Перевал Логара

«Ось, врешті-решт, подолано Епір,

Відкрилися зелені острови.

Втомив очей з горами довгий спір,

Спочине зір між квітів і трави,

Весною зачарованих… Диви,

Кохайся в цій непоказній красі

І рев річок, що розлились, лови.

В свічада вод задивлені ліси,

До них на вальс нічний ти місяць запроси».

(Д.Г.Байрон, «Паломництво Чайлд-Гарольда»)

Вранці ми снідали на терасі готелю з гучною назвою «Нью-Йорк». У легкому вранішньому тумані небо і море злилися в один колір. Невеликі багряні хмарки додавали відтінків морському пейзажу, який так і просився в об’єктив фотоапарата або ще краще - на полотно художника. Над Вльорою зводився дзвінкий серпневий ранок.

- Шкода, що ми тут лише один день, - сказав я своєму колезі по мандрах Володимиру. – З усього, що ми досі бачили, мені тут найбільше сподобалося. Куди їдемо далі?

- Сьогодні вирушаємо в Саранду. Як мені розповідали, це найкрутіший албанський курорт. Туди з’їжджаються італійці і греки. А вони, ясна річ, не їдуть абикуди. Але щоб дістатися туди, потрібно подолати перевал Логара. Тож півдня будемо «гойдатися на албанських гірках». Щоправда, туристи, які вже пройшли цими шляхами, говорять про разючі краєвиди, особливо там, нагорі, де схили різко обриваються і йдуть прямо на дно моря.

Мандрівники казали правду. Вже з перших кілометрів дорога перетворилася на серпантин і ми, петляючи, заглиблювалися все вище й вище в гори. На тлі блакитного неба чітко вимальовувалися гірські вершини примхливих форм. Дедалі частіше траплятися сосни, що росли між камінням. Кожен новий поворот відкривав рідкісні пейзажі. Приємним сюрпризом для нас (як і для всіх подорожніх) стали холодні джерела, що біжать із гір. Їх, до речі, дуже багато в горах Албанії. Зазвичай, потік «приручають», заводячи до каменю і розділяючи на кілька струмків. Вода холодна і смачніша за будь-яку куплену в магазині.

Але ось автобус різко об’їхав скелю і ми немов зависли в повітрі: праворуч не було нічого - синя безодня, голубий туман. Стоячи фактично на вершині, ми вдивлялися в безмежний світ: море зливалося з небом в безкінечній далині; серед води, немов розкидане каміння, проглядалися острови. Схил гори різко йшов униз, хвилі моря плескалися далеко внизу: там яскраво горіла золота нитка прибережного піску, а поруч з нею - срібна нитка прибою. «Фантастика, - сказав Володимир, коли ми закінчили фотографувати. І додав: - Лише заради одного такого фото варто їхати в цей далекий край».

Далі спуск йшов серпантином. Автобус долав повороти, крутився між горою і обривом. Від висоти трохи паморочилася голова, але краєвиди і відчуття польоту робили мандрівку приємною. «Південний захід Албанії – зона субтропіків, - прочитав я в довіднику англійською мовою, поки ми котилися вниз. - Вічнозелена рослинність пишним вбранням прикрашає схили гір, що впритул підходять до теплого моря. Рівнина біля озера Бутрінті - найбільш кліматично сприятлива. Зі сходу і півночі місцевість прикрита високими горами, з заходу її омивають теплі води протоки Корфу. Це наймальовничіший і найзаможніший край в Албанії. Пальми, магнолії, апельсини, лимони, гранати та безліч інших плодових і декоративних дерев роблять цей край барвистим і живописним».

На шляху до Саранди нашу увагу привернули ще два історичні об’єкти (відірвані, щоправда, в часі на 150 років): колишня військово-морська база СРСР для підводних човнів та замок жорстокого правителя Алі-паші Тепеленського, який на початку ХІХ століття був настільки відомим, що історію його життя Олександр Дюма описав у своєму романі «Граф Монте-Крісто». А Джордж Гордон Байрон під час своєї мандрівки Грецією і Албанією особисто зустрічався з балканським тираном.

До речі, про Байрона…

«В албанцях диких пломінь не прочах –

З чалми, із розцяцькованої зброї,

З-під золотошиття горить в очах

Зухвалість македонського героя…»

(Д.Г.Байрон, «Паломництво Чайлд-Гарольда»)

У липні 1809 року Байрон, рятуючись від позикодавців, відправляється в тривалу подорож. «Хочу з власного досвіду, а не з книг скласти свою думку про людство», - сказав поет. Відвідавши Португалію й Іспанію, він морем дістається Албанії. Країна тоді перебувала під ярмом Османської імперії. Тільки населення важкодоступних гірських районів зберігало деяку незалежність.

Байрона вразили вдача та звичаї албанців, які затято відстоювали свою незалежність. Усе чоловіче населення – це безстрашні, нещадні вояки, які мстили туркам-загарбникам. А дикі гори нагадали Байрону Шотландію. «Арнаути, або албанці, - писав він, - вразили мене подібністю до шотландських горців у костюмі, осанці, способі життя. Навіть гори в них схожі на шотландські, тільки з більш м’яким кліматом. Така ж спідниця, хоч тут біла, такі ж худорляві, рухливі фігури». Зберігся портрет Байрона в албанському вбранні художника Т. Філліпса.

У поемі «Паломництво Чайлд-Гарольда», яку поет почав писати саме під час цієї мандрівки, строфи 38-72 другої пісні присвячені Албанії. А в коментарях Байрон подає зразки албанських народних пісень, описує виконавців та обставини виконання цих пісень, що тоді не часто робили навіть фахівці-фольклористи. Завдяки поемі відомості про побут, танці, костюми албанців, їхній героїчний опір туркам стали широко відомі в світі.