Підстави виникнення та припинення права власності

Право власності на дану річ може виникати у конкретної особи різними способами: особа виготовила річ самостійно, придбала шляхом купівлі-продажу, освоїла землю, яка до цього нікому не належала, і т.д. Дуже рано римляни у всьому різноманітті форм виникнення права власності стали розрізняти два самостійних, але тісно взаємопов'язаних моменти - спосіб набуття права власності та титул придбання. Факти, настання яких призводить до виникнення права власності у конкретної особи, називаються способами набуття права власності. Юридичні факти, службовці правовою основою виникнення права власності, називаються титулами придбання. Римське право з найдавніших часів всі способи набуття права власності поділяло на первісні й похідні. Початковий спосіб набуття права власності полягав у тому, що право власності на дану річ виникає вперше або проти волі колишнього власника. Похідний спосіб набуття права власності полягає в тому, що право власності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємної волі, бажанням. Він заснований на договірних формах обороту. Основним титулом похідного способу, проте не єдиним, є договір. Сюди ж відноситься перехід права власності при спадкуванні - спадкоємець може стати власником успадкованого майна тільки за його згоди. Похідне придбання засноване на праві перед відвічному власника, виготовляється з його права - звідси й назва способу.

Переробка речей. Річ, зроблена майстром зі свого матеріалу, без сумніву, належить майстрові. У праві Юстиніана зафіксовано: якщо нову річ можна знову перетворити в матеріал, з якого вона зроблена, то її власником буде власник матеріалу, якщо ж ні, то право власності на неї належить її творцеві.

Набуття права власності за давністю. Спочатку набути право власності за давністю могли тільки римські громадяни і тільки на манципні речі. Строк давності встановлювався в один рік для рухомих речей і два роки для нерухомих. Претори розширили межі придбання, поширивши його і на інші верстви вільного населення. У праві Юстиніана було встановлено строки привласнювальної давності для рухомого майна три роки і для нерухомого - десять років. Однак для набуття права власності за давністю були потрібні такі умови: а) наявність правової підстави володіння; б) добросовісність власника, який не знав і не міг знати про своє незаконному володінні; в) безперервність володіння протягом встановленого строку. Крадені речі не могли перейти у власність за давністю володіння.

З'єднання і змішування речей. З'єднання речей мало місце у випадках, коли одна річ поглиналася інший так, що не можна було їх відокремити. Наприклад, при будівництві будинку використано колоду іншого власника. У цьому випадку власність на приєднану річ переходила до власника основної речі, який зобов'язаний був відшкодувати власнику приєднаної речі (колоди) її подвійну вартість. Змішання речей - це таке їх з'єднання, при якому неможливо встановити, яка з них поглинула іншу. В результаті змішання. Однорідних речей виникала спільна власність для двох або кількох власників.

Манципація - символічний акт, за яким у присутності п'яти свідків і вагаря відбувалася фактична передача речі відчужувачем набувачеві. Спочатку вагар дійсно зважував метал, за який річ відчужувалася, але з виникненням карбованої монети зважування стало символічним і лише підтверджувало дійсність передачі права.

Уступка права виникла же в преторського права і являла собою уявний судовий процес. Набувач вимагав річ, яку придбав, переконуючи, що вона належить йому. Відчужувач визнавав вимогу позивача. Претор, перед яким здійснювалась ця процедура, визнавав право власності за покупцем.

Передача. Була потрібна нова, більш проста, легка і доступна форма перенесення права. Така форма вже була в праві народів. Вона називалася-традиція і полягала у передачі фактичного володіння річчю від відчужувача до набувача, тобто виконання попередньої угоди, яким є договір купівлі-продажу, дарування тощо Для перенесення права власності за допомогою традиції мало значення підставу, за якою передача відбувалася. Цим підставою і була взаємна воля сторін, виражена в договорі, яка повинна була передувати передачі речі. Традиція ж була лише її виконанням, заключним актом. Спочатку традиція в Римі застосовувалася тільки для неманціпних речей, набувачі яких не мали римського громадянства. Проте вже за часів Юстиніана традиція через її простоти і доступності повністю витіснила як манципації, так і поступку права, ставши пануючою формою придбання права власності.