Зобов’язання з множинністю сторін

Досить часто виникали зобов’язання, в яких на стороні кредитора або на стороні боржника могло виступати кілька осіб. Так, особи, що спільно здійснили крадіжку, одночасно ставали боржниками власника майна, або ж особи, що одночасно висунули однорідні вимоги до певної особи, були його кредиторами. Такі зобов’язання називалися зобов’язаннями з множинністю сторін.

Виконуючи таке зобов’язання, треба було визначитися з тим, хто і в яких частках повинен його виконувати. Тому римляни поділяли ці зобов’язання на подільні та неподільні. До подільних належали ті, в яких кожен із боржників міг виконати тільки свою частину зобов’язання, а кредитор мав право отримати тільки свою частку за зобов’язанням. Подільні зобов’язання виникали в тих випадках, коли ані з їхньої суті, ані із закону не виникало обов’язку відповідати спільно за всю суму. Так, особи, що позичили певну суму грошей, могли повернути її в рівних частках.

До неподільних, навпаки, належали ті зобов’язання, в яких боржники були зобов’язані виконати зобов’язання солідарно. Те саме стосувалося і кредиторів — кожен мав право вимагати від боржника виконання всього зобов’язання. Солідарність виконання поділялася на два види:

а) вибіркова солідарність — активна (за множинності кредиторів, коли кожен з них має право вимагати виконання зобов’язання на свою користь), пасивна (за множинності боржників, коли від кожного можна вимагати виконання зобов’язання повністю). Виконання на користь одного з кредиторів (за активної солідарності) або одним із боржників (за пасивної) всього зобов’язання тягнуло за собою його припинення. Характерним для цих зобов’язань було те, що боржник, який сплатив борг за всіх, не мав права регресної вимоги (regressum) до інших боржників, а кредитор, що одноосібно отримав виконання, не був зобов’я­заний ділити вигоду з іншими, якщо між солідарними боржниками (або кредиторами) не було відповідного договору;

б) кумулятивна солідарність мала місце тільки за пасивного зобов’язання (коли на боці боржника перебувало кілька осіб). За такої солідарності кожен боржник відповідає за зобов’язанням повною мірою і виконання зобов’язання одним із них не звільняє від цього інших. Так, особи, що спільно скоїли правопорушення, наприклад крадіжку, особисто відповідали кожна повністю за штрафним позовом (actio poenatis). Причому сплата однією особою штрафу не звільняла від цього обов’язку інших. Таким чином, кредитор стільки разів отримував суму штрафу, скільки було боржників. Солідарність в римському праві мала дві форми залежно від того, чи виникала вона незалежно від волі сторін зобов’язання (наприклад, відповідальність декількох опікунів неповнолітнього), чи за волею зобов’язаних учасників (наприклад, договір про спільне виконання певних дій). Зобов’язання першої групи називалися солідарними у власному розумінні цього терміна, а зобо­в’язання другої групи — кореальними (obligatio correalis). Особливістю останніх було те, що вони припинялися з моменту проходження першої судової стадії (у претора) і засвідчення спору свідками (litis contestatio) незалежно від подальшого вирішення спору судом. Хоча багато науковців зазначають, що принципової відмінності між цими двома формами не було.