Література

Аналіз вигід і витрат: Практ. посіб. / Секретаріат Ради Скарбниці Канади: Пер. з англ. С. Соколик; Наук. ред. О. Кілєвич. — К., 1999.

Браун М. Посібник з аналізу державної політики. — К., 2000.

Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника; Наук. ред. 0. Кілєвич. — К., 1998.

Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Украї­ні: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Ребкала, В. Тертички. — К., 2000.

Коваленко А. О. Політичний аналіз і прогнозування. — К., 2002.

Пал Л., Леслі А. Аналіз державної політики. — К.: 1999.

Парсонс В. Публічна політика: Вступ до теорії й практики аналізу політики — К., 2006.

Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналі­тика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002.

Ребкало В. А., Кальниш Ю. Г. Практикум з політичної аналітики в державному управлінні: Навч.-метод, посіб. — К., 2005.

Романов В., Рудік О., Брус Т. Вступ до аналізу державної політи­ки. — К., 2001.

Симонов К. В. Политический анализ: Учеб. пособие. — М., 2002.

Сурмин Ю. П. Методология анализа ситуаций. — К., 1999.

Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. — К., 2001.

Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. / За заг. ред. О. Л. Валевського, В. А. Ребкала. — К., 2003.

Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. — К., 2002.

3.3. Політичне прогнозування

Людство завжди прагне якомога більше дізнатися про своє майбутнє, зацікавленість прогнозами має сильні жит­тєві мотиви. У реалізації цих прагнень воно вдається до прогнозування, від рівня якого залежить ефективність планування й управління. Отже, політичне керівництво повинно застосовувати науково обґрунтовані прогнози як

лл q Прикладні політичні дослідження

одну з гарантій передбачуваного розвитку суспільно-полі­тичних подій і явищ.

Прогнозування виходить із необхідності виявлення за­гальних тенденцій розвитку суспільства. Особливу роль воно відіграє у політиці, яка пронизує усі сфери суспільно­го життя і стосується інтересів мільйонів людей. Надзви­чайно важливим є передбачення майбутніх наслідків полі­тичних рішень. Ефективна політика завжди правильно оцінює сучасність, використовує минулий досвід, врахо­вує складність соціальних, політичних і економічних явищ, що можуть проявитися в майбутньому.

Сутність, можливості і межі політичного прогнозування

Ключовим фактором у політичному прогнозуванні є прогноз як універсальний метод і функція будь-якої нау­кової дисципліни.

Прогноз — науково обгрунтоване судження про можливі стани певних явищ, процесів у майбутньому, альтернативні шляхи і тер­міни їх реалізації.

Політичний прогноз покликаний розв'язувати пробле­ми політичного і суспільного розвитку, ґрунтується на ана­лізі конкретних ситуацій, а тому його часто формулюють як рекомендацію щодо оптимізації певних аспектів полі­тичного розвитку через побудову моделей майбутнього.

Прогнози розробляють з метою запобігання небажано­го розвитку подій, розуміння тенденцій майбутнього роз­витку, пристосування до неминучого. Навіть за наявності вихідних даних неможливо зробити прогноз, не розуміючи соціальних і економічних взаємозв'язків усередині проце­су, об'єкта, явища. Прогноз спирається на знання про не­відомі на момент прогнозування властивості об'єктів дій­сності, а також на знання про властивості неіснуючих на момент прогнозування об'єктів.

Крім смислових, прогноз має і часові виміри, головним із яких є період випередження — проміжок часу від певно­го моменту до майбутнього, на який розробляється прог­ноз. Із ним пов'язаний прогнозний горизонт — макси­мально можливий період випередження.

Різноманітними питаннями теорії методології і прак­тики розроблення прогнозів займається прогностика —

Політичне прогнозування 411

міжгалузева дисципліна, що охоплює методологію дослі­дження динаміки і перспектив розвитку процесів і явищ суспільного життя. Метою прогностики є забезпечення процесу прогнозування у певному сегменті суспільного життя. Прогностичні дослідження постійно підвищують обґрунтованість та ефективність прогнозів. Основними ін­струментами, якими оперує прогностика, є ретроспектив­ний аналіз, нелінійні методи опанування майбутнього, стратегія і тактика, моделювання сценарного простору, проектування оптимальних траєкторій, моніторингові зрі­зи громадської думки, визначення недоступних для людського розуміння зон індивідуального і суспільного буття людини.

Прогнозування у широкому значенні є виробленням імовірного судження про стан явища в майбутньому; у вузькому — спеціальним науковим дослідженням перс­пектив розвитку явища, переважно з кількісними оцін­ками і вказівкою приблизних термінів його зміни. Успішність його залежить від наявності достовірної ін­формації; знання національних та етнічних особливо­стей країни, регіону, що досліджуються; використання знань на основі загальних принципів передбачення; ком­петентності; творчих здібностей, досвіду, здатності зріло оцінювати. Процес прогнозування, як правило, передує розробленню планів, програм, проектів і пов'язаний із баченням наслідків їх реалізації. У прогнозуванні про­цес пізнання розвивається від сутності об'єкта на певний момент до майбутнього її вияву. Основою прогнозування є такі взаємопов'язані джерела інформації про майбут­нє: оцінювання перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду за до­помогою аналогії з відомими подібними явищами і про­цесами; екстраполяція на майбутнє тенденцій, законо­мірності яких у минулому і на певний час добре відомі; модель передбачуваного стану явища, процесу, побудо­вана відповідно до очікуваних або бажаних змін, харак­тер і перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Здійснюється прогнозування одноразово або безперер­вно. Одноразове прогнозування виправдане за можливості передбачати або контролювати основні чинники, що впли­вають на об'єкт. Безперервне прогнозування застосовують до об'єктів, що постійно оновлюються. Воно є дорожчим за разовий прогноз, однак раціональнішим за серію спеціаль­них одноразових досліджень.

412 Прикладні політичні дослідження

Прогнозування повинне здійснюватися на розвинутій науково-теоретичній основі, без чого воно перетвориться на збирання інформації і припущень. У кожній сфері прог­нозування має специфічні особливості. Політологія займа­ється соціальним прогнозуванням, складовою якого є по­літичне прогнозування як один із найважливіших напря­мів випереджального пізнання політичної дійсності з метою запобігання небажаних результатів у країні, світі, а також забезпечення розвитку суспільства у потрібному на­прямі. З огляду на роль, яку відіграє у суспільстві політи­ка, політичне прогнозування вважають самодостатнім на­прямом прогностики.

Політичне прогнозування — здійснення спеціальних наукових досліджень політичних процесів, явищ, подій, внаслідок чого на основі відомих даних про минуле і актуальний стан виробляють уявлення про можливий їх розвиток у майбутньому.

До проблематики політичного прогнозування нале­жать глобальні питання, що охоплюють великі регіони, людство, та локальні проблеми в різноманітних сферах людської діяльності. Важливими його аспектами є проек­тування у політичній сфері, розроблення політичних сце­наріїв, проектів майбутнього політичного буття. При цьо­му суттєве значення має здатність до політичного передба­чення за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду. Політичному прогнозуванню передує політичний аналіз, який ґрунтується на знаннях про допустимі технології, їх можливості та обмеження.

У теорії і практиці політичного прогнозування остан­нім часом активно використовують: екотопія (грец. oikos — дім, середовище і topos — місце) — глобальне проектуван­ня майбутнього, спрямоване на виживання людства; технотопія (грец. techne — мистецтво, майстерність і topos — місце) — передбачення майбутнього за допомогою практичного застосування знань, умінь, досвіду; eyncu-хія — розкриття духовного світу особистості за допомогою соціальної терапії; практопія — формування системи со­ціальних реформ, спрямованих на побудову кращого, ніж існуючий, світу; есхатологія (грец. eschatos — останній і logos — учення) — вивчення загроз сучасної цивілізації і можливих шляхів розв'язання наявних технологічних, со­ціально-політичних проблем; альтернативістика (лат. аі-terno — чергую, змінюю) — дослідження різноманітних

Політичне прогнозування 41З

напрямів і проблем формування альтернативної цивіліза­ції (пошуки економної енергетики, сталого розвитку, збе­реження довкілля, можливостей всезагального роззброєн­ня, гуманізації освіти і культури, стабілізації сім'ї, підви­щення ефективності охорони здоров'я та ін.).

Залежно від спрямованості розрізняють такі види прогнозування:

1) внутріполітичне, яке охоплює взаємовідносини со­
ціальних верств і груп суспільства, характерними ознака­
ми яких є прямий чи опосередкований зв'язок з держав­
ною владою, прагнення до оптимізації управління полі­
тичними процесами. Воно охоплює весь зміст внутрішньої
політики, а його суб'єктами є держава і політичні органи.
Як правило, внутріполітичне прогнозування зосереджу­
ється на соціальній, ідеологічній, військово-політичній,
екологічній, державно-правовій, економічній та інших
сферах суспільного розвитку;

2) зовнішньополітичне, результатами якого є прогнози
у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики: оці­
нювання розвитку і взаємовідносин держав, вивчення за­
гальних тенденцій світового розвитку. На основі зовніш­
ньополітичних прогнозів виявляють нові можливі факто­
ри розвитку світу, регіону, країни. Такі дослідження
поширені у США (Гудзонівський інститут, Інститут обо­
ронних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут полі­
тичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень
Гарвардського університету та ін.). На сучасному етапі ме­
тою зовнішньополітичного прогнозування є передбачення
особливостей міжнародних відносин у XXI ст. Щодо цього
триває полеміка між «ідеалістами», які намагаються
уявити майбутнє суспільство, систему міжнародних відно­
син крізь призму стратегій розвитку, проектів реформ,
які б наближали світове співтовариство до образу цивілі­
зації майбутнього, що несе в собі добробут, гармонію, мир
і співтворчість на благо всього людства, і «реалістами»,
які дотримуються силових догм у політиці, сформульова­
них американським політологом Г. Моргентау в книзі
«Політика у відносинах між державами» (1948), розвину­
тих Г. Кісінджером, 3. Бжезинським та ін. Зовнішньопо­
літичне прогнозування зорієнтоване на розв'язання гло­
бальних проблем.

Політичне прогнозування як уявне опанування май­бутнього є багатоступінчастим процесом наукового пошу­ку, який охоплює постановку мети; одержання, оброблен-

414 Прикладні політичні дослідження

ня, оцінювання й аналіз інформації; визначення перспек­тив і вірогідності реалізації прогнозу. Воно потребує знач­них фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, без яких неможливо обійтися, оскільки непрог-нозований перебіг політичних, соціальних ситуацій може спричинити суттєві проблеми, подолання яких потребува­тиме ще більших фінансових та інших ресурсів. Ефективне політичне прогнозування можливе лише за по­стійного коригування прогнозів з урахуванням найнові­шої інформації. Прогнозування не може бути безумовною констатацією подій майбутнього з використанням дієслів «буде», «станеться», воно виражає ймовірну умовну його картину за формулою: «може бути», «станеться за певних умов». Такий підхід, відображений у працях В. Базарова-Руднєва, Б. де Жувенеля, Д. Белла, І. Бестужева-Лади та інших учених, викристалізувався у концепцію «техноло­гічного прогнозування» і є альтернативою спрощеним пе­редбаченням, що намагаються дати конкретні відповіді, наприклад, на питання: «Хто переможе на виборах?», «Яким буде курс долара?», «Хто стане президентом?» та ін.

Навіть якщо наукові прогнози не здійснюються, вони відрізняються від різноманітних наукоподібних передба­чень. Прогнозист у сфері політики є технологом, який по­казує, за яких умов і за допомогою яких засобів можна до­сягнути бажаного майбутнього.

Для пізнання сутності й ефективного здійснення полі­тичного прогнозування важливо враховувати потенціал різ­них типів прогнозів, виокремлених за такими критеріями:

а) за метою і завданнями:

— пошукові прогнози. Суть їх полягає у визначенні мо­
жливих станів політичних явищ, процесів, подій у майбут­
ньому на основі наявних тенденцій, абстрагування від рі­
шень, що можуть змінити ці тенденції. Метою є виявлення
й уточнення перспективних проблем, які можна розв'яза­
ти засобами політичного управління, за незмінних со­
ціально-політичних тенденцій. Завдяки пошуковим прог­
нозам будують «дерево проблем», що охоплює надзвичай­
но цінну інформацію для суб'єктів прийняття рішення.
Пошуковими є, наприклад, періодичні прогнози ООН і
Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР);

— нормативні прогнози. Вони зорієнтовані на визна­
чення способів і термінів досягнення бажаного стану об'єк­
та політичного прогнозування на основі заданих норм, іде­
алів, стимулів, цілей. Такі прогнози дають змогу уточнити
«дерево соціальних цілей», виявити резерви управління,

Політичне прогнозування 415

успішного вирішення проблем. Із втіленням нормативних прогнозів нерідко пов'язують ефект Едіпа — самоздій-снення або саморуйнування прогнозу діями на його основі;

б) за проблемно-цільовим критерієм:

аналітичні прогнози. їх метою є науковий пошук пізнавальної цінності різноманітних методів і засобів дос­лідження майбутнього, допомога розробникам політичних рішень у пошуку оптимальних їх варіантів;

— прогнози-застереження. їх здійснюють з метою уни­кнення небажаних тенденцій політичного розвитку;

— прогнози-розвідники. Ними є провокативні концеп­туальні окреслення майбутнього з метою з'ясування по­глядів, позиції щодо сформульованих проблем політичних противників, представників інших цивілізацій. Такими прогнозами можна вважати концепцію «кінця історії» (Ф. Фукуяма), «зіткнення цивілізацій» (С. Хантінгтон), адресовані посттоталітарним країнам для стимулювання у них самопізнання і виявлення установок на майбутнє;

в) за характером здійснення:

— прогноз за аналогією. Основою його є застосування до політичних об'єктів попередніх прогнозів. Використо­вуючи їх, першочергову увагу приділяють не вивченню властивих досліджуваному явищу тенденцій, а розгляду подій, що відбувалися за аналогічних обставин;

— прогноз за теорією вірогідності. Передбачає він виз­начення на альтернативній основі оптимального варіанта розвитку об'єкта прогнозування;

— прогноз на основі причинних зв'язків. Використову­ють його для прогнозування одиничних явищ, переворо­тів, початку збройного конфлікту, відокремлення терито­рії та ін.;

— прогноз на основі стійких тенденцій. Його особливі­стю є врахування стабільності політичної ситуації у дослі­джуваному сегменті;

— прогноз за принципом урахування розвитку подій у певному напрямі. Актуальний цей прогноз за чітко сфор­мованої тенденції погіршення чи поліпшення ситуації. Ви­користовують його у прогнозуванні чисельності населення країни, розвитку виробництва, динаміки світових запасів сировини тощо;

— прогноз на підставі циклічності. Створюють його на основі припущення, що певне явище тривалий час розви­вається в одному напрямі і ця тенденція збережеться надалі;

г) за ступенем достовірності:

— прогноз ефекту від майже прийнятого рішення або
чинника, вплив якого вже відомий. Точно, наприклад,

416 Прикладні політичні дослідження

можна прогнозувати кількість пенсіонерів через 20 років, однак складно передбачити кількість людей, які потребу­ватимуть тоді соціальної допомоги, оскільки це залежить від багатьох непідвладних прогнозуванню чинників;

— прогноз, у якому майже всі головні детермінанти очевидні. З високою точністю можна спрогнозувати кіль­кість дітей у початкових школах, якщо відомі дані про кількість жінок, здатних їх народжувати. Однак на ці дані може впливати багато чинників (стабільність у суспіль­стві, рівень соціального забезпечення молодих сімей, мо­жливість працевлаштування та ін.);

— прогнози, в яких слабо контролюється розвиток по­дій або недостатньо кількісних даних. Наприклад, ризико­ваним може бути прогноз кількості неповнолітніх злочин­ців чи наркоманів через 25 років, оскільки очевидна прог­нозована у найближчій перспективі ситуація на великому історичному відрізку може змінитися завдяки змінам у суспільстві;

ґ) за часовими параметрами:

— оперативний, тобто поточний, прогноз (до одного мі­сяця). Його використання, як правило, стосується безпе­рервного забезпечення державно-управлінських рішень;

— короткотерміновий прогноз (до одного року). Об'єк­том його є політична ситуація протягом найближчого часу до моменту прогнозування проміжку часу стосовно кон­кретного соціального утворення (держави, регіону, обла­сті, району, міста). При цьому спираються на реальні об­ставини, а також на діючих політичних суб'єктів, застосо­вуючи процедури екстраполяції, наявного співвідношення сил і стартових умов;

— середньотерміновий прогноз (до п'яти років). У полі­тичному прогнозуванні він є найточнішим і забезпечує прийняття рішень, спрямованих на необхідну зміну подій;

— довготерміновий прогноз (до 15—20 років). Завдан­ням його є прогнозування політичної ситуації в історичній динаміці. Довготермінові політичні процеси — більш прогнозовані, ніж короткотермінові: чим триваліший пе­ріод прогнозування, тим відчутніше впливають на нього об'єктивні чинники (закони, цінності, тенденції);

— віддалений (перспективний) прогноз (до 50 років і більше). Цим зазвичай займається футурологія (лат. f utu-rum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — науковий напрям, який охоплює міждисциплінарні підходи, спря­мовані на опанування перспектив розвитку людства.

В одному прогнозі можуть поєднуватися ознаки кіль­кох типів, нерідко вони доповнюють один одного. Такими

Політичне прогнозування 417

бувають нормативні прогнози та прогнози-застереження. Наприклад, представники Римського клубу мали на меті деякими своїми прогнозами піддати громадську думку шо­ковій терапії, щоб у наступних нормативних прогнозах було легше нав'язати їй рецепти убезпечення людства від криз і катастроф.

Отже, перебіг суспільних процесів значною мірою за­лежить від рівня моральної і ціннісної мобілізованості гро­мадян, у т. ч. і від звернення поглядів у власне майбутнє. Якщо суспільство не знає, чого хоче, в якому напрямі і до якої мети йому розвиватися, воно може виявитися нездат­ним подолати одну із найнебезпечніших криз — кризу іден­тичності. Подолання її в сучасних умовах неможливе без активного прагнення населення до постійного діалогу все­редині суспільства, на рівні інших цивілізацій і культур.

Методи політичного прогнозування і особливості їх застосування

У сучасних дослідженнях майбутнього застосовують багатоманітний арсенал загальних і спеціальних методик, конкретних методів науково-прогностичних досліджень. Нині налічується до 200 загальних і вузькоорієнтованих методів прогнозування.

Вирішальну роль у забезпеченні результату політично­го прогнозування відіграє оптимізація добору його мето­дів, оптимальне визначення сфери використання кожного з них залежно від мети і термінів, відведених на розро­блення прогнозів. Найчастіше у політичному прогнозуван­ні застосовують такі методи: колективної генерації ідей, моделювання, метод «Дельфі», побудову сценаріїв, метод гри та ін.

Колективна генерація ідей («мозкова атака»). На За­ході цей метод називають «брейнстормінгом» (методом несподіваних ідей). Він передбачає формування групи уча­сників (не більше 15-ти осіб) з високим рівнем загальної ерудиції. Під час підготовки «мозкової атаки» складають проблемну записку для учасників. Генерація ідей передба­чає зрозумілість і стислість висловлювань, заборону висту­пати багато разів, толерантне ставлення ведучого й уча­сників до висловлених ідей, фіксування змісту розмови.

Результатами такої роботи можуть бути з'ясування ві­рогідних подій, тенденції, моделювання політичних рі­шень і дій. Перший її етап передбачає генерування великої

418 Прикладні політичні дослідження

кількості ідей за невеликий відрізок часу в невеликій гру­пі (5—12 осіб), їх коментування й оцінювання. При цьому необхідно утримуватися від рішень, заохочувати висло­влювання будь-яких ідей, їх осмислення і доповнення. На другому етапі група з 25—30-ти осіб аналізує й оцінює ви­словлені ідеї, відбираючи найпродуктивніші з них.

Моделювання. У моделюванні розрізняють економе-тричний підхід, за якого побудова прогнозу спирається на статистичні показники та їх відношення, а всі зміни систе­ми вважаються екзогенними, тобто не пов'язаними з її внутрішніми змінами, та системно-динамічний, що трак­тує всі зміни як ендогенні (внутрішні стосовно системи, що аналізується).

При моделюванні зосереджуються не на об'єктах, а на їх моделях — аналогах певного фрагмента дійсності, кон­цептуально-теоретичних утвореннях. У прогностичному моделюванні слід дотримуватися вірогіднісного підходу до проблем майбутнього, а створена на цій основі модель пов'язана із розробленням шкали можливостей і побудо­вою на її основі функції розподілу вірогідності (менш віро­гідно — більш вірогідно).

Залежно від використовуваних даних і технологічних прийомів розрізняють операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідницьких операцій), каузальне (ґрунтується на встановленні при-чинно-наслідкових зв'язків відомих подій, явищ) і ста­тистичне (розроблення й аналіз моделей, створених на ос­нові статистичного матеріалу минулого і сьогодення). Ста­тистичні моделі як інструмент розроблення політичних прогнозів використовують, маючи постійні упродовж пев­ного часу показники процесу, явища, що трапляється дуже рідко. Більшість політичних процесів, як правило, є амбівалентними, що ускладнює політичне прогнозування, яке повинне враховувати значну кількість суперечливих чинників розвитку системи.

Моделі поділяють на матеріальні (макети, муляжі), ідеальні та уявні (використовують у суспільних науках). Ідеальними моделями вважають знакові (математичні) і моделі-образи, що ґрунтуються на теоретичних уявлен­нях, узагальненнях (інтегративна модель соцієтальної сус­пільності, яка повинна, на думку Т. Парсонса, вийти за межі, де правлять політична влада, багатство та чинники, що їх породжують, і піднестися до рівня ціннісних схиль­ностей і механізмів впливу).

Будь-яка модель характеризує об'єкт, процес, явище лише приблизно. Ступінь її наближення до реальності за-

Політичне прогнозування 419

лежить від виду моделі, методики та технічних способів моделювання. Моделі соціально-політичних систем мо­жуть бути описані у термінах гуманітарних наук, вираже­ні у графіках, діаграмах, математичних, кібернетичних системах. Найпоширенішими типами моделей соціально-політичних систем є статистичні (відображають стан со­ціально-політичних систем на певний час); прості дина­мічні (відображають структуру, функціонування систем); складні динамічні (відображають структуру, функціону­вання процесу розвитку соціально-політичних систем). Модель може віддзеркалювати об'єктивну структуру по­літичної системи, закономірності її функціонування і роз­витку. Моделювати можна не тільки розвиток певних сус­пільних сфер, видів діяльності, а й світового співробіт­ництва. Першу глобальну модель світового розвитку запропонував Дж. Форестер (США, 1971).

Останнім часом широко використовується імітаційне (комп'ютерне) моделювання з подальшим експерименту­ванням на створеній моделі. За результатами вивчення її функціонування в різних умовах і за різних значень вихід­них параметрів можна прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати результати певних дій чи змін. Імі­таційне моделювання ефективне у дослідженні складних соціально-економічних, політичних процесів на регіо­нальному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може спричинити непередба-чувані результати.

Метод «Дельфі». Один із найефективніших експертних методів, умовами реалізації якого є анонімність експертів, використання результатів попереднього туру опитувань, наявність статистичної характеристики групової відповіді.

Анонімне опитування групи експертів здійснюють письмово у кілька турів; при цьому експерти не контакту­ють між собою, а лише дають змогу ознайомитися із систе­матизованими результатами попереднього туру. Кількість опитувань (від двох до чотирьох) залежить від зведення по­ляризованих оцінок до мінімуму. Якщо експерти досяга­ють згоди з принципових питань у другому турі, опитуван­ня припиняють. Точність і надійність результатів експер­тизи залежить від того, наскільки якісно підібрано групу експертів. За технологією «Дельфі» прогноз може бути от­риманий шляхом інтуїтивних роздумів компетентних лю­дей. Важливо, щоб кожен експерт при формулюванні сво­їх прогнозів був захищений від впливу інших осіб.

420 Прикладні політичні дослідження

Побудова сценаріїв. Сценарне планування вперше було використано на початку 60-х років XX ст. прогностичною групою, яка, складаючи плани для нафтової компанії «Ройял Датч Шелл», спрогнозувала енергетичні кризи 1973 і 1979 pp., розгортання руху енергетичної економії, розвиток світового руху за охорону навколишнього сере­довища і навіть розвал Радянського Союзу. Пізніше аме­риканський учений Г. Кан запропонував новий підхід до сценарного планування, за яким необхідно «мислити про немислиме». У такий спосіб він створив сценарії про ядер­ну війну.

Використання методу сценаріїв пов'язане з необхідні­стю аналізу політичних ситуацій, які розвиваються за кількома траєкторіями. Сценарій — спосіб встановлення логічної послідовності подій з метою визначення альтерна­тив розвитку великих систем (міжнародних відносин, на­ціональної економіки, сфери політики, соціальних відно­син та ін.). Складання сценарію допомагає пізнати небез­пеки і можливості, зумовлені реалізацією конкретного політичного рішення, а також імовірний розвиток перед­бачуваної ситуації, альтернативні її варіанти, поведінку дійових осіб на кожній стадії сприяння, випередження чи запобігання процесу. Кожен сценарій має бути детальною історією можливого майбутнього. Ступінь деталізації за­лежить від важливості проекту.

У підготовці сценаріїв використовують аналітичні мате­ріали. Написання їх передбачає визначення часового інтер­валу формулювання подій, словесне тлумачення їх сутності, а також кількісне оцінювання. Оскільки сценарій описує не реальну, а вірогідну ситуацію, він найчастіше передбачає вибір одного з кількох прогнозованих варіантів розвитку подій. Такий вибір може бути однозначним, альтернатив­ним і компромісним (на основі поєднання позитивних ас­пектів близьких або альтернативних варіантів, які допома­гають знайти оптимальний вихід із ситуації, альтернативне розв'язання якої загрожує існуванню цілого).

Одним із різновидів сценарного методу є зворотне прог­нозування — формулювання на початковій стадії різнома­нітних варіантів бажаного майбутнього, вироблення для кожного варіанта вірогідних сценаріїв, спрямованих від майбутнього до сьогодення, а на завершальній — відбір тільки сценаріїв, позбавлених нереалістичних елементів.

Розроблення сценарію може мати різні цілі: оцінюван­ня політичної обстановки, визначення можливих варіан­тів і напрямів її розвитку, наслідків прийняття політич-

Політичне прогнозування 421

них рішень у різних політичних ситуаціях. Сценарії у сфе­рі політичного прогнозування допомагають передбачити ймовірні ситуації, особливо конфліктні, підготувати і спланувати альтернативні рішення.

Метод гри. Він орієнтує на конструювання певних по­літичних ситуацій, розроблення моделей управлінських структур, розподіл рольових функцій учасників певних подій, моделювання поведінки суб'єктів політики, прий­няття оптимальних рішень, виявлення закономірностей і суперечностей у політичних процесах. Основою цього ме­тоду є теорія ігор, яку в 30-ті роки XX ст. обґрунтував аме­риканський учений Дж. Нойман. Він виходив з того, що за будь-яких обставин існує стратегія, яка веде гравця до ус­піху. У 50—60-ті роки XX ст. ця теорія, незважаючи на певну популярність, сприймалася як сукупність інтелек­туальних вправ, а не як модель прийняття рішень. Глибо­ко зацікавились нею у 1994 р. і присудили Нобелівську премію з економіки трьом її прихильникам — Дж. Henry, Дж. Харсані та Р. Селтену. Поширеними засобами реаліза­ції цієї теорії є гра з нульовою сумою, коли на кожного пе­реможця припадає співмірний до його виграшу переможе­ний, а також «перевтілення», що означає аналіз ситуації з точки зору іншого (суб'єкт оцінює ситуацію з позицій ін­шого, уявляє його ходи та їх наслідки).

Гра допомагає наблизити неосяжне, «застати його зне­нацька», «приручити», ввести в систему координат, у якій з ним можна було б співіснувати. Теорія ігор не пропонує рішень, а є способом мислення про майбутнє, засобом, що спонукає людей до самостійного мислення. Реалізуючи ігрові технології, варто пам'ятати, що гра значно частіше буває подібною до життя, ніж життя до гри.

Гра в політиці є не лише методом дослідження політич­них процесів, а й способом створення нових форм, зв'яз­ків. Під час гри формуються нові правила та відносини, які з часом перетворюються на технології і перестають на­лежати до ігрової сфери.

Експертне оцінювання. Експертна функція супрово­джує будь-яку людську діяльність, оскільки діяти на осно­ві достовірного знання завжди краще. Політична експер­тиза є морально нейтральною процедурою, що не підлягає правовому оцінюванню. Експерт є виробником загально-значущого, суспільно корисного знання, яке використову­ють суспільство, окремі суб'єкти політики. Основними різ­новидами експертного оцінювання є експертне опитуван­ня (заповнення представниками провідних політичних

422 Прикладні політичні дослідження

партій, відомими політологами спеціальних карт, які стосуються конкретної проблеми), індивідуальні передба­чення експертів (використання оцінок експерта-лідера у сфері прогнозування), колективна експертна оцінка (уз­годження думок експертів із певних напрямів розвитку зовнішньої та внутрішньої політики, розвитку політичної ситуації).

Для прогнозування задіюють також методи спостере­ження, опитування тощо, використання яких залежить від поставлених завдань та відведеного строку на розро­блення політичного прогнозування.

Процедури та етапи прогнозування у сфері політики

Підготовка і формулювання прогнозів є тривалим, складним, багатоетапним процесом. У 60-ті роки XX ст. у технологічному прогнозуванні емпірично сформувалися такі основні етапи здійснення прогнозів:

1. Розроблення програми дослідження, тобто перед -прогнозна орієнтація (ППО). У процесі ППО уточнюють об'єкт дослідження, вивчають його внутрішній зміст і ха­рактерні особливості. Це дуже важлива процедура, оскіль­ки нерідко навіть назва об'єкта неоднозначна. Якщо, на­приклад, об'єктом дослідження є опозиція, необхідно з'я­сувати, про яку опозицію йдеться: парламентську чи позапарламентську, системну чи ситуативно орієнтовану, масову чи групову, організовану чи спонтанну тощо. Одно­часно аналізують об'єкт прогнозування на відповідність основним принципам, забезпечують попередню верифіка­цію прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами об'єктів-аналогів.

Передпрогнозна орієнтація передбачає також визна­чення предмета і проблематики дослідження; аналіз ха­рактеру і масштабів прогнозу; формулювання мети і зав­дань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу орга­нізації дослідження; з'ясування часових параметрів прогнозу. Не менш важливий аналіз проблем, що можуть визріти за певних умов. Для цього визначають коло екс­пертів, принципи добору респондентів, шкали вимірюван­ня, перелік робочих документів.

Програма тактичного прогнозування загалом стано­вить 2—3 авторські аркуші, стратегічного — 10—12. До­повненням до неї є короткий огляд спеціальної літератури, робочі документи: попередні контури (матриця) вихідної

Політичне прогнозування 423

моделі; зразок анкет-інтерв'ю для уточнення і конкретиза­ції параметрів вихідної, пошукової і нормативної моделей; зразок анкети опитування експертів; шкали вимірювання; інструкції інтерв'юеру, кодувальнику з опитування екс­пертів та оброблення його матеріалів; перелік показників уточненої вихідної моделі; конспекти прогнозного тла і пе-редмодельного сценарію; робочі гіпотези пошукової моде­лі; проспект критеріїв побудови нормативної моделі. Кіль­кість, обсяг і характер робочих документів залежать від мети і завдань дослідження.

2. Побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого
об'єкта методами системного аналізу. Відповідно до цього
методу у прогнозуванні використовують об'єктний (вио­
кремлення підсистем шляхом поелементного поділу об'єк­
тів, що мають складну структуру) і функціональний підхо­
ди (членування об'єкта за функціональною ознакою).
Функціональний підхід придатніший за незначної кілько­
сті елементів первинних об'єктів, з яких складається
об'єкт прогнозування. Характеристики і взаємозв'язки
передбачають групування подібних функцій і допомага­
ють відстежувати їх реалізацію поза належністю до пер­
винних об'єктів.

Побудову базової моделі починають зі складання пере­ліку індикаторів (можливих показників), застосовуючи порівняльний аналіз аналогічних моделей, опитування експертів, вивчення наукової літератури, соціологічне опитування. У попередньому переліку показників може бути до сотні (тисячі) одиниць. У процесі їх відбору із пере­ліку залишають лише кілька десятків, які найточніше ві­дображають досліджуваний об'єкт.

Надалі у процесі підготовки базової моделі з кількісної інформації вибудовують динамічні ряди індикаторів за кожним показником, їх аналіз дає змогу виявити тенден­ції предмета дослідження, без чого неможливо зробити прогнозний діагноз — визначення адекватності засто­сування наступних операцій. Результатом цього є створен­ня зручної моделі предмета дослідження з коментарями до неї, які визначають порядок подальшої роботи.

3. Збір даних контексту прогнозування («прогнозного
тла»). Контекстом є сукупність зовнішніх стосовно об'єкта
прогнозування значущих умов. Так, прогноз стабільності
політичної системи передбачає врахування прогнозів еко­
номічного розвитку на перспективу. Кожний об'єкт прог­
нозування перебуває в певному середовищі, яке постійно
змінюється, і є стосовно нього зовнішнім чинником. Тому

424 Прикладні політичні дослідження

базова модель не може бути адекватною меті та завданням дослідження, якщо вона не відповідає аналогічній моделі прогнозного тла. Цю модель будують подібно до попе­редньої. Особливість її полягає в необхідності врахування всіх зовнішніх щодо об'єкта прогнозування чинників — науково-технічних, демографічних, економічних, соціоло­гічних, культурологічних; внутрі- і зовнішньополітичних.

Контекстуальні особливості передбачають урахування висновків фахівців, які не належать до групи, оскільки ін­дикаційне поле прогнозного тла є безмежним і з нього на­багато важче виокремити необхідний мінімум індикату-мів. Як правило, відбирають показники, що найсильніше впливають на динаміку показників профільної моделі. На­приклад, прогнозуючи можливість впровадження двопа­латного парламенту в країні, необхідно дослідити його пе­реваги і недоліки в інших країнах.

4. Побудова домодельних сценаріїв, що включає ек­страполяцію динамічних рядів показників на час попере­дження у прогнозі з метою створення орієнтовної основи наступних операцій. У сценарії поетапно описують транс­формацію об'єкта прогнозування, умови, за яких ці зміни відбуватимуться. Отримані сценарії впорядковують у вза­ємопов'язану сукупність, тобто систему сценаріїв.

Розвинута система побудови сценаріїв постає як сце-наріотехніка — сукупність методологічних правил, мето­дичних прийомів і процедур складання прогнозних сцена­ріїв розвитку подій. Своєї повноти сценування подій набу­ває у грі, коли учасники дослідження розігрують написані сценарії для отримання завершеної картини прогнозованої ситуації. Наприклад, під час побудови сценаріїв і засто­сування емпіричних показників для вивчення перспектив стабільності в африканських країнах колектив аналітиків Північно-Західного університету США послуговувався такими індексами та індикаторами:

а) індекси характеристики політичного процесу (для
країн, що розвиваються): питома вага урядових постів, які
займають військові; кількість конституційних змін з мо­
менту здобуття незалежності; загальна кількість змін у
структурі виконавчої влади; середня кількість військових
переворотів у рік; кількість політичних партій; зміни у
представництві еліт (регіональних, політичних, етнічних,
економічних, релігійних та ін.), у державних органах;

б) індикатори фінансового потенціалу режиму: бюджет
відносно ВВП; зміни у співвідношенні доходів бюджету і
ВНП; середньорічні темпи збільшення бюджетних дохо-

Політичне прогнозування 425

дів; співвідношення загальної суми податкових надхо­джень урядових позик і різних видів допомоги до ВВП; частка прямих податків у доходах держави; зміна частки прямих податків у доходах держави; частка ВВП (бюдже­ту), що витрачається на безплатну освіту;

в) індикатори та індекси репресивного потенціалу пра­влячих кіл: чисельність збройних сил; частка особового складу ВМС і ВПС у збройних силах; темпи збільшення кількості збройних сил; чисельність поліцейського корпу­су; рівень участі військових і поліцейських у громадських безпорядках (кількість випадків і чисельність учасників); відношення обсягу воєнних витрат до ВВП; темпи збіль­шення воєнних витрат у постійних цінах.

5. Створення гіпотетичних (попередніх) пошукових
моделей методами пошукового аналізу з конкретизацією
мінімального, максимального і найвірогіднішого значен­
ня. Результатом наукового прогнозу повинно бути не пе­
редбачення подій, а осмислення проблеми, яку слід роз­
в'язати засобами управління. Важливою його складовою є
аналіз альтернатив, який забезпечує прийняття оптималь­
ного рішення, підвищення рівня його об'єктивності й
ефективності. Такий аналіз сприятиме визначенню діапа­
зону (шкали) можливостей, з'ясуванню меж, за якими по­
чинається катастрофа.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей відпо­відно до заданих норм, ідеалів, цілей. Вихідною ланкою базової нормативної моделі є «дерево цілей», яке вибудо­вують, поділяючи об'єкт пізнання на ієрархічно взаємо­пов'язані елементи, а кінцевим її продуктом — «дерево рі­шень». Для нормативного прогнозу важлива оптимізація моделі шляхом визначення ідеального стану досліджува­ного об'єкта, врахування його специфіки і конкретної сус­пільно-політичної обстановки. Критерії оптимуму є похід­ними від системи цінностей суспільства і можливостей їх втілення.

7. Верифікація (оцінювання достовірності, точності та обґрунтованості) прогнозу завдяки методам опитування експертів. При цьому особливу увагу звертають на можли­ві негативні наслідки прийнятих рішень. Верифікація охоплює сукупність критеріїв, способів і процедур, що дає змогу на основі всебічного аналізу оцінити якість прогно­зу. При цьому важлива не лише абсолютна, а й відносна (попередня) верифікація, яка стимулює розвиток науко­вих досліджень і використання їх даних для отримання за­вершальних результатів верифікації.

426 Прикладні політичні дослідження

Поле експертного знання залежить від особливостей проблеми, яка підлягає прогнозуванню, способу її форму­лювання, потенціалу експертів.

Верифікація прогнозу передбачає:

— оцінювання інформаційної якості опису об'єкта,
процесу;

— дотримання принципу додаткового опису (відповідно­сті між зовнішнім і внутрішнім описами об'єкта, балансу між його інформаційними та системними характеристиками);

— визначення ступеня пов'язаності об'єкта із зовніш­нім середовищем (характер зв'язків між зовнішнім середо­вищем і об'єктом);

— оцінювання критерію інтенсивності асиміляції (сту­пінь «розмитості» опису об'єкта і напряму його найінтен-сивнішого «розмиття»);

— установлення ступеня агрегування і елементів його впливу на точність опису об'єкта;

— відповідність між точністю і повнотою опису об'єкта;

— оцінювання статистичного взаємозв'язку між точні­стю і надійністю прогнозу для забезпечення відповідної глибини інтервалу прогнозування.

Верифікація є одним із найважливіших принципів з'ясування істинності та вірогідності наукових тверджень. У соціально-гуманітарній сфері вона найчастіше забезпе­чується емпіричними засобами або логічними доказами;

8. Вироблення рекомендацій для управлінських рі­шень на основі зіставлення пошукових і нормативних мо­делей. Прогноз є інформаційною базою для осіб, задіяних у сфері управління, тому робота над ним не може бути за­вершеною без вироблення рекомендацій на основі зіста­влення пошукових і нормативних даних. Неприпустимо передовіряти цю роботу замовнику, оскільки рекомендації повинні бути максимально об'єктивними, а в нього може ви­никнути бажання підігнати прогнозні дані під свої інтереси. Формулювання рекомендацій передбачає розроблення віро­гідних сценаріїв стану об'єкта у разі їх реалізації із зазначен­ням позитивних і негативних її наслідків. На цьому етапі го­тують попередній звіт дослідження, який охоплює докумен­ти, що засвідчують здійснення всіх попередніх процедур. Ці рекомендації повинні співвідносити пропоновані дії з часо­вими і матеріальними ресурсами потенційних ініціаторів по­літичної діяльності (бюджет, кадрове забезпечення, техніч­на оснащеність), враховувати дистанцію між ідеально спла­нованим рішенням і його адміністративним втіленням. Вони також мають бути максимально реалістичними.

Політичне прогнозування 427

За результатами прогнозу вибудовують сценарії роз­витку політичної ситуації (до п'яти варіантів вірогідних її змін). Можливості сприйняття суб'єктами політики прог­нозних рекомендацій суттєво підвищуються, якщо сцена­рії супроводжуються конкретними пропозиціями щодо здійснення послідовної, поетапної стратегії. Обґрунтуван­ня конкретних кроків суб'єкта політики підвищує систем­ність його політичної поведінки і сприяє утриманню так­тичної ініціативи. Важливим чинником при цьому є й оці­нювання ступеня політичного ризику.

9. Експертиза підготовлених прогнозу і рекомендацій,
доопрацювання їх з урахуванням результатів обговорення;
передавання їх замовнику. Передаючи результати прогно­
зування замовнику, слід враховувати те, що прогнозні вис­
новки можуть бути непопулярними на певний момент і не
відповідати його бажанням. Однак прогнозист зобов'яза­
ний оперувати правдивою інформацією.

Висновок як формалізований результат здійсненого прогнозу залежно від ситуації може містити конкретні оцінки, рекомендації або лише припущення. У ньому ва­жливо зосередити увагу на найважливіших питаннях, по­слідовно описати сприятливі і несприятливі чинники реа­лізації прогнозу; порівняти властивості об'єктів прогнозу­вання з відомими властивостями аналогічних об'єктів; визначити верхні і нижні межі їх розвитку. Зміст доку­мента має бути зрозумілий, чіткий, термінологічно дисци­плінований, позбавлений розмитих суджень, абстрактних понять, очищений від подвійної інтерпретації, жаргонних побутових виразів тощо.

10. Зіставлення матеріалів розробленого прогнозу з но­
вими даними прогнозного контексту і започаткування но­
вого циклу досліджень. Розроблення, обґрунтування прог­
нозу потребує немало часу. Однак оскільки політичне жит­
тя динамічно змінюється, зазнає змін і прогнозний
контекст, що зумовлює необхідність започаткування ново­
го циклу дослідження об'єкта. Крім того, у політиці, яка
тісно пов'язана зі сферою управління, доводиться мати
справу з об'єктами, що потребують постійної уваги, по­
стійного передбачення соціальних наслідків впливу на них.

Результати політичного прогнозування не можна роз­глядати лише з огляду на ступінь достовірності, точності прогнозу. Важливо знати, наскільки прогноз сприяє під­вищенню обґрунтованості, об'єктивності, ефективності розроблених на його основі рішень. Прогнозування повин­не бути таким же безперервним, як і визначення цілей, планування, управління загалом.

428 Прикладні політичні дослідження

Політик, який прагне успіху, робить все для того, щоб прорахувати і змоделювати результати прийнятих рі­шень, використовуючи власний досвід, творчий потен­ціал, механізми та інструменти політики. Прогнозування в політиці є складною справою у процедурному і методо­логічному сенсах. Тому від початку прогнозування різних напрямів політичного розвитку необхідно чітко визначи­ти його об'єкт, умови існування, взаємозв'язок із суміж­ними явищами, які впливають на прогнозовану систему і процес.

Прогностична діяльність стосується різних сфер полі­тичного життя, будь-яких суб'єктів політичного процесу, механізмів та інструментів здійснення політики. У кожно­му випадку ця діяльність поєднує в собі універсальні та специфічні елементи, потребує системних знань і креатив­ного потенціалу, про що свідчить висвітлення деяких його напрямів.

Попри безсумнівну необхідність прогнозування у сфері політики, його не слід абсолютизувати, оскільки воно має певні обмеження. Проте й не всі об'єкти однаково підляга­ють прогнозному оцінюванню.

Це зобов'язує аналітиків і прогнозистів дбати про вдоско­налення методик і процедур політичного прогнозування, щоб знання слугували суспільству, долаючи несправедливість.

Розвиток політичної системи, формування державної політики

Прогнозування розвитку політичних систем набуло по­ширення у зв'язку з масштабним всесвітнім процесом пе­реходу одночасно кількох десятків країн світу від авто­ритаризму до демократії. У зв'язку з цим, на думку А. Пшеворського, Ф. Шміттера, Д. Лінца та ін. теоретиків, демократія постала як своєрідний політичний проект. Ро­зуміння динаміки її розвитку потребує особливої уваги до з'ясування характеру правлячих еліт, політичних цінно­стей та ідеалів, технологій здійснення влади. При цьому надзвичайно важливу роль відіграє наявний досвід розвит­ку демократії як політичного проекту в розвинутих захід­них країнах.

Прогнозуючи розвиток демократичних порядків у кра­їні, слід спиратися на комплекс основних чинників, які впливають на даний процес. За твердженням російського

Політичне прогнозування 429

політолога А. Мельвіля, на становлення демократії впли­вають такі змінні:

1) зовнішнє міжнародне середовище (міжнародна еко­номічна ситуація, міжнародні та неурядові зв'язки і відно­сини);

2) державо- і націєтвірні чинники (єдина територія, єдина держава, почуття національної ідентичності тощо);

3) загальний соціально-економічний рівень розвитку країни;

4) соціально-класові процеси і умови (ступінь соціаль­ної диференціації й розвитку суспільства, відносини між класами і соціальними групами);

5) соціокультурні й ціннісні чинники, культурно-полі­тичні цінності та орієнтації, які домінують у суспільстві;

6) політичні фактори і процеси (взаємодія партій, гро­мадсько-політичних рухів, організованих груп, їх полі­тичні стратегії і тактики);

7) індивідуальні, особистісні і політико-психологічні чинники (конкретні рішення і дії ключових факторів).

Важливою проблемою є прогнозування розвитку полі­тичної системи на локальному рівні, що сприяє визначен­ню оптимальних шляхів поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів, виробленню основ регіональної по­літики, формуванню основних напрямів саморегуляції на рівні місцевого самоврядування. Прогнозування регіо­нальної політики має ґрунтуватися не лише на загальноде­мократичних принципах, а й враховувати регіональні ва­ріанти демократичного вибору, пов'язані з економічними, соціальними, ментальними особливостями, рівнем само­свідомості населення певного регіону. Політичне прогно­зування в даному напрямі має орієнтуватися на людину, мотиваційну сферу її діяльності.

Оскільки політичні процеси невіддільні від процесів, що відбуваються у правових системах, особливої уваги по­требує конструювання і передбачення ефективної правової політики, яка охоплює:

— формування правової держави і громадянського сус­пільства;

— вдосконалення законодавства і практики його за­стосування;

— створення надійної правової бази здійснюваних ре­форм;

— боротьбу зі злочинністю, вироблення антикорупцій-них заходів;

— подолання правового нігілізму, виховання законо­слухняної особистості та ін.

430 Прикладні політичні дослідження

Аналіз і прогнозування розвитку політичних систем су­проводжується дослідженням характеру і завдань транс­формації у сфері політичних відносин. Важливість прогно­зування політичних відносин пов'язана з тим, що в суча­сному суспільстві жоден соціальний інститут не може виникнути і сформуватися поза відносинами в політичній сфері. У процесі аналізу політичних відносин першочерго­ву увагу звертають на їх сутнісні елементи, які домінують у конкретному випадку. Елементний склад політичних від­носин включає: взаємодію суб'єктів і об'єктів політичних дій; політичні потреби, інтереси та цілі; політичну поведін­ку і політичну волю.

У процесі формування державної політики в різних га­лузях сформувався досвід її поетапного аналітично-прог­ностичного супроводження (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Аналітично-прогностичне супроводження політики

Етап	Мета	Процедура
	Обґрунтування	Формування політики
	наявності проблеми,	починається із визначення
	утвердження	актуальних суспільних шроблем,
	переконання,	включення їх до порядку
	що вона потребує дій	денного органу державної
	з боку влади	влади або надання їй вищого авторитету порівняно з тим, як це було раніше. Для цього необхідно надати переконливі всебічні аргументи з детальним описом її причин, масштабу і значущості, ймовірних наслідків за певних сценаріїв її розвитку
	Розгляд всіх	Після деталізації і включення
	можливих рішень	проблеми до порядку денного органу влади приступають до розроблення можливих шляхів її вирішення (визначення варіантів політики). Для цього порівнюють усі запрограмовані варіанти (альтернативи), розглядаючи їх як взаємовиключні, уникаючи повторень однієї і тієї самої ідеї. Оскільки знайти ідеальний варіант неможливо, зусилля мають бути спрямовані на пошук найреальнішого варіанта політики за певних умов

Політичне прогнозування 431

Продовження таблиці 3.2

	Оцінювання кожного	Після створення варіантів
	варіанта й вибір	на основі оцінних критеріїв
	найдоцільнішого	обирають найприйнятніші. Такими загальноприйнятими оцінними критеріями можуть бути: результативність (здат­ність забезпечити бажаний результат); ефективність (співвіднесення вигод і витрат у контексті фінансового і суспільного впливу); справедливість (гармонізація різних інтересів); реальність (наявність політичних, адміністративних і правових умов для реалізації даного варіанта політики); гнучкість (здатність змінюватись відповідно до нових обставин)
	Вибір органами влади	Після вибору прийнятного
	інструментарію	варіанта політики
	здійснення політики	і затвердження його відповідним
	та організацій-	органом влади він стає
	реалізаторів	державною політикою. Після цього орган державної влади дбає про найдієвіший спосіб реалізації політики. 3 метою розробки дієвого проекту політики він повинен обрати інструменти політики (правові, організаційні або системні заходи), а також організацій-реалізаторів політики (урядових чи неурядових, громадських чи приватних) для реалізації передбачених справ
	Реалізація політики	На цьому етапі політика
	органами влади	реалізується відповідно до
	і здійснення її	її проекту. Необхідно здійсню-
	моніторингу	вати постійний моніторинг політики із залученням різних джерел даних
	Оцінювання	При створенні плану
	результативності	оцінювання результативності
	політики органами	органи державної влади
	державної влади	і організації -реалізатори
	та організаторами-	політики повинні вивчити
	реалізаторами	можливість точного і достовірного вимірювання досягнутих цілей політики, використання зібраних даних

432 Прикладні політичні дослідження

Закінчення таблиці 3.2

		для наступного прийняття рішення. Процес оцінювання передбачає вивчення ефекту державної політики з точки зору намічених цілей, використання засобів. Така діяльність спрямована на залучення багатьох зацікавлених суб'єктів — політиків, чиновників, представників неурядових організацій та ін.

На кожному із цих етапів важливо послуговуватися об'єктивною, достовірною інформацією, формулювати аналітично закономірні, некон'юнктурні висновки.

Прогнозування механізмів виникнення, ескалації політичних конфліктів і запобігання їм

У цій сфері політики прогнозування передбачає: всебічне вивчення і осмислення можливих культурних, історичних, соціально-економічних і політичних передумов виникнення конфліктів; відслідковування показників небезпеки ще в за­родковій або на латентній стадіях протікання конфлікту.

Основними показниками небезпеки виникнення кон­флікту є:

1) активізація національних рухів (груп), налаштова­них на безкомпромісне вирішення своїх об'єктивно назрі­лих проблем або суб'єктивно визначених інтересів;

2) виникнення корпоративної інформаційної експансії з жорсткими звинуваченнями на адресу політичних опо­нентів, пошуками «образу ворога», вимогами запрова­дження надзвичайних заходів, що включають обмеження свободи таін.;

3) спонтанна міграція населення, поява біженців;

4)формування «внутрішньогопролетаріату», показни­ками якого є абсентеїзм, соціальна апатія, протестні варі­анти голосування та ін.

Запобігання конфліктам засобом прогнозування перед­бачає аналіз різноманітних джерел інформації, що склада­ють певну систему фактів і всебічно характеризують

Політичне прогнозування 433

об'єкт. Результативність і достовірність прогнозу визнача­ється її обсягами та правдивістю. Інформацію про конфлік­ти містять періодична преса, статистичні дані, політичні огляди, політичні заяви, результати анкетних опитувань, моніторинги громадської думки, матеріали наукових фору­мів та ін.

Важливу роль при прогнозуванні конфліктів, як вважає Л. Юрженко, відіграє різнобічний аналіз контексту, на тлі якого він може спалахнути. Виділяють такі контексти:

— соціальний (розподіл соціальних сил, суспільних потреб; соціально-психологічні настрої різних верств насе­лення);

— економічний (природні та людські ресурси, розви­ток основних фондів і капіталовкладень, життєвий рівень населення, зовнішня торгівля, фінанси, стан народного господарства та його окремих галузей);

— організаційний (рівень функціонування організа­цій, що можуть визначально вплинути на характер кон­флікту);

— науково-технічний (науковий потенціал, інформа­ційне забезпечення).

Прогнозування у сфері політичних конфліктів передба­чає розроблення технологій, розв'язання кризових ситуа­цій і досягнення консенсусу, що включає оптимальне вті­лення методик пошуку згоди між учасниками конфлікт­них ситуацій та забезпечення можливостей управління ними. Управлінню конфліктами часто сприяють ефективні переговори. З метою досягнення успіху в переговорному процесі політологи формулюють рекомендації суб'єктам щодо стилю їхньої поведінки у відносинах з аутсайдером чи сильним опонентом, визначають засоби досягнення взаємо­розуміння з опонентом, пом'якшення його позиції, встано­влюють правила інформування учасників переговорів.

Вирішення, своєчасне прогнозування та професійне врегулювання конфліктів передбачає розроблення ефек­тивних міждисциплінарних методик аналізу та експерти­зи конфліктних ситуацій:

а) оцінювання схильності особистості або соціальної гру­
пи до ескалації чи продуктивного вирішення конфлікту;

б) задіяння партнерських відносин, діалогічного потен­
ціалу групи та психологічної готовності об'єднаних у неї
індивідів до співробітництва і пошуку альтернатив;

в) визначення гостроти, стадії перебігу конфлікту, яв­
них і прихованих особливостей учасників, психологічного
змісту конфлікту (культури, стереотипів поведінки,
схильності до ініціатив учасників конфлікту).

434 Прикладні політичні дослідження

Важливе значення має з'ясування конфліктогенів — вер­бальних і невербальних (бездіяльність, байдужість, презир­ство) компонентів поведінки особистості чи групи, що сприя­ють виникненню та ескалації конфліктів (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Можливі взаємозв'язки життєвих позицій зі стилями поведінки в конфліктній ситуації

Життєва позиція	Стиль поведінки в конфлікті
Мені погано — вам погано	Ухилення
Мені погано — вам добре	"Поступливість
Мені добре — вам погано	Суперництво
Мені добре — вам добре	Співробітництво

Уміння виявляти особливості конфліктів, прогнозува­ти їхні наслідки пов'язане з психологічною і професійною готовністю фахівця до розв'язання цих завдань і управлін­ня конфліктами. Вирішальну роль у цьому питанні віді­грає інтелектуальна здатність фахівця до аналітичної, прогностичної, оцінної діяльності та до прийняття рішень в експертуванні конфліктів.

Передбачення і забезпечення результатів виборчих кампаній

Прогнозування результату виборів передбачає: прог­нозування спектру і могутності «сил», які братимуть участь у виборах або впливатимуть на них; прогнозування економічної і політичної ситуацій, які складатимуться на час проведення виборів; прогнозування стратегій, які реа­лізовуватимуться різними «силами»; прогнозування ре­зультатів реалізації різними силами їх стратегій. При цьому беруть до уваги: результати минулих виборів; не­давні прецеденти в країнах, які мали подібну політичну ситуацію; результати досліджень громадської думки; мо­жливі зловживання під час виборів з боку влади, учасни­ків виборів, іноземних суб'єктів.

Для прогнозування поведінки суб'єктів виборчого про­цесу зважають на такі характеристики: політичну орієн­тацію, програму, лозунги; приховані інтереси; ресурсні можливості; підтримку відомих діячів; інтелектуальні

Політичне прогнозування 435

можливості; застосовувані технології; відносини з владою; відносини із ЗМІ; первісну їх репутацію у виборців.

Для точнішого спрогнозування виборів з'ясовують, хто, якими засобами і в якому напрямі впливатиме на них. При цьому враховують, що деякі суб'єкти розпочинають підготовку до виборів за кілька років до старту виборчої кампанії: «вирощують» чи нейтралізують певні політичні фігури, готують економічну і політичну ситуації, розрахо­вують фінансові ресурси.

У дослідженнях стану політичної свідомості населен­ня, прогнозуванні поведінки громадян на виборах кори­стуються методами експертних оцінок, екстраполяції, ре­зультатами соціологічних опитувань.

Ефективним прогнозним засобом у виборчому процесі є екзит-пол, який досить точно орієнтує перевірку діяльно­сті виборчих комісій, протидіє фальсифікаціям.

Аналітично-прогнозне супроводження виборчої кампа­нії передбачає: попередні дослідження, які допомагають кандидатові прийняти рішення про участь у виборах або відмовитись від неї; моніторингові дослідження, які за­безпечують відслідковування соціально-політичних орієн-. тацій виборців і фіксування змін у їхньому середовищі щодо ставлення до кандидатів; спеціальні дослідження — виявлення специфічних питань, які виникають під час ви­борчої кампанії (релігійна належність, сімейний стан, нау^ ковий потенціал кандидатів), а також впливу можливих у процесі виборчої кампанії нових чинників; підсумкові дос­лідження, за допомогою яких виявляють мотиви голосуван­ня, ефективність засобів пропагандистського впливу, роз­становку політичних сил та іншу важливу інформацію.

Прогнозування можливих наслідків політичних рішень

У практиці політичного прогнозування використову­ють засоби інтелектуальної підтримки рішень, що ґрунту­ються на застосуванні експертних систем. Особливу увагу при цьому приділяють дослідженням учасників політич­них подій, що передбачає з'ясування групових взаємозв'яз­ків, специфічних інтересів, сильних і слабких місць у пози­ціях, ресурсів політичної діяльності, співвідношення полі­тичних сил, мотивації і цілей політичної діяльності.

Для політичного прогнозування, пов'язаного із прий­няттям політичних рішень, важливими є його наслідки,

436 Прикладні політичні дослідження

щоб вчасно вплинути на розвиток подій, застосувавши ефективні механізми і процедури.

Інформаційно-аналітична база підтримки політичних рішень включає такі елементи:

а) оцінювання рівня інформованості учасників політич­
них подій про проблемну ситуацію, врахування його при оці­
нюванні їх сили впливу на прийняття можливого рішення;

б) систематизація політичних подій з урахуванням їх­
ньої відповідності рівню активності різних учасників полі­
тичних подій;

в) оцінювання ступеня політичної активності учасни­
ків подій на основі їхнього ставлення до рішення (за схе­
мою: висловлювання — наміри — дії);

г) політичний моніторинг — відслідковування і попе­
редження найнебажаніших дій з боку учасників політич­
них подій щодо рішення, що готується;

ґ) протид