Північна війна і Україна

У 1700 р. між Швецією і Росією розпочалася Північна війна, у якій остання прагнула отрима­ти вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але 1708 р. І. Мазепа уклав таємний союз зі шведським коро­лем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Пе­редбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.

За цей вчинок історики називали Мазепу «зрадником», а слово «мазепинець» стало синонімом сло­ва «сепаратист». Причини, які змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів, були такі:

1. Петро І виявився прибічником політики жорс­ткого централізму, прагнув цілком підпоряд­кувати Україну Російській державі, що не відповідало прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.

2. Під час Північної війни Петро І нещадно ек­сплуатував людські й матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використо­вували у війні як «гарматне м'ясо». Політика Петра І викликала обурення в Україні, коза­цька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.

3. У Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемо­гу у війні й вийти на береги Балтійського моря.

У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на територію України. На його бік перейшов Мазепа з 3 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких коза­ків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієн­ком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана.

По-пер­ше: далася взнаки соціальна політика гетьмана. Він надто далеко відірвався від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах.

По-друге: для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.

По-третє: Пет­ро І вжив швидких і рішучих дій проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали в усіх церквах) та заля­кавши населення України репресіями, спрямова­ними проти прибічників гетьмана.

У листопаді 1708 р. російські війська під командуванням царського фаворита Олександра Меншикова знищили столицю І. Мазепи – місто Батурин, ви­різавши 6 тис. жителів, а у травні 1709 р. зруйнували Чортомлицьку Запорозьку Січ. 6 листопада 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана. Ним став генеральний осавул Іван Скоропадський (1708 – 1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана до Глухова, цар оголосив зрадниками. Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.

Після перемоги у вирішальній битві Північної війни – Полтавській (27 червня 1709 р.), Петро І здійснив заходи по ліквідації автономного устрою України:

1. 11 серпня 1709 р. частково затвердив нові – Решетилівські статті, які на практиці не мали впливу на українсько-російські відносини, що перейшли у фазу поступової ліквідації гетьманської автономії та українських вольностей.

2. 1709 р. призначив до гетьмана Скоропадського сво­го резидента, який мав контролювати його діяль­ність.

3. Від 1709 р. заборонені прямі торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й селітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва.

4. 1720 р. вийшов наказ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

5. 1722 р. створюється Перша Малоросій­ ська колегія, яка розділила владу з гетьманом. Вона складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У цивільних справах підлягала сенату, а у військових – головнокомандуючому військами в Україні. Малоросійську колегію очолював бригадир Степан Вельяминов. Територіально вона розташовувалася в Глухові.