослідження певних політичних питань, процесів тощо.
Відміності між прикладними політичними дослідженнями і прикладним політичним аналізом полягають не лише у їх місці у системі пізнавальних процедур, а й у використовуваному пізнавальному інструментарії. Основними інструментами прикладних політичних досліджень є опитування, спостереження, контент-аналіз, а прикладного політичного аналізу — порівняння даних, моделювання ситуацій, оцінювання проект-моделей, формулювання висновків, рекомендацій.
Предметом прикладного політичного аналізу можуть бути будь-які політичні процеси, події, проблеми, які постають перед суб'єктами політики, результатами — інтелектуальний продукт (рекомендація, порада, прогноз,
Прикладний політичний аналіз 393
проект програми тощо), який стосується реалізації політики у близькій чи віддаленій перспективі. У цьому сенсі головне для аналітика — побачити, діагностувати проблему, об'єктивно проінформувати про неї клієнта, запропонувати варіанти рішень, оскільки не побачені або приховані аналітиком проблеми з часом обов'язково використають на свою користь його опоненти.
Компонентами прикладного політичного аналізу є: ідентифікація, діагностування, формулювання проблеми; збір, опис, дослідження політичних фактів; аналіз і прогнозування розвитку політичних процесів, ситуацій; вироблення рекомендацій для ухвалення політичних рішень.
Завдання прикладного політичного аналізу пов'язані з дослідженням природи політичної проблеми, результатів політичного курсу в минулому і в актуальному для політика (політичної сили) часі, пошуком способів вирішення проблеми. Позиція аналітика завжди зорієнтована на політичну практику, а безпосередні результати його старань виконують перетворювальну функцію, на підставі чого прикладний політичний аналіз кваліфікують як мистецтво соціального інжинірингу (обґрунтування соціальних змін) і як певну кон'юнктурну практику, змістом якої є пошук для клієнта оптимального рішення. Аналітик не висуває нових доктрин, не обґрунтовує нових теорій, а використовує теоретичні надбання, власний досвід, навіть інтуїцію для пізнання політичних подій, явищ, процесів, вироблення практичних рекомендацій щодо поведінки в конкретній і передбачуваній політичній ситуації. У цій справі важливі не лише ідеї, теоретичні знання, досвід, навички, інтуїція, а й масштаб думки, здатність бачити проблемну ситуацію у різних вимірах, незаангажовано використовувати для її пізнання найефективніші підходи, методи, інструменти.
У політичній практиці прикладний політичний аналіз здійснюється постійно, оскільки весь час змінюються політичне середовище, до все нових дій вдаються суб'єкти політики. Залежно від зорієнтованості на проблему виокремлюють:
— прикладний політичний аналіз як основу підготовки політичних планів, вироблення і прийняття політичних рішень. Зміст його полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку політичних явищ і процесів, чинників, що на них впливають;
— прикладний політичний аналіз як засіб контролю за реалізацією стратегії, тактики, планів у політиці. Ак-
394 Прикладні політичні дослідження
туальний після завершення політичних кампаній, акцій тощо.
У прикладному політичному аналізі особливу роль відіграє фактор часу, тому недостатньо досконалий аналітичний матеріал, поданий до прийняття рішення, значно цінніший, ніж найдосконаліший, поданий після прийняття його.
За часовим виміром розрізняють:
— стратегічний прикладний політичний аналіз (передбачення розвитку політичних процесів, подій і явищ, цілей і змісту діяльності суб'єктів політики на основі вивчення політичного середовища, можливих його змін). Для цього потрібні масштабна інформація, стратегічне мислення, здатність до екстраполювання (поширення висновків, отриманих унаслідок спостереження над однією частиною явища, на іншу);
— оперативний прикладний політичний аналіз, який полягає в повсякденному вивченні політики і політичних акторів, вмотивованому коригуванні дій задля досягнення їх цілей, реалізації планів.
Для постійного відстеження змін у політичному середовищі використовують політичний моніторинг — систему спостережень за політичними процесами, діяльністю суб'єктів політики.
Інтерпретації, оцінки, пропозиції аналітика не мають імперативного статусу, оскільки замовник (клієнт), зважаючи на свої знання, досвід, оцінки інших експертів, політичні реалії (домовленості, зобов'язання тощо), які з різних причин не могли бути охоплені аналітиком, нерідко привносить і своє бачення політичних подій і свого місця в них, що впливає на його рішення і подальші дії. Тому не варто приписувати політичному аналізу ухвалення політичного рішення, а також авторство політичного рішення, оскільки ця проблематика остаточно розв'язується суб'єктом політики.
Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об'єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовника, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачити різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення партії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це означає, що зосереджений на певному об'єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замовник, його політичних цілей та інтересів. У таких ситуаціях неабияке значення мають інтелектуальна, етична стійкість аналітика, який, виконуючи свої зобов'язання
Прикладний політичний аналіз 395
перед клієнтом, не повинен порушувати норм фахової етики, іти всупереч логіці подій і фактів, підганяючи свої висновки лише під кон'юнктурні інтереси.
Будь-яка суспільно-політична ситуація є складним сплетінням соціально-економічних, політичних, духовних, морально-психологічних чинників у їх актуальному та історичному бутті, для пізнання яких використовують методологію, інструментарій, надбання різних наук, що надає політичному аналізу міждисциплінарного характеру. Від аналітика це вимагає поєднання різноманітних підходів і технік, методологічно вивіреного, коректного трактування отриманих результатів.
Методологічні підходи
і методи прикладного політичного аналізу
Ефективність прикладного політичного аналізу залежить від правильності ідентифікування політичної проблеми, формулювання його мети, вибору методів дослідження, використання при цьому достовірних фактів.
У пізнанні політичної реальності політичний аналіз ґрунтується на основних філософських принципах (принцип взаємозв'язку політичних явищ, принцип розвитку — історизму — політичних явищ), законах діалектики (закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення). Використовує він загальні методи наукового пізнання: методи емпіричного (спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент); методи теоретичного (абстрагування, аналіз і синтез, індукція, дедукція, аналогія, сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного, гіпотетико-дедуктивний, системний та ін.) рівнів дослідження.
Методологія політичного аналізу поєднує елементи політичної науки, соціології, філософії, економіки, соціальної психології, психолінгвістики, теорії комунікацій, та ін. Політичний аналіз абсолютно позбавлений методологічної заангажованості, а тому використовує всі доступні методи задля досягнення необхідного результату.
Умотивований вибір методів, доцільне поєднання методик дослідження є важливою передумовою отримання достовірної інформації, об'єктивності аналітичних висновків, вивіреності прогностичних моделей, ефективності ре-
396 Прикладні політичні дослідження
комендацій. Залежить це не лише від мети, завдань, об'єкта аналізу, а й від світогляду, компетентності, досвіду аналітика, використовуваних ним методологічних підходів. Найпродуктивнішими серед них вважають інституційний, біхевіористський, структурно-функціональний, системний, синергетичний, історичний, статистичний, теорію раціонального вибору, дискурсний, позиційний, діяльніс-ний, міждисциплінарний.
Інституційний підхід у політичному аналізі. Інституціоналізм в аналізі політичного життя зосереджується на пізнанні закономірностей, особливостей форм функціонування політичних інститутів і їх впливу на політичні процеси, події. Предметом уваги його представників є конституційні документи, реалізація їх положень на практиці, структурні елементи політичних явищ, процесів.
Головне за інституційного підходу — розчленування політичної системи на інститути, аналіз особливостей кожного з них і форм їх взаємодії. У процесі аналізу інсти-туціоналісти здебільшого використовують історико-ком-паративістський метод (вивчення минулого для пояснення сьогодення), формально-легальний (дослідження публічного права, документів, змісту і результатів діяльності урядових оранізацій) та описово-індуктивний (опис подій, діяльності політичних інститутів, індивідуальних політичних гравців). Перевагами інституційного підходу є конкретність досліджуваних політичних інститутів. Основні недоліки — обмеженість предмета аналізу; недостатня увага дослідника до політичної поведінки і її неполітич-них (соціально-психологічних, морально-етичних, етнічних, релігійних та ін.) основ; надмірна зосередженість на вивченні політичних інститутів за недостатньої уваги до неформальних аспектів їх функціонування, ролі їх керівників, лідерів, політичних угруповань у їх структурі, описовість.
Напрямами сучасного інституціоналізму є конституційні дослідження (аналіз діяльності конституційних інститутів), аналіз державного управління (дослідження структури, функцій, ефективності діяльності державних структур управління) і неоінституціоналізм (дослідження чинників, що визначають політичне буття, результати діяльності політичних інститутів у політичному процесі).
Біхевіористський підхід у політичному аналізі. Біхевіоризм ґрунтується на дослідженні поведінки на індивідуальному і соціальному (групи, спільноти) рівнях у різних політичних ситуаціях (масові акції, голосування) та політичної
Прикладний політичний аналіз 397
діяльності лідерів, груп інтересів тощо. Його представників цікавлять причини, передусім психологічні, політичної поведінки, переживання людей у різних політичних ситуаціях. Найчастіше біхевіористи послуговуються методами спостереження, анкетних опитувань, інтерв'ю, лабораторних експериментів, емпіричної перевірки висновків. Однак за такого підходу часто ігноруються історико-культурні, інституційні та інші чинники.
Структурно-функціональний підхід у політичному аналізі. Політична наука запозичила його у соціології. Суть його полягає у виокремленні конкретної політичної структури, яка цікавить дослідника, вивченні її загальних параметрів і функцій, що виконують її елементи. Завдяки використанню структурно-функціонального аналізу вдається подолати основну ваду біхевіористського підходу, яка полягає в недостатньому баченні політики як системної цілісності.
Системний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище є системою, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, що функціонують як цілісність. Елементи кожної системи перебувають в особливих зв'язках, а сама вона має різноманітні зв'язки з іншими системами (середовищем). Тому однією з найважливіших процедур за системного підходу є ідентифікація та опис структурних елементів політичного феномену як системи (учасників політичного процесу, їхніх цілей, можливостей, співвідношення сил тощо) і їх зв'язків, чинників, які забезпечують стійкість чи дестабілізують її (руйнують зв'язки).
Кожна система є частиною (підсистемою) іншої системи, а її компоненти теж становлять системи. Властивості будь-якої з них не є сумою властивостей їх елементів. Це означає, що політична система суспільства особливо складна система з великою кількістю різноманітних підсистем.
Синергетичний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище як система долає у своєму зародженні й становленні певний шлях, тобто самоорганізовується, має особливі джерела розвитку, є відкритим для зовнішніх впливів. Розвиток політичного явища як системи може відбуватися за багатьма варіантами, особливо якщо воно перебуває у точці біфуркації (лат. bifurcus — роздвоєння) — розгалуження, напрям якого може змінитися під впливом флуктуації (лат. fluctuatio — коливання) — незначних відхилень величини від середнього значення.
Проблематичність цього підходу пов'язана з поглядом на системи і процеси в політиці як на залежні від випадко-
398 Прикладні політичні дослідження
вих чинників феномени, що здебільшого не підтверджується політичною практикою, яка загалом підпорядковується певним закономірностям, причинно-наслідковим зв'язкам.
Історичний підхід у політичному аналізі. Кожне політичне явище, крім його актуальних на певний час особливостей, пов'язане з минулим, елементи якого наявні в ньому; в його структурі зріють і зародки майбутнього політичного явища. Цим обумовлений аналіз особливостей політичного явища у взаємозв'язках його минулого, сучасного і майбутнього, що спонукає до використання при цьому і потенціалу політичного прогнозування.
Статистичний підхід у політичному аналізі. Будь-яке політичне явище можна побачити у статистичному вимірі, тобто з використанням кількісних даних. Такий аналіз різноманітних проявів цього явища дає змогу побачити досить чітку його картину. При цьому аналітика мало цікавить якісна інформація, оскільки він послуговується переважно математичними засобами.
Найвикористовуванішими методами за статистичного підходу є кореляційний аналіз (вимірювання й аналіз зв'язків між двома змінними: як впливають зміни значень однієї змінної на зміни значень іншої; ця залежність характерна для всіх змінних чи лише для їх певної кількості), множинний аналіз (регресійна модель: дві або більше незалежних змінних сукупно впливають на залежну; бага-тофакторний аналіз: виявлення прихованих факторів, здатних впливати на змінні; аналіз часових рядів: вимірювання змінних через певні інтервали часу).
Теорія раціонального вибору у політичному аналізі. Методологічна криза, що спіткала у 60—70-ті роки XX ст. біхевіоризм і структурно-функціональний підхід, спонукала до пошуку нової методологічної основи пізнання політичних процесів, результатом чого було оновлення класичних методологічних підходів, створення системи теорій «середнього рівня», а також технократичних теорій і використання їх як методологічної основи в політичному аналізі.
Політичний аналіз запозичив теорію раціонального вибору в економіці, де вчені аналізували економічну поведінку людини, беручи за основу індивідуальний характер її установок і цінностей. Методологічними засадами теорії раціонального вибору є індивідуалізм (політика і суспільство, соціальні і політичні структури вторинні стосовно індивідів, які своєю діяльністю створюють політичні інститути і
Прикладний політичний аналіз 399
політичні відносини); егоїзм індивіда (індивід завжди прагнутиме максимізувати свою вигоду, а якщо він буде демонструвати альтруїстичну поведінку, це свідчитиме, що вона для нього вигідна); раціональність індивіда (індивід визначає свою діяльність, орієнтуючись на максимальну вигоду, співвідносячи витрати й очікувані результати: максималі-зуючи результати і мінімізуючи витрати). Однак вибір у політиці не завжди відповідає критеріям раціональності.
Дискурсний підхід у політичному аналізі. Його засновниками вважають російських формалістів, розквіт діяльності яких припадає на 20-ті роки XX ст. Дискурс (лат. dis-cursus — мовлення, міркування) — фрагмент дійсності, тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну, тобто невербальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників. У політичному аналізі фігурують поняття:
а) дискурс-рамка — загальний дискурс, своєрідна по-
роджувальна система в межах певної ідеології;
б) конкретний дискурс — наділений певним сюжетом
дискурс-твір, наприклад дискурс президентських вибо
рів, дискурс щодо масового обговорення проекту консти
туції тощо.
Стосовно політичного дискурсу використовують семіотичний аналіз (вивчення дискурсу-рамки), знання риторики і літературознавства (аналіз конкретного дискурсу-тво-ру). Одним із найрозвиненіших напрямів є контекстний аналіз політичного дискурсу.
Із дискурсним пов'язаний постмодерністський підхід у політичному аналізі, прихильники якого заперечують можливість існування єдиного для всіх учасників політичного процесу образу реальності, вважаючи навколишній світ продуктом індивідуальних уявлень і вірувань людей. Тому зміст шукають у мовленні (тексті), яке є механізмом створення і транслювання індивідуальних уявлень, у т. ч. й політичних.
Позиційний підхід у політичному аналізі. Сповідуючи цей підхід, аналітик зосереджується на пізнанні реальних можливостей (ресурсів) впливу учасників політичного процесу на його зміст і перебіг, ухвалення і реалізацію політичних рішень, розв'язання конкретних проблем. Джерелом інформації при цьому є правові акти, програмні документи партій, біографії політичних лідерів та ін.
Діяльнісний підхід у політичному аналізі. Основна увага аналітика за такого підходу спрямовується на вив-
400 Прикладні політичні дослідження
чення результатів, ефективності діяльності політичних гравців, особливостей їх взаємодій у конкретних політичних ситуаціях. Пізнавальним матеріалом при цьому є документи, статистичні звіти, які стосуються діяльності об'єкта аналізу, безпосередні спостереження аналітиків.
Міждисциплінарний підхід у політичному аналізі. Як правило, політичні процеси, явища акумулюють у собі економічні, соціальні, психологічні, духовні, культурні, демографічні, географічні, екологічні, історичні та інші чинники, дослідження яких потребує використовуваного відповідними науками спеціального пізнавального інструментарію і логіки його використання. Це дає змогу побачити їх у різних вимірах і виробити адекватні засоби впливу на них.
Немало цінної інформації аналітик почерпне, використовуючи нормативний підхід (аналіз політичних явищ крізь призму правових, моральних, етичних норм), емпіричний (вироблення міркувань на основі широкої емпіричної інформації) та ін.
У межах певних методологічних підходів застосовують конкретні методи політичного аналізу — інструменти, засоби оброблення актуальної політичної інформації. Вибір їх залежить від характеру політичної події, процесу, явища, цілей і завдань аналітика, ресурсів, якими він володіє (час, фінанси, інформація), особливостей аналітичного продукту, на який розраховує замовник. При цьому головним є не метод, а результат (продукт) політичного аналізу. Часто аналітики використовують інструменти і методи суміжних дисциплін: аналіз здобутків і витрат, витрат і ефективності — запозичено з економіки; експертні методи (синектика, метод «Дельфі» та ін.) — із психології; інтерв'ю, контент-ана-ліз, анкетне опитування — із соціології; івент-аналіз (англ. event — подія) — з політології. Сукупність методів політичного аналізу поділяють на загальні і часткові, хоч ця класифікація не цілком відображає їх багатоманітність.
Загальні методи політичного аналізу зумовлюють його спрямованість, ракурс і методологічне забезпечення. До них відносять івент-аналіз і ситуаційний аналіз.
Івент-аналіз як метод політичного аналізу. При використанні його політичний процес уявляють як послідовність певних подій, якими можуть бути виступи політичних лідерів, масові акції, прийняття політичних актів, які впливають на зміст і розвиток політичної ситуації і відображають інтереси певних політичних сил. Це дає змогу відстежити, оцінити в потоці політичних подій певні об'єктивні тенденції, закономірності, побачити перспективи їх розвитку. Все це, як правило, передбачає:
Прикладний політичний аналіз 401
— виявлення учасників конкретного політичного процесу і неполітичних суб'єктів, які впливають на нього;
— оцінювання рівня політичного впливу та інших ресурсів учасників подій і сил, які їх підтримують;
— встановлення стратегічних цілей і тактичних завдань учасників політичного процесу;
— з'ясування ймовірних стратегічних союзів і тактичних коаліцій;
— формулювання альтернативних дій та оцінювання ймовірності їх успіху;
— формування стратегії на основі оптимальних варіантів дій з урахуванням прогнозу розвитку ситуації, а також необхідних для їх реалізації засобів і ресурсів.
Загалом івент-аналіз передбачає опис політичної ситуації в такій послідовності: політична ситуація — події — середовище — учасники (ресурси, інтереси, зв'язки) — обмеження в діяльності — цілі і завдання (критерії успіху, невдачі) — альтернативні рішення — сценарії і прогнози — стратегія діяльності.
Ситуаційний політичний аналіз. Суть його полягає в постійному моніторингу політичної ситуації, динаміці основних її параметрів, прогнозуванні перспектив їх розвитку і чинників, які його обумовлюють, виробленні стратегій впливу на неї наявних і прогнозованих умов.
Часткові методи політичного аналізу взяті зі статистики, соціології, економіки та інших дисциплін. їх використовують у різних комбінаціях на певних етапах аналітичної роботи, що залежить від характеру проблеми, ресурсів дослідника, термінів виконання замовлення тощо. До часткових методів зараховують метод експертної оцінки, порівняльного аналізу, контент-аналіз, методи аналізу ієрархій, наукового моделювання, аналізу вигід і витрат у політичному аналізі, фактор-аналіз, ігрові методи, альтернативні, групові експертні оцінки.
Метод порівняльного аналізу. Особливості його полягають у з'ясуванні закономірностей, притаманних різним політичним ситуаціям і типам політичної поведінки за різних політичних і соціальних умов. Етапами його є виявлення у них однакових і відмінних ознак, взаємозв'язків між ними; формулювання гіпотез щодо їх розвитку. У такий спосіб порівнюють різні політичні системи, інститути, типи політичної поведінки, політичних лідерів, електоральні групи та ін.
Контент-аналіз. Як кількісний метод аналізу він сформувався у 20-ті роки XX ст. в лоні соціології і психології, в Україні його почали використовувати в 60-ті роки
402 Прикладні політичні дослідження
XX ст. Полягає він у цілеспрямованому вивченні з використанням комп'ютерних технологій носіїв інформації (книг, кінофільмів, гасел, виступів у ЗМІ) щодо наявності (повторюваності) у них певних мотивів, настанов, аргументацій, на підставі чого роблять висновки про актуальність, масштаби певного політичного явища, ставлення до нього індивідів, спільнот тощо. Кількісний аспект контент-аналізу полягає у підрахунку частоти вживання певних слів. Однак не всі документи піддаються йому. Іноді неможливо задати чіткі правила для фіксування певних елементів змісту, надати їм статистичної значущості, формалізованості.
Метод аналізу ієрархій. Використання його дає змогу, декомпонувавши проблему, побачити її складові автономно і в різноманітних зв'язках (ієрархії). Досить ефективним він є під час політичних переговорів, оскільки дає змогу учасникам побачити проблему та її складові, позиції сторін, оцінити пропоновані стратегії крізь призму різноманітних інтересів, виробити взаємоприйнятне рішення.
Методи наукового моделювання. Взявши їх за основу, аналітик імітує структуру, процес функціонування і розвитку політичної системи (створює її модель), що дає йому змогу побачити всю сукупність її елементів і зв'язків, спрогнозувати їх параметри за різних умов, а нерідко і поекспериментувати з нею. Моделювання може бути здійснене й у формі гри.
Аналіз вигід і витрат у політичному аналізі. До цього методу вдаються, маючи на меті досягти найвищої ефективності від участі у політичному процесі. Часто критерій ефективності виражається у грошовій формі, а перевага надається альтернативі, яка обіцяє найвищий результат за найнижчих витрат.
Фактор-аналіз. Основою його є використання когні-тивних карт-матриць, у яких фіксують типові реакції політичних лідерів на кризові ситуації, їх дії у стабільних умовах, біографічні дані та іншу інформацію, яка є основою прогнозування майбутньої їх поведінки.
Ігрові методи. У політичному аналізі передбачають конструювання ситуації, імітацію певного варіанту розвитку процесу, конфлікту. Це дає змогу виробити різні моделі дій управлінських структур, політичних сил, розподілити ролі учасників подій, уточнити особливості їхньої поведінки та взаємовідносин між ними.
Метод альтернатив у політичному аналізі. За необхідності обирати рішення на основі кількох альтернативних критеріїв аналітик може скористатися методом задовільних альтернатив (якщо жодна альтернатива не відпо-
Прикладний політичний аналіз 403
відає оптимальним очікуванням, перевагу надають тій, яка найбільше може задовольнити потребу), методом домінантних альтернатив (пріоритетною вважається альтернатива, яка переважає хоча б одну з конкурентних і не поступається всім іншим), методом еквівалентних альтернатив (альтернатива, яка найбільше відповідає усім критеріям, вважається оптимальною).
Групові експертні оцінки. їх цінність полягає у можливості синхронного використання під час аналітичних процедур кількох експертів, що за належної організації роботи значно підвищує якість аналізу ситуацій, ефективність прогнозів. Групові експертні оцінки поділяють на очні (наради, семінари, «мозковий штурм», дискусії з використанням психологічних методик, простий обмін думками) і заочні (метод «Дельфі» та ін.).
Головними вимогами до методів політичного аналізу є їх оперативність і своєчасність, аргументованість, адаптованість до конкретної політичної ситуації, придатність до вироблення доступних для реалізації рішень. Функціональні особливості певних груп методів аналізу політичних проблем можна відстежити, аналізуючи табл. З.1.
Таблиця 3.1
Ефективність використання методів аналізу конкретних політичних проблем
404 Прикладні політичні дослідження
Закінчення таблиці 3.1
Результати політичного аналізу втілюються у політичному консультуванні, налагодженні та здійсненні політичної практики.
Особливості здійснення прикладного політичного аналізу
З огляду на визначальну роль у прикладному політичному аналізі потреб замовника деякі дослідники не вважають його точною наукою, оскільки, на їх погляд, замість пошуку істини, аналітик займається підготовкою, обгрунтуванням, забезпеченням кон'юнктурного політичного рішення. А запропоновані ним моделі іноді дають ефективні результати навіть за відсутності їх наукового обгрунтування.
Процес прикладного політичного аналізу охоплює такі етапи:
1) концептуалізація проблеми (розгляд конкретної ситуації, її впливу на суспільство, соціальні спільноти, інтереси політичних гравців; збір, опис інформації; формулювання проблеми);
Прикладний політичний аналіз 405
2) моделювання, структурування проблеми (вироблен
ня на основі дослідницької гіпотези цілісного уявлення
про проблему та її складові; перехід від якісних до кількіс
них параметрів ситуації, внаслідок чого проблема постає
як вимірюване явище);
3) складання програми дослідження (формулювання мети, вибір методів збору інформації та основних її показників). Залежно від мети дослідження може бути прогностичним — спрямованим на пізнання гіпотетичної ситуації; актуальним — зосередженим на аналізі поточної ситуації; ретроспективним — зорієнтованим на пошук нових підходів у пізнанні минулих подій;
4) вибір методів аналізу політичної проблеми і розв'язання конкретного політичного завдання (уточнення правил, процедур, дослідницьких операцій, техніки і методики пізнання політичної дійсності);
5) пояснення причин, ідентифікація й оцінювання її симптомів, характеристика важливості; визначення її суті (з'ясування розбіжностей між очікуваннями, інтересами клієнта і можливостями щодо їх задоволення); моделювання (опис поведінки учасників політичного процесу залежно від впливу конкретних політичних чинників);
6) аналіз альтернативи політики. Фахово відповідаль
ний політичний аналітик, з'ясувавши проблему, перед
якою опинився клієнт, обов'язково займеться пошуком
адекватних відповідей на неї, тобто з'ясуванням альтерна
тиви політики. На думку Д.-Л. Веймера, Е.-Р. Вайнінга,
етапами цієї роботи є визначення, моделювання, форму
лювання цілей діяльності, на підставі яких відбувається
вибір альтернатив політики. При цьому аналітику і його
клієнту варто дотримуватися таких правил:
— альтернативи мають створювати реальні варіанти вибору політики;
— чіткість, зрозумілість альтернатив, що є передумовою свідомого вибору клієнтом кращої з них;
— неможливість на практиці ідеальної (домінантної) альтернативи, бо жодна альтернатива не може бути ідеальною, а навіть найкраща політика — домінантною;
— недоцільність вибору альтернативи без оцінювання її в контексті цілей політики і наявних ресурсів. Для забезпечення умов раціонального вибору цілі політики мають бути сформульовані якомога абстрактніше, а варіанти (альтернативи) політики — якомога точніше;
— недопустимість протиставлення обраної клієнтом
альтернативи політики штучним, вигаданим;
— уникнення нездійсненних альтернатив;
406 Прикладні політичні дослідження
7) вироблення рекомендацій щодо прийняття політичного рішення (вибору альтернатив політики). У процесі прийняття ефективного рішення (вибору конкретної альтернативи політики) можуть бути використані такі підходи:
— когнітивний підхід, який ґрунтується, за аналогією до людського мислення, на розкладанні процесу на послідовні етапи: розпізнавання (хто і коли виявив проблему), формулювання (як можна виокремити проблему чи об'єднати її з іншими проблемами), вироблення альтернативних варіантів (джерело і зміст альтернатив), пошук інформації (яку і яким способом зібрано інформацію), судження, тобто вибір (автор судження, суб'єкт вибору, інформаційна їх основа), дії (як виконувалися рішення), зворотний зв'язок (інформація про результати, що надійшла до суб'єктів рішення);
— раціональний підхід, заснований на переконанні, що рішення є результатом логічних кроків: формулювання (виявлення проблеми, визначення цілей), пошук (визначення, розроблення, дослідження альтернатив), прогнозування (передбачення політичного середовища у перспективі), моделювання (побудова і використання моделей для з'ясування впливів), оцінювання (порівняння і ранжуван-ня альтернатив);
— ціннісний підхід (модель Вінера), за яким джерелом політичних рішень є цінності, норми, стандарти, а на їх вироблення і прийняття впливають ментальний (ідеальні норми політики), інституційний (можливості та обмеження інституцій), ситуаційний (поєднання ідей і подій), екологічний (значення для громадян і суспільства) контексти.
Вибір конкретного підходу залежить від сфери його застосування (простору політики) та багатьох інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Головне при цьому — зробити кращий вибір «маніпулювання реальним світом» (Е. Квейд).
Результатом реалізації аналітичної роботи є нове знання, подане у формі аналітичних довідок, оцінок, прогнозів, рекомендацій, порад, настанов, планів, програм, сценаріїв, діяльності тощо.
Конкретним продуктом прикладного політичного аналізу можуть бути:
а) довідка — документ, в якому стисло викладено суть
або певні параметри проблеми;
б) аналітична записка — документ, який містить все
бічний аналіз причин, суть проблеми, а також пропозиції
щодо її подолання. Масштабне бачення проблеми поєдну
ється в ньому з детальним аналізом основних її аспектів,
Прикладний політичний аналіз 407
ілюстрування міркувань, висновків конкретними фактами, статистичними даними;
в) оглядова записка — документ, в якому положення широко ілюструються фактами політичного життя (цитатами документів, публікацій, виступів, описом особливостей політичної ситуації, поведінки в ній конкретних політичних акторів, статистичними даними).
Матеріал аналітичних документів повинен бути викладений чітко, лаконічно, з точним використанням термінології. Обов'язкові їх атрибути: об'єктивна оцінка ситуації; конкретні, зрозумілі замовнику висновки (узагальнення), прагматичні рекомендації щодо подальшої діяльності (бажано кілька варіантів із відповідними їх прогнозними оцінками. Особливо важливо, щоб документ акцентував увагу на корінних проблемах, розкривав їх причини, значущість і шляхи їх подолання. Аналітичний документ може супроводжуватися додатками (таблицями, цитатами, проектами рішень, планів дій тощо).
Для полегшення сприйняття клієнтом аналітичного документа доцільно супроводжувати його виконавчим резюме (стислим викладом найважливіших аспектів аналізу, положень, висновків), переліком розділів, використовувати заголовки і підзаголовки, які передають зміст фрагменту тексту, а також діаграми, таблиці, графіки тощо.
Прикладні політико-аналітичні розробки мають бути адекватними політичній ситуації, коректними, обґрунтованими, зосередженими на пізнанні і практичному вирішенні проблеми, своєчасними, містити оцінки, пропозиції та рекомендації, зорієнтовані на використання оптимальної кількості інформаційних, управлінських, фінансових, людських та інших ресурсів.
Науково, фахово коректний політико-аналітичний продукт необхідно відрізняти від різноманітних його імітацій, якими намагаються відгородити громадську думку від об'єктивного бачення і розуміння проблем, спотворити її, інспірувати вигідні для деяких політичних гравців стереотипи сприйняття політичних реалій і відповідну політичну поведінку.
Інформаційне забезпечення прикладного політичного аналізу
Інформація є одним із найважливіших ресурсів політичної діяльності, як і діяльності політичного аналітика. Тому будь-який суб'єкт політики повинен налагодити по-
408 Прикладні політичні дослідження
стійне інформування суспільства про свої програми, плани і результати їх реалізації, аналізувати інформацію про плани і діяльність своїх опонентів. Відсутність такої інформації або несвоєчасне використання її може суттєвео погіршити його політичні позиції.
Ефективний політичний аналіз неможливий без комплексної інформації про клієнта і середовище його діяльності, яку, як правило, нагромаджують у спеціальних базах даних. У ній зберігається об'єктивна (статистичні дані, результати спеціальних досліджень) і суб'єктивна (статті, виступи, окремі висловлювання, що стосуються клієнта і його діяльності) інформація. Політичним аналітиком вона може бути використана як довідкова (різноманітні статичні, інформативні відомості), рекомендована (результати політичних досліджень, прогнози, оцінки тощо), нормативна (програми, проекти), регулятивна (закони, підза-конні акти), сигнальна (відомості про несподівані зміни в політичному середовища). їм потрібна як внутрішня (стосується різноманітних аспектів діяльності клієнта), так і зовнішня (про стан політичного ринку й основних його гравців) інформація. За формою вираження вона буває кількісною (статистичні, аналітичні дані) і якісною (судження, оцінки).
Цей інформаційний комплекс є базовим джерелом для суджень, висновків, рекомендацій аналітика, який у своїй мислительній діяльності виявляє зв'язки, закономірності, суперечності між даними. Завдяки таким інтелектуальним процедурам політичного аналітика у його клієнта формується відносно об'єктивне розуміння, наприклад, закономірностей, тенденцій електоральної поведінки людей у певний час і в конкретних регіонах, залежності її від ситуації, старань політичних сил і команд, які на них працюють.
Запитання. Завдання
1. У чому полягають суть і завдання політичного аналізу, чим він відрізняється від теоретичної політології?
2. Аналіз яких проблем є особливо актуальним для політичних партій напередодні парламентських виборів?
3. На аналізі яких проблем необхідно, на вашу думку, зосередитися уряду перед реформуванням фіскальної політики у державі?
4. Сформулюйте завдання політичному аналітику щодо таких до
сліджень: а) ставлення студентської молоді до ідеї запровадження
двопалатного парламенту; б) з'ясування рівня довіри до політичної пар-
Політичне прогнозування 409
тії і чинників, які його обумовлюють; в) вкажіть причини електоральних симпатій, виявлені до різних партій на парламентських виборах.
5. Якими факторами обумовлена методологічна різноманітність політичного аналізу? Від чого залежить вибір методів аналізу конкретних проблем?
6. Сформулюйте основні вимоги до документа, створеного за результатами дослідження конкретної політичної проблеми.