Мотив долі України в ліриці Лесі Українки, поетичне осмислення

ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО ТА СУЧАСНОГО БАТЬКІВЩИНИ, ПОГЛЯД В ЇЇ МАЙБУТНЄ.

Леся Українка - поетеса-патріотка й велика гуманістка. На першому плані в її творчості є патріотичні мотиви.

Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем лобові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб порадила «як жити нещасливим», шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі. Отже, мотиви патріотизму тісно переплітаються з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим.
Саме так вона розуміла свій патріотичний обов'язок.

Поряд із мотивами оптимізму, віри в свої власні сили у поетеси з'являються і утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті. Поетеса переконує нас, що справжній митець той, хто в гурті однодумців іде до народу, віддає життя за істину.

Леся глибоко вірила в те, що самодержавний лад буде повалено, і наш народ побудує нове суспільство, країну, «осяйну, наче світло ідеалу», але не усвідомлювала ще, як побудувати це суспільство. Тому у віршах «Мій шлях», «Коли втомлюся я життям щоденним…» письменниця мріє про «братерство, рівність, волю гожу», картини нового, вільного життя змальовані за допомогою абстрактних образів – «золотих зірок», «іскри любові братньої», «влади світлої» і т.д.
Та хіба можна не сказати про відтворення природі та інтимних почуттів поетеси!
У циклі віршів «Подорож до моря», розвиваючи настрої, викликані подорожжю в 1888 році на південь, в Одесу, Крим, поетеса від замилування, захоплення краєвидами Волині, Поділля іде до роздумів про людей, які живуть серед тієї краси. Витаючи між двома безмежжями – небом і морем, зачарована величною і грандіозною картиною світовою, думка поетеси б'ється над питанням, де шукати щастя, волю і надію.

Вважаю також своїм обов'язком підкреслити, що Леся Українка в своїй поезії, осмислюючи минуле України, трепетно торкається свого коріння, що живить її постійно, єднає з рідною землею. Вона захоплюється доблестю, мужністю, лицарством козацтва, яке «гинуло в неволі, побивалось тяжко, шукаючи долі». Вона мріє про те, що в козацьких серцях виросте квітка такої любові до своєї вітчизни, з якої висіялись би на рідній землі і запалахкотіли, заяскравіли воля, правда, мир, спокій, щастя.