Спільна власність

Не може бути кількох прав власності на одну й ту саму річ, проте одне право власності на одну і ту саму річ може належати кільком особам, і тоді наявне право спільної власності, яке римські юристи назива­ли communio, condominium.

Оскільки річ в цілому і в усіх своїх частках належить всім власникам разом, то звідси випливає непорушне правило - розпорядження, володіння і користування річчю може здіснюватися тільки за згодою всіх співвласників.

Однак кожний із співвласників має право на свій розсуд розпоряджатися своєю часткою права спільної власності. Він може її продати, обміняти, передати в спадщину, подарува­ти і взагалі здійснити все, що не заборонено законом.

Однак переважне право на придбання відчужувальної од­ним із співвласників своєї частки права в спільній власності належить іншим співвласникам. Тільки при відмові їх від придбання зазначеної частки співвласник-відчужувач має, право продати свою частку будь-якій третій особі.

Кожний із співвласників правомочний вимагати розділу спільної власності в будь-який час. Інші співвласники не можуть йому в цьому відмовити, якщо тільки негайний розділ не зашкодить самій речі.

Спільна сумісна та спільна дольова власність.

Здійснюючи права власності, римляни помітили, що іноді трапляються такі випадки, що власниками на одну річ стають дві особи або й більше. Вважалося, що двох прав власності на одну річ існувати не може, а одне право власності просто поділяється на кілька частин.

Такий підхід означав, що при зменшенні або зростанні вартості речі змінювалася й вартість частки кожного з співвласників.

Римляни також розрізняли ідеальну і реальну частки кожного. Ідеальна частка — це та, яка належала особі на праві власності, а реальна — це та, якою він користувався фактично.

Всі співвласники були рівні у своїх правах, і якщо хтось хотів визначити подальшу долю речі, то це робилося лише за згодою інших співвласників. Якщо один із власників хотів продати свою частку, то пріоритетним правом придбання користувались інші власники.

Кожен власник мав права вимагати розподілу речі на частки у будь-який час, якщо це було можливо.

Вирізняли спільну сумісну та спільну дольову власність. За спільної сумісної власності розмір частки кожного не був визначений, а за дольової визначалися частки всіх співвласників.