Пошкодження ріжучими предметами

ПОШКОДЖЕННЯ ГОСТРИМИ ПРЕДМЕТАМИ

Поверхня предмета, яка стикаючись з тілом, діє на тканини, розрізаючи, роз'єднуючи або розщеплюючи їх, називається гост­рою, а відповідні предмети - гострими. Ушкодження, що утворю­ються від них, складають групу ушкоджень гострими предметами. У підручниках та посібниках з судової медицини М.В. Попова, M.I. Райського, M.I. Авдеева та інших є таке визначення гострих предметів: будь-який предмет, який має гострий край або гострий кінець (або те і інше разом), відноситься до гострих.

Гострими ми називаємо такі предмети, які, діючи на тіло людини чи його одяг, своїм краєм чи кінцем, спричиняють пошкодження з певними властивостями. Ці властивості залежать від видових (групових) особливостей гострих предметів.

Гострі предмети класифікують по-різному. Звичайно виділяють основні 3 групи: ріжучі, рубаючі та колючі, а також колюче-ріжучі. Але є ще й пилячі предмети (пилки), свердлячі та довбаючі предмети, пошкодження якими зустрічають рідко і тому вивчення їх студентами робочою програмою з судової медицини не передбачено.

Типовими ушкодженнями тіла людини, що утворюються від дії гострих предметів, є рани. Залежно від виду предмета та меха­нізму його дії на тканини розрізняють різані, рублені, колоті, колото-різані рани. Всі вони характеризуються певними ознаками, властивими для дії певних гострих предметів. Ці ознаки ран ми називаємо загальними. Вони дають змогу відрізнити рани, спри­чинені гострими предметами, від ран, нанесених тупими предме­тами чи пострілами з вогнепальної зброї. Але за цими ознаками не можна визначити вид гострого предмета.

До загальних ознак ран від дії гострих предметів відносять:

• певну форму ран: веретеноподібну, щілиноподібну або променисту;

• рівні, гладенькі, без розміжчень, осаднень (здирання епідер­місу), без надривів, крововиливів краї ран, які не відшаровані від підлягаючих тканин; • відсутність сполучнотканинних перетинок між протилеж­ними краями чи у кінцях ран;

• гострі, іноді з надривами (при дії рубаючих чи певних колю­чих предметів) кінці ран;

• рівні, прямовисні стінки їх, без крововиливів у межах власне шкіри. Це не відноситься до жирової клітковини, поверхня якої від дії гострих предметів завжди має нерівний зернистий вигляд.

Пошкодження ріжучими предметами

Ріжучі предмети характеризуються наявністю леза (тобто ребра, в якому грані, що перетинаються, сходяться під дуже гострим кутом, причому це ребро ще й заточують), а також легкою (невеликою) вагою: бритва, ніж, коса, шматок віконного скла, бляхи, гострий край каменя, відламка кістки тощо.

Механізм утворення ушкоджень ріжучими предметами скла­дається з натискування на пошкоджувану частину тіла і одночас­ного руху предмета по його поверхні. Якщо взяти гостру бритву і трішки натиснути її лезом на шкіру в перпендикулярному напрям­ку, то пошкодження не виникне. Але вже невеликий рух уздовж подовжньої осі викличе розріз шкіри - утвориться різана рана. Отже, у механізмі формування різаної рани важливіше значення має поздовжнє ковзання леза при невеликому тиску. Разом з тим, чим більший тиск і чим довше протягування леза, тим більші та глибші виникають рани.

Від дії ріжучого предмета можуть виникати і подряпини -поверхневі лінійні пошкодження шкіри у вигляді її надрізів. Ріжучі предмети можуть відокремлювати частини тіла (вушну раковину, кінчик носа, статевий член, палець тощо) залежно від особливостей знаряддя і його застосування.

Кістки ріжучими предметами, як правило, не пошкоджуються. Можуть розрізатися, наприклад, хрящі гортані, трахеї, ребер, міжхребетні диски, на кістках - залишають насічки, чи надрізи надкістниці. Якщо в глибині рани або за її ходом зустрічаються кістки чи хрящі (гортані, передня поверхня хребта), то на місці обов'язково досліджують кількість надрізів на них. Це допоможе визначити, скільки разів знаряддя заглиблювалось у тканини.

Діагностують дію ріжучих предметів за такими видовими (чи груповими) ознаками ран:

• форма їх веретеноподібна, а при зведених краях - лінійна (в зв'язку з чим має лише довжину), а їх просвіт у вигляді перевер­нутого трикутника. Характерне зяяння ран завдяки скоротності шкіри чи перерізаних м'язових волокон;

• кінці ран мають насічку (поступове зменшення глибини рани від її центру до кінця в межах власне шкіри та епідермісу) та (чи) надріз (поверхневе пошкодження епідермісу лінійної форми);

• переважання довжини рани над її глибиною та шириною. Проте на шиї рана від ріжучого предмета може мати значну глибину;

• характерна сильна кровотеча, оскільки судини перерізаються, а не розриваються, а тому не спадаються;

• вони загоюються здебільшого первинним натягом і зали­шають тонкі лінійні рубці.

Як правило, рани від ріжучих предметів локалізуються на відкритих частинах тіла: на передній поверхні шиї, на обличчі, у ліктьових згинах, на передпліччях і кистях.

Для висновку про напрямок руху ріжучого предмета беруть до уваги більшу глибину рани у її початку і більшу кількість поверхне­вих надрізів у її кінці. Крім того, на початку і посередині розрізу поперечно розташоване волосся над раною перерізається, водночас як над кінцевою частиною рани волосся залишається цілим.

При наявності двох різаних ран, що перетинаються, питання про послідовність їх нанесення може бути з'ясоване при зближенні країв цих ран. У такому разі перша рана буде непереривною, а друга -східчастою, що зв'язано зі скороченням, розходженням країв.