Пошкодження колючими предметами

Колючі предмети характеризуються легкою вагою, подовженою формою і наявністю гострого кінця. Ушкодження колючими пред­метами трапляються частіше ушкоджень ріжучими чи рубаючими предметами. Відмітна особливість цих поранень - невеликі зов­нішні розміри рани та значна їх глибина, тобто має місце значне переважання глибини рани над розмірами шкірного отвору. Це робить їх мало помітними і дуже небезпечними для життя.

Наприклад. В одному з сіл працівники колгоспної ланки взимку вивозили гній від ферми у поле на майбутню плантацію цукрових буряків. Вони вантажили добриво на тракторні сани за допомогою ручних габлів. Через необережність одна з колгоспниць, що працювала поруч з К., ударила її гоблями в ділянку верхньої повіки лівого ока. З'явилось кілька крапель крові. В той же день К. звернулась у ФАП до акушерки за допомогою. Акушерка обробила рану величиною 0,7х0,3 см діамантовим зеленим наклала асептичну пов'язку, ввела протиправцеву сироватку і порадила звернутись на наступний день до окуліста в районну поліклініку. К. так і зробила. Офтальмолог розпитала К. про пригоду, яка їй була надана допомога, оглянула ліве око, в тому числі поранення, що вже покрилось кірочкою, перевірила гостроту зору, який виявився нормальним, дала вказівку медсестрі закапати ліве око краплями і накласти пов'язку. К. була відправлена додому. Через 5 днів К. помітила, що зір на ліве око знизився, предмети вона почала бачити "неначе в тумані", підвищилась температура тіла. Вона звернулась до акушерки, яка транспортувала К. у районну лікарню. Через кілька днів К. померла (на 12-й день після травми). На розтині знайдений рановий канал довжиною 8 см, який починався в ділянці верхньої повіки лівого ока, проходив через тонку верхню стінку лівої орбіти і закінчувався сліпо в речовині лівої півкулі головного мозку. Розвинулись різко виражені явища лептоменінгіту, що й викликали смерть.

Глибоке проникнення складає головну небезпечність колотих поранень. Внутрішні органи, зокрема серце, легені, печінка, шлу­нок, кишечник легко досяжні навіть для коротких клинків, оскільки знаходяться на глибині 2,5-4 см від поверхні шкіри і не захищені суцільними кістками. Ребра для колючого предмета звичайно не становлять перешкоди, тому що такі знаряддя легко проходять у міжреберні проміжки, а ніж чи кинджал можуть навіть перерізати ребро, особливо його передній кінець або його хрящ.

При ушкодженнях колючими предметами нерідко зустрічають­ся значні внутрішні кровотечі в плевральну та черевну порож­нини, в серцеву сумку, тому що довгий вузький канал і невеликий отвір у шкірі можуть перешкодити виливанню крові назовні.

Від дії колючих предметів утворюються рани, іноді подряпини (наприклад, кінцем голки, цвяха, вістрям клинка), а при ударі в голову чи груди можуть виникати дірчасті переломи плоских кісток (черепа, груднини, лопатки). Локалізація колотих ран досить харак­терна: частіше вони зустрічаються на грудях, спині та животі, рідше - на голові, шиї чи кінцівках. форма перелому від колючих предметів нерідко відтворює поперечний перетин діючого знаряддя. Кістки з переломами, викликаними колючими предметами, при розтині трупа треба вилучати і зберігати як речові докази або передати слідчому. Те саме стосується випадків, коли в рані знаходять відламки предме­тів, які застрягли в кістках.

Властивості ран від дії колючих предметів, їх морфологічна характеристика, що має важливе значення для діагностики групо­вих особливостей знаряддя, залежать від видових (групових) особливостей цих предметів. У підручниках з судової медицини М.В. Попова, M.I. Райського можна знайти різні класифікації колючих предметів: конічні, циліндричні, пірамідальні, гостроко-нічні з гранями, колюче-ріжучі тощо. А в навчальних посібниках M.I. Авдеева, О.П. Громова, у підручнику під редакцією В.М. Крю­кова класифікація колючих предметів взагалі відсутня.

Ми дотримуємося класифікації колючих предметів, запро­понованої і обгрунтованої А.І.Мухановим (1964). Виявляється, що всю різноманітність колючих предметів можна об'єднати всього у три підгрупи:

• колючі предмети з безреберною поверхнею;

• колючі предмети з ребрами;

• колючі предмети з одним або двома лезами. А. Колючі предмети з безреберною поверхнею - це голка, шило, спиця, шпичка, круглий цвях, стилет, шпага, дротик тощо, які мають на поперечному перерізі круглу або овальну форму. Вони діють на тканини своїм кінцем, внаслідок чого утворюється точкова ранка. Залежно від діаметра знаряддя рани часто бувають і значно більші, але вони рідко бувають більшими 0,5-1 см, тобто вони дрібні. Бокова поверхня таких предметів, просуваючись у глибину, розсуває тканинні структури, здавлюючи їх по окрузі. Якщо травмуючий предмет видалити, то розсунуті тканини внаслі­док їх еластичності спадаються і утворюють щілиноподібну (рідше ~ овальну) рану з гострими кінцями. Розірвані дрібні судини легко тромбуються і кровотеча часто буває незначною.

Якщо поперечний діаметр предмета невеликий (голка, шило, спиця, шпичка, дротик), то отвір буває настільки малий, що може залишатися непомітним, особливо у прихованих ділянках тіла. Якщо колючий безреберний предмет має більший діаметр - 5-10 мм (наприклад, круглий цвях, стилет, шпага) та різко виражену конічну форму, якщо він зовні не дуже гладенький, заржавілий чи забруднений, то при зануренні в тіло він може захоплювати епідерміс і здирати його по краю отвору. Внаслідок цього після смерті здертий край рани дещо підсихає і утворює поясок осаднення, як у вхідному вогнестрільному отворі. Ця обставина не раз була причиною помилок, коли колоті рани вважались вогнестрільними і навпаки. Тут треба пам'ятати, що кульові вогне­стрільні отвори, як правило, круглої форми і мають дефект тканини.

Про те, що колючі предмети з безреберною поверхнею в основному розсувають, а не пошкоджують м'які тканини, свідчить наступний приклад.

Наш сучасник француз Мірен Дайо сотні разів пронизував свої груди чи живіт шпагою, яка виходила за спиною на 20-30 см. Більшість людей вважало, що це шахрайський трюк чи спритна витівка. Тому було проведене клінічне обстеження Мірена Дайо, яке зафіксувало кілька сотень проколів серця, легенів, шлунка і нирок. Кожного разу М. Дайо вводив у тіло шпагу протягом 20-30 хв і стільки ж часу виймав назад. Цей феномен пояснюється тим, що повільне введення гострого безреберного предмета розшаровує тканини і відсуває убік кров'яні судини, стінки яких досить еластичні.

Рани від колючих предметів з безреберною поверхнею своїми довшими розмірами завжди розташовані паралельно ходу еластич­них скорочувальних волокон шкіри - лініям Лангера.

Лінії Лангера (на честь німецького анатома, який у 1861 р. детально дослідив еластичні властивості шкіри людини) - це круглі чи стрічкоподібні, прямі чи звивисті волокна сполучної тканини шкіри. Якщо в певному місці число їх збільшується, то вони з'єд­нуються між собою гілками у вигляді сітки, яка легко розтягується у напрямку волокон, а потім набуває знову первинного вигляду. Саме цим обумовлена еластичність шкіри. Дослідження Лангера також показали, що сплетіння сполучнотканинних волокон являє собою решітчасте утворення судинних пучків з петлями, подовженими діагональне. Чим вужчі петлі, тим паралельніше розташовані судинні пучки. За Лангером напрямок ходу еластичних волокон шкіри постійний і в різних ділянках тіла неоднаковий. Ось чому рани від колючих предметів з безреберною поверхнею мають не круглу, а щілиноподібну форму і їх подовжні розміри у певних частинах тіла розташовуються паралельно.

Мікроскопічне (на зрізах, паралельних поверхні шкіри через всю рану) в таких ранах знаходять згущення сполучнотканинних волокон у їх краях, а також розриви цих волокон - в одному чи обох кінцях рани. Це дуже цінна морфологічна ознака, оскільки іноді лише при гістологічному дослідженні вдається віддиференцювати рани і таким чином правильно встановити особливості травмуючого знаряддя.

У плоских кістках колючі предмети з безреберною поверхнею можуть утворювати дірчасті переломи, які за своїми властивостями подібні до вогнестрільних кульових, особливо у кістках склепіння черепа. При дії колючих предметів найбільші відколи внутрішньої кісткової пластинки лежать під склепінням черепа, на твердій мозковій оболонці, а при безпосередній стереомікроскопії в коморках оголеної губчастої речовини знаходять дрібні кісткові відламки. При вогнестрільних ушкодженнях крупні відламки відсутні (вони дуже подрібнюються і заносяться кулею у рановий канал), а коморки губчастої речовини порожні.

Б. Колючі предмети з ребрами - багнет, заточений три- чи чотиригранний пилник, такий же стилет, викрутка, чотирире-берний цвях, інші предмети з реберною поверхнею. Тіло таких предметів витягнуте у вигляді піраміди з гострим кінцем. Вони можуть мати 3, 4, 5, 6 і більше ребер. Поперечний переріз їх має вигляд трикутника, чотирикутника, квадрата, п'яти- чи шестикут­ника. Пошкодження утворюються за рахунок дії ребер (а не граней), і чим ребер менше, тим кути їх гостріші і тим більшу травмуючу дію вони справляють на тканини.

Від дії колючого предмета з трьома ребрами виникають дрібні, променисті за формою (трипроменисті, дещо трикутні) рани, оскільки від кожного ребра утворюється по одному надриву. В більшості випадків вони не складають ніяких труднощів для діагностики.

Від предмета з чотирма ребрами формуються рани двох видів:

або це чотирипроменеві рани, кожний промінь яких виникає від дії окремого ребра або щілиноподібні (дещо овальні) рани, на протилежних краях яких симетрично розташовані по одному невеликому надриву. Це залежить від місця нанесення ушкоджень і особливостей розташування ліній Лангера. При дії плоского чотириреберного предмета (наприклад, викрутка з незаокруг-леними ребрами) рани можуть мати щілиноподібну форму з двома короткими надривами в обох їх кінцях. Кількість ребер у предмета визначають за числом надривів у рані.

Колючий предмет з п'ятьма ребрами залишає дрібні пятипро-менисті рани. Промені від них короткі, не більше 2-3 мм, іноді вони різні за довжиною, від певного одного чи двох ребер можуть утворитися лише невеликі сліди вдавлення, оскільки не завжди кожне ребро спроможне викликати надрив шкіри.

Якщо діяв колючий предмет з шістьма ребрами, то в типових випадках виникають невеликі щілиноподібні (іноді дещо овальні) рани, розташовані своїми довшими розмірами паралельно лініям Лангера. Проте на краях таких ран можна знайти по два неглибо­ких надриви чи сліди тиснення, розташованих один напроти другого. Кінці ран відповідають двом ребрам колючого предмета, по два надриви по краях, відповідно, чотирьом ребрам. Такі властивості ран обумовлені тим, що ребра у колючого предмета з шістьма ребрами тупі, і не кожне з них не завжди може викликати розрив шкіри.

У колючих предметів з більшою кількістю ребер грані сходяться під дуже тупим (більше 120°) кутом, поперечний переріз їх наближається до круга, тому рани від них щілиноподібні, розташо­вані паралельно лініям Лангера. Ці рани майже нічим не відріз­няються від ран, утворених предметами з безреберною поверхнею.

В. Колючі предмети з лезом (лезами) - це такі предмети, які мають плоский клиняк і рукоятку. Якщо у клинка один край заточений, а протилежний - у вигляді П-подібного утворення, то це колючий предмет з одним лезом і обушком (чи спинкою). До них належать різні ножі: фінський, мисливський, багнетний, кухонний, складаний тощо. Якщо обидва краї клинка заточені, то це колючий предмет з двома лезами, наприклад, кинджал або двосічний клинок. Такі предмети, знаряддя чи зброю ще називають колюче-ріжучими предметами. У клинках розрізняють скіс (чи скоси - у кинджала) та вістря (гострий кінець).

Серед колючих предметів у судово-медичній практиці найчас­тіше ушкодження спричиняються саме такими предметами. Заглиб­люючись прямовисне в тіло людини, перераховане знаряддя чи зброя не розщеплюють (розсовують) тканини, а розсікають (пере­різають) їх. Розріз завжди робить лезо чи леза, а вістря відіграє допоміжну роль, неначе вказує, прокладає шлях.

При пораненні колючим предметом з одним лезом виникає невелика (довжиною до 2-3 см) рана щілиноподібної форми. Нерідко форма її може мати дещо веретеноподібний вигляд (як у короткого, товстого веретена), а при значному зяянні - набли­жатися до овалу, що залежить від локалізації ушкодження та щільності шкіри і підшкірної основи. Краї рани завжди рівні, гладенькі, без осаднення, в них немає крововиливів, розміжчення тканин, розривів, вони не відшаровані. Стінки рани стрімкі, прямо­висні. Один з кінців рани, що сформувався за рахунок дії леза, гострий, без насічки чи надрізу або інших додаткових ушкоджень. Другий кінець рани може бути гострим, закругленим, П- чи М-подібним, залежно від товщини обушка та вираженості у ньому ребер.

При зіставленні країв таких ран вони прямолінійні, але відпо­відно до дії обушка, утворюється два коротких надриви від ребер спинки, тобто лінія роздвоюється і рана набуває У-подібного вигля­ду. Дослідженнями Т.О. Будак (Київ) установлено, що надриви в одному кінці рани виникають у тому випадку, коли товщина обушка становить 0,2 см і більше. Якщо обушок має товщину менше 0,2 см, то кінець рани, утворений ним, буде гострим або трохи заокруг­леним, роздвоєння лінії при стуленні країв рани не спостерігають.

Поранення колючим предметом з двома лезами (кинджалом або двосічним клинком) мають менш характерні особливості. Рана від такої зброї звичайно щілиноподібна чи дещо веретеноподібна, невелика (довжиною до 3-4 см у типових випадках), з рівними, гладенькими краями, прямовисними стінками. Краї її не розміжчені, не осаднені, без крововиливів. Обидва кінці рани завжди гострі без насічок чи надрізів. Зяяння її залежить від розташування що до ліній Лангера, найбільш вона зяє, коли проходить у поперечному напрямку до цих волокон. Якщо рана'розташована паралельно сполучнотканинним волокнам шкіри, то зяяння буде незначним.

Невеликі рани від колючих предметів з двома лезами нагадують рани від колючих предметів з безреберною поверхнею. Допо­магають у диференційній діагностиці величини ран (від дії предметів з безреберною поверхнею рани рідко бувають більшими 0,5-1 см у довжину), розташування їх відносно до ліній Лангера (кілька ран від двосічного клинка, що знаходяться поруч, розташовуються незалежно до напрямку сполучнотканинних волокон шкіри) та мікроскопічне дослідження площинних зрізів (від предмета з двома лезами по краях рани не спостерігають згущення волокон шкіри, оскільки вони пересікаються лезами).

При витягуванні клинка колючого предмета з одним чи двома лезами з рани, повертанні його в рані чи рухові жертви виникає додатковий розріз - один або кілька. Він може бути продовженням основного розрізу, але звичайно відходить від нього під деяким кутом і легко розпізнається.

Нерідко поранення колючими предметами з одним чи двома лезами наносять з тиском на лезо. Це частіше відбувається під час витягання клинка з тіла. У такому випадку спостерігають виражену колюче-ріжучу дію предмета, яка характеризується поєднанням колючої та ріжучої дії клинка і леза. Утворюються справжні колото-різані рани: один кінець їх гострий, закруглений, П- чи М-подібний, стрімко заглиблюється в тіло, а протилежний являє собою один з кінців різаної рани, який переходить у насічку чи надріз, або і те і інше разом. Отже, колото-різані рани виникають від дії колючих предметів з одним чи двома лезами. Кількість лез у клинка визначають за властивостями кінців рани.

Зовнішні розміри отвору в шкірі часто бувають менші перетину клинка ножа чи кинджала, оскільки шкіра дещо скорочується чи спадається. Проте це не завжди відноситься до колото-різаних ран, які можуть мати довжину 5-6 см, іноді більшу. Пріоритет у судово-медичному дослідженні пошкоджень одягу та тіла людини колючими предметами з лезом (лезами) належить українським ученим, нашим співвітчизникам Т.О. Будак (Київ), С.П. Прибильовій-Марченко (Харків), В.І.Костильову (Луганськ), а також російським ученим В.Я. Карякіну (Саратов-Новосибірськ), А.П. Загрядській (Нижній Новгород).

Дослідження пошкодженого гострими предметами одягу має велике значення при розслідуванні злочинів проти здоров'я чи життя людини, являє собою часто самостійний вид експертизи і в даній лекції не розглядається.