Роль діяльності в розвитку особистості переддошк

Дорослі й однолітки впливають на дитину у процесі ді­яльності, у якій вона має різні стосунки, випробовує свої можливості і вміння, оцінює себе, розвивається як особис­тість, набуває навичок взаємодії.

Найважливіше значення для розвитку особистості ди­тини має гра. Виконуючи роль дорослих, відтворюючи їх­ню діяльність і взаємини, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керують­ся дорослі в трудовій і громадській діяльності, спілкуван­ні між собою. Наприклад, виконуючи роль лікаря, дитина намагається відтворити його турботливість і уважність до хворого тощо.

Гра захоплює дітей, примушує їх переживати почуття інших персонажів: співчувати хворим, симпатизувати ді­тям, поважати старших тощо. Інтерес до гри, бажання зіграти певну роль спонукає дітей виконувати неприваб­ливі дії. Вона є способом входження у реальне життя до­рослих. Будь-яке втручання дорослого в гру дитини поз­бавляє її творчої сили, тому дорослим слід допомогти дити­ні створити умови для гри.

Дії і взаємини, які діти розігрують відповідно до ролей, допомагають їм краще зрозуміти мотиви поведінки, вчин­ки і почуття дорослих, але ще не забезпечують їх засвоєн­ня. У процесі взаємин, що розгортаються з приводу гри, під час обговорення її змісту, розподілу ролей, ігрового ма­теріалу тощо діти вчаться враховувати інтереси товариша, співчувати йому, поступатися своїми інтересами, працю­вати заради спільної справи. Часто між ними виникають конфлікти з приводу організації і проведення гри, спричи­нені невмінням узгоджувати свої плани і дії. У таких ви­падках їм повинен допомагати вихователь.

Складність гри, кількість її учасників і узгодженість між їхніми діями формують вимоги до поведінки дітей, їх­ніх взаємин. Тому з ускладненням ігор підвищується і їх значення у розвитку особистості дітей.

У більшості ігор ролі дітей нерівноцінні, серед них є го­ловні (вихователь, лікар, продавець) і другорядні (няня, дитина, медсестра, покупець). Головні ролі привабливіші для дитини, тому, граючись із ляльками, вона обов'язково виконує головну роль. У кожній групі є діти, які придуму­ють і організовують ігри, розподіляють ролі, підказують іншим потрібні дії. Вони, як правило, виконують головні ролі, хоч можуть і поступитися ними на користь інших ді­тей. Від них залежить і специфіка взаємин між усіма діть­ми у грі. Визнання їх однолітками не викликає жодних сумнівів щодо їхніх слів, дій і не створює конфліктних си­туацій. Іноді можливі прояви незгоди, боротьба за лідерс­тво, з'ясування стосунків з допомогою сили.

Сила і зміст позитивного впливу гри на розвиток осо­бистості дітей залежать від вихователя, який за необхід­ності має підказати дітям її зміст, простежити розподіл ро­лей, узгодженість дій. При цьому важливо, щоб діти пос­тупово переходили до ігор, які потребують тісної взаємодії учасників, уміння враховувати думки один одного. Особ­ливої уваги вихователя потребують лідери дитячих ігор, використання доцільних способів регулювання їхньої по­ведінки щодо інших дітей.

У продуктивних видах діяльності, під час виконання трудових і навчальних завдань формується спрямованість дитини на отримання результату, схваленого дорослими й однолітками. Цим результатом можуть бути малюнок, конструкція, прибране приміщення, скопана грядка, розв'язання арифметичної задачі тощо.

Необхідність досягнення результату привчає дитину планувати свої дії, керувати ними, розвиває її волю, вмін­ня контролювати свою поведінку. На основі результату ді­яльності дитина порівнює свої вміння і старання з уміння­ми і стараннями ровесників. Спочатку таке порівняння ви­користовують дорослі, пізніше, оволодіваючи навичками самооцінки, усвідомлення власних якостей і досягнень, його виконує дитина.

У дошкільників формуються нові мотиви поведінки: виконання, наприклад, навчальних завдань сприяє роз­витку пізнавальних мотивів (допитливість, прагнення піз­нати нове, інтереси до різних галузей діяльності тощо), що створюють умови для розвитку їх загальних і спеціальних здібностей.

Спрямованість на результат діяльності розвиває праце­любність дитини, без якої неможливо досягти успіху. Прагнення до визнання спонукає її до нових досягнень, формує внутрішню налаштованість на певний вид діяль­ності.