Терапія хронічного гепатиту С

Противірусна терапія (ПВТ) хронічного гепатиту С заснована на використанні будь-якого доступного з двох пегільованих IFN-α, які призначаються щотижнево підшкірно і щоденного перорального прийому рибавірину. Пегільований IFN-α2a слід призначати в дозі 180 мкг 1 раз на тиждень, а пегільований IFN-α2b – залежно від маси тіла в дозі 1,5 мкг/кг маси тіла на тиждень. Доза рибавірину залежить від генотипу HCV. Пацієнти, інфіковані генотипами 1 і 4-6 повинні отримувати дозування рибавірину в залежності від маси тіла – 15 мг/кг маси тіла на добу. Пацієнтам, інфікованим генотипами 2 і 3, можна призначати рибавірин у дозі 800 мг/добу, однак особам з індексом маси тіла більше 25 кг/см2 або з наявністю факторів, що привертають до низької відповіді (інсулінорезистентність, метаболічний синдром, важкий фіброз або цироз, літній вік), рибавірин призначають залежно від маси тіла, як при генотипах 1 і 4. Під час лікування пегільованим IFN-α і рибавірином і протягом 6 місяців після його закінчення слід дотримуватися контрацептивних заходів. Співвідношення вартість/ефективність для лікування пегільованим IFN- α і рибавірином було оцінено як доцільне навіть для ранніх стадій фіброзу.

Цілі противірусної терапії HCV

Метою терапії є ерадикація інфекції HCV для запобігання ускладнень ураження печінки, асоційованого з HCV, включаючи некротичні запалення, фіброз, цироз, ГЦК і летальний результат.

Кінцевою точкою терапії є СВВ, проміжними кінцевими точками – рівень HCV-РНК на 4, 12 і 24-му тижні терапії, який інтерпретують в порівнянні з вихідним рівнем HCV-РНК. Після ерадикації HCV у пацієнтів без цирозу припиняється некротичні запалення і прогресування фіброзу.

Обстеження перед початком лікування

Слід встановити причинно-наслідковий зв'язок між інфекцією HCV і ураженням печінки, оцінити тяжкість ураження печінки. Визначення вихідних вірусологічних параметрів і характеристик організму господаря буде корисним при корекції терапії.

Оцінка ураження печінки

Оцінка ураження печінки повинна включати визначення біохімічних маркерів, таких як аланін амінотрансфераза (АЛТ) і аспартатамінотрансфераза (АСТ), ГГТ, лужна фосфатаза, білірубін, протромбіновий час або МНО, альбумін, гама-глобуліни; розгорнутий клінічний аналіз крові. Також слід провести ультразвукове дослідження органів черевної порожнини.