Поняття та види сервітутів

Сервітути (з рим. - рабство речі) - найдавніша категорія, яка встановлюла право на чужі річ. Необхідність такого встановлення була викликана правом приватної власності на землю. Для того, щоб використання ділянки була ефективною була потреба в використанні сусідньої ділянки. Власник землі не був зобов'язаний допомагати сусіду. Можна було укласти договір з сусідом, за яким він приймав зобов'язання на користь власника сусідньої земельної ділянки. Проте цей шлях був ненадійний, адже договір може бути розірваний або в разі переходу до іншого власника договір може бути не продовжений. Існує більш надійний шлях, який не залежав від волі власника - встановлення сервітуту.

Предметом сервітуту була річ. Сервітут - обтяження самої речі (в більшості випадків - земельна ділянка) - обмежене право користування у певних, строго встановлених межах володіння річчю.

Принципи сервітутного права:

- сервітут встановлюється лише на чужу річ;

- сервітут обтяжував саму річ;

- зміст сервітуту повинен відповідати об'єктивним економічним потребам, тобто компенсувати властивості, яких не достає, а не вимогам щодо підвищення цінності речі. Сервітут повинен бути корисним земельній ділянці;

- вічність сервітуту - сервітут встановлюється доки служить земельня ділянка;

- близькість двох об'єктів сервітуту - ділянки повинні бути сусідніми.

Були відомі 2 вида сервітутів:

-земельні

-особисті

Земельні сервітути - призначення земельного сервітуту полягало в компенсації благ, властивостей, яких не доставало данній земельній ділянці. Передбачалось обов'язково 2 земельних наділа, які знах. по сусідству. Вони наз. пануюча (той, для якого встановлювалась можливість здобувати вигоду з сусідньої ділянки) та обслуговуюча (щодо якого встановлювалась право користування ним іншою особою - невласником.

Зміст сервітуту повинен був задовольняти наступним вимогам:

- наділи повинні бути сусідніми;

- забезпечувати своїми вигодами постійно, а не тимчасовими і випадковими.

Земельні сервітути поділялись на:

- сільскі - встановлювались в інтересах сільськогосподарських земельних ділянок. Найбільш розповсюдженими були: а) дорожні - право проходу пішки або проїздом верхи на коні, право прогону худоби на водопій, право проїзду возом з вантажем; б) водні - право черпання води або право провести воду з сусідньої ділянки.

- міські - встановлені для забудованих міських земельних ділянок. Це право роботи собі дах або навіс у повітряному просторі сусідньої ділянки, право спирати балку на чужу стіну, право стоку дощової води.

Земельні сервітути не обмежувались строками їх існування. Вони переходили в спадщину, могли відчужуватись різними способами, але тільки разом із земельною ділянкою, тобто об'єктом земельного сервітуту була земельна ділянка, а не земельний сервітут.

Особисті сервітути - сервітути на право користування чужою річчю або майном в інтересах конкретної фіз. або юр. особи.

Відмінні риси земельних від особистих:

- предметом особистого сервітуту могла бути будь-яка річ крім земельної ділянки;

- суб'єктом сервітуту була конкретна особа, на користь якої встановлювався сервітут;

- строк сервітутів. Строк дії особистого сервітуту був обмежений. Довічно для фізичних і на час існування для юр. осіб. В окремих випадках особисті сервітути могли встановлюватись на конкретно визначений строк;

- сервітути не відчужувались і не передавались у спадщину, бо вони встановлювались не на користь речі, а на користь певної, конкретної особи.

Видами особистого сервітуту:

- узуфрукт - речове правове певної особи користуватись та вилучати доходи із чужої речі за умови збереження в цілості її субстанції (не змінюватись сутність речі). Це найбільш широке право користування, адже воно давало можливість вилучати плоди та доходи з речі. Уповноважена особа, якій надавалось таке право наз. узуфруктарій. Узуфрукт встановлювався довічно, до смерті узуфруктарія, не передавався у спадок та не відчужувався. Узуфруктарій не міг змінювати річ ні за яких обставин, навіть у тих випадків, коли це було поліпшення. Якщо річ змінювалась, то за це узуфруктарій мав відповідальність. Предметом узуфрукту були неспоживчі речі. Узуфрукт міг бути встановлений в заповіті.

- узус - речове право користування чужої річчю без отримання прибутку. Управомочена особа - узуарій. Узуарій міг тільки володіти річчю, користуватись плодами, привласнювати їх, проте лише в тій кількості, яка задовольняла його потреби.

- право користування чужим примішеннями - речове право користування чужим будинком чи його частиною. Управомочена особа мало право особисто проживати у чужому будинку, проте передавати право не могла. Це право часто встановлювалось в заповіті на користь дружини.

- право користування чужими рабами та худобою - речове право користування результатами праці чи послугами чужих рабів чи тварин для задоволення власних потреб.

Критерієм розмежування цих різновидів сервітут був суб'єкт сервітуту. Земельного - особа як власник земельної ділянки. Особистого - конкретно визначена особа.