Цесія (cessio)

Цесією (cessio) називалася пряма уступка права вимоги. При цесії кредитор, що бажав передати свої права третій особі (цедент) призначав цю особу (цесіонарія) своїм представником в суді та зазначав, що цесіонарій має право залишити все, що було стягнуто за позовом собі. Таким чином, представник міг отримувати з відповідача-боржника весь борг, але кредиторові його не повертати. Так досягався той же результат, що й при класичній уступці права вимоги.

Але, разом з тим, механізм цесії містив в собі і певні вади, оскільки не був розроблений для певних правовідносин, а просто пристосований до них. Так, договір поруки, що укладався між цедентом та цесіонарієм (mandatum agendi) міг бути в будь-який момент скасований цедентом в односторонньому порядку. Тобто, якщо кредитор змінював своє рішення цесія визнавалася такою, що не відбулася. Крім того, цесія припинялася із смертю цедента, оскільки разом з цим зникало представництво. Разом з тим, боржник міг сплатити свій борг не через представника, а безпосередньо кредитору, а він в свою чергу міг відмовити представнику. Платіж здійснений безпосередньо вважався дійсним і припиняв зобов’язання.

Таким чином, цесіонарій міг відчувати себе повністю спокійно тільки у випадку, коли він отримав все від боржника і сума боргу перейшла до його власності.

Для врегулювання даної ситуації в період принципату розповсюдилася практика повідомляти боржника про здійснення цесії (denuntiatio). При такому стані речей боржник вже захищався від можливого позову з боку кредитора і сплата боргу ним безпосередньо кредитору виключалася. Становлення інституту цесії завершилося при імператорі Олександрі Севері – виконання боргу на користь кредитора (цедента) не погашало зобов’язання боржника перед представником (цесіонарієм). Крім того, у випадку смерті цедента або його відмові від представництва, цесіонарій отримував самостійний позов. Суть його такою ж, що і у цедента за тією різницею, що в формулу позову вводилася фікція (цесіонарій визнавався ніби-то спадкоємцем цедента).

Але, як в сучасному праві, правові норми стародавнього Риму містили певні обмеження щодо здійснення цесії. Так, не могли передаватися особисті права, також права, з приводу яких вже поданий позов, тощо.