2015-08-13
2300
Земельне право є галуззю права, що представляє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель та їх охорони, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю та додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин. Наука земельного права - система поглядів, думок, що виражають тлумачення правових норм в економічному, соціальному, історичному та політичному аспектах, а також взаємодія земельно-правових норм з нормами інших галузей. Земельне право як навчальна дисципліна --- це спосіб подання знань, що складаютьземельне право як науку, у навчальному процесі. Земельне право як складова частина системи права України тісно пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких тощо. Перш за все є особливий зв'язок земельного права з конституційним правом, норми якого закріплюють підвалини суспільного та державного устрою, встановлюють найважливіші засади всіх галузей права України, в тому числі й земельного. Положення ст. 13 Конституції України про те, що землі та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, — вихідне для земельного права, оскільки воно становить основу всіх його правових інститутів. Не менш значущі і норми конституційного права, які визначають сутність права землекористування та роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.Земельне право має певний зв'язок з адміністративним правом. Адміністративно-правові акти часто служать підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельної ділянки на місцевості, встановлення її меж, видачі документів, що встановлюють право, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, виннику порушеннях земельного законодавства, тощо.
Зв'язок земельного й адміністративного права виявляється також у визначенні повноважень місцевих органів самоврядування у врегулюванні земельних відносин, структури і повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад та також органів виконавчої влади (статті 6—8, 10, 13—17 ЗК) щодо управління землями. Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Цей зв'язок виявляється у тісному переплетенні земельних і майнових відносин, зумовленому зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, що перебувають на земельній ділянці, у визначенні суб'єктів права власності на землю, у сервітутних правах, у судовому захисті земельних прав, у врегулюванні договірних відносин з приводу земельних ділянок, у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням земельних прав тощо. Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом зумовлюється станом землі як об'єкта навколишнього природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і перебуває в екологічному взаємозв'язку та взаємодії з усім довкіллям. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель та порядком їх використання, земельне право в той же час містить норми, які передбачають спеціальні вимоги, що забезпечують збереження навколишнього природного середовища. Безпосередній зв'язок між нормами земельного права та нормами гірничого, водного і лісового права, нормативно-правовими актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства полягає в неможливості використання цих природних ресурсів без використання водночас просторового базису, яким є земля.
|
|
|
|
|
|
2. Земля як природне середовище і життєвий простір суспільства, як об'єкт власності та господарювання, як адміністративно-територіальний, економічний, політичний і правовий простір. У терміну «земля» є безліч визначень і значень. У природознавстві, економіці, геополітиці, праві тощо термін „земля” розглядається в різних аспектах, основними з яких є наступні: 1. Земля – це найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується різними властивостями (рельєфом, ландшафтом, наявністю/відсутністю ґрунтового шару, рослинності тощо).2. Земля є первинним елементом екосистеми (середовища перебування живих організмів, разом з ними самими в їхній єдності і взаємодії). Вона виступає основою розміщення та існування інших природних ресурсів.3. Земля – це простір (територія), необхідний для розміщення та функціонування місць розселення людей (міст, сіл, інших населених пунктів), виробничих, рекреаційних та інших об'єктів, здійснення людського спілкування та різноманітної діяльності.
4.Сукупність «земельних ділянок» - індивідуалізованих частин «землі», здатних служити об'єктами цивільних та інших прав5. Земля – це простір, який є основою: державного суверенітету; адміністративно-територіального поділу країни на відповідні одиниці (області, райони, міста, селища, села); виробничої та іншої господарської діяльності;
6. Земля виступає незамінним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві.7. Земля має інвестиційний потенціал для економічного розвитку суспільства, тощо. У найбільш вживаному в законодавстві та правозастосовчій практиці значенні (з правової точки зору) під «землею» слід розуміти розташований над надрами поверхневий шар. Такі поняття, як «земельні ресурси», «земельний фонд», «землі», залежно від відповідного контексту, деталізують певні сторони багатогранного поняття «земля».
