Україна в період Другої світової війни (1939-1945)

План

1. Українське питання в європейській політиці напередодні та на

початку Другої світової війни.

2. Окупаційний режим. Рух опору.

3. Колабораціонізм. Діяльність ОУН та УПА в 1941-1945 роках

Роз'єднаність українських земель, перебування їх у складі різних держав були не лише болючою проблемою великої європейської нації, а й одним із складних моментів політичного становища в Центральній та Східній Європі передвоєнної доби. Україна постійно привертала увагу багатьох європейських країн, але їх цікавило тільки те, як би загарбати українські землі й перетворити їх на свою колонію.

Напередодні Другої світової війни населення Західної України становило близько 7 мли осіб. На всіх цих землях панувала іноземна адміністрація, яка проводила колонізаційну політику. Це викликало обурення українців, призводило до спротиву офіційним властям.

У 1925 р. було утворено Українське національне-демократичне об'єднання (УНДО) на чолі з К. Левицьким. У 1929 р. у Відні під керівництвом Є. Коновальця постала Організація українських націоналістів (ОУН), яка ставила за мету здобуття незалежності України. Посилився національно-визвольний рух у Закарпатті. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття отримало від Чехословаччини автономію, яка, однак, була ліквідована угорською окупацією. Карпатська Україна, що проголосила свою незалежність 15 березня 1939 р., практично того ж дня припинила своє існування. Угорщина повністю окупувала Закарпаття. Нового удару по західноукраїнських землях було завдано 23 серпня 1939 р., коли В. Молотов і Й. Ріббентроп підписали радянсько-німецький пакт про ненапад. Таємним протоколом передбачалося розмежування сфер інтересів обох держав, а Західна Україна поряд з іншими територіями мала увійти до складу СРСР. Лемківщина та Холмщина потрапляли до німецької зони.

11 жовтня 1938 р. після Мюнхенського пакту Закарпаття отримало самоврядування. Уряд на чолі з А. Волошиним розпочав дії, спрямовані на створення у краї автономної української держави у складі Чехословаччини – Підкарпатської Русі (з 30 грудня 1938 р. - Карпатської України). Однак через якийсь час угорські війська зайняли більшу частину Закарпаття, й уряд Волошина переніс столицю з Ужгорода до Хуста. Створення українського уряду справило сильний вплив на галицьких українців, які прагнули надати йому всіляку підтримку. За таємною домовленістю з Угорщиною Гітлер дав згоду захоплення нею всього Закарпаття. 14 березня 1939 р. угорські війська розпочали наступ. 15 березня уряд Волошина проголосив незалежну Республіку Карпато-України. Збройні загони Карпатської України чинили відважний опір вдесятеро сильнішому ворогові, але вже 18 березня угорські війська, знищивши понад 3 тис. захисників молодої держави, захопили більшу чистину території краю. Наприкінці березня органи влади Карпатської України були змушені емігрувати. Все Закарпаття захопила Угорщина.

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. 11 лютого 1940 р. в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою на 15 травня 1941 р. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини.

У згаданому таємному протоколі йшла мова також про інтереси СРСР стосовно Південного Сходу Європи, зокрема Бессарабії. В кінці червня 1940 р. СРСР, скориставшись невтручанням Німеччини та її тиском на румунський уряд, зайняв Бессарабію, заселені українцями території Буковини та румунський округ Герца.

Отож відтоді майже всі українські землі, котрі перед тим перебували у складі інших держав, були зібрані докупи в межах СРСР. З одного боку, цей факт мав безумовне позитивне значення: возз'єднання західноукраїнських земель об'єктивно відповідало одвічному прагненню нашого народу до єдності, соборності. Але не можна не враховувати того, хто, навіщо та якими методами робив це. Сталін, ведучи політичний торг із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у названому на честь І. Франка Львівському університеті.

Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних видань. Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу національне налаштованої Галичини на радянську Україну. Ось чому влада з такою наполегливістю насаджувала в Західній Україні відпрацьовану в СРСР тоталітарно-комуністичну систему. Репресії проти населення ставали дедалі більш жорстокими та масовими. З осені 1939 р. за політичними мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення Західної України. Довгождане возз'єднання українських земель виявилося кривавим.

Новий етап Другої світової війни розпочався з нападу Німеччини на СРCР 22 червня 1941 р. Антинародна за своєю суттю політика сталінської системи зумовила чимало стратегічних і тактичних прорахунків радянського керівництва, в результаті чого Червона армія зазнавала однієї поразки за другою. У вересні 1941 р. потрапило в оточення значне угруповання Червоної армії під Києвом, було захоплено в полон 650 тис. чол. На кінець 1941 р. німці окупували майже всю Україну. Студенти мають знати про всі найхарактерні вияви злочинності сталінського режиму в Україні у ході відступу Червоної армії – масові винищення в’язнів, руйнування багатьох підприємств і житлових споруд, нищення пам’яток культури.

У загарбницьких планах фашистів Україна займала особливе місце. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати сателітам гітлерівської Німеччини.

Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні — Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати.

Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акта про незалежність України — С. Бандеру і Я. Стецька — було запроторено до концентраційного табору Заксенгаузен.

По всій Україні встановлювався окупаційний режим, який жорстоко переслідував усіх, хто чинив йому спротив. 20 серпня 1941 р. із значної частини республіки, окупованої німцями, був створений Райхскомісаріат Україна на чолі з фашистським катом Е. Кохом. Однак усе це не могло придушити опір населення. Зокрема, активну боротьбу проти окупантів розгорнули радянські партизанські формування. В окупованому Києві була створена Українська Національна Рада — політично-громадський центр під орудою ОУН. Діяли підпільні більшовицькі та націоналістичні організації, польські партизанські загони та ін. Якщо діяльність радянських партизанів концентрувалася в основному на Лівобережжі, то збройні формування ОУН, насамперед Українська повстанська армія, діяли на теренах Західної України. У липні 1944 р. було створено Українську головну визвольну раду. Більшовики однак, вбачали в ОУН— УПА посібників Німеччини, своїх ворогів. З цієї причини антинацистський рух в Україні послаблювався, його сили нерідко витрачалися на братовбивчу боротьбу між собою.

За перші кілька місяців своєї влади нацисти знищили близько 850 тис. євреїв, нелюдським було їхнє ставлення до військовополонених, яких в Україні загинуло майже 1,3 млн. Окупанти залишили недоторканною колгоспну систему, яка давала їм можливість нещадно викачувати сільськогосподарську продукцію з України. Економічному забезпеченню нацистської Німеччини робочою силою мало служити примусове вивезення українців до Третього рейху. На кінець війни з 2,8 млн. остарбайтерів 2,3 млн. походили з України. Нацистський режим спрямовував свої зусилля на те, щоб перетворити Україну повністю в аграрну країну. Вважалося, що міські центри їй не потрібні і з цією метою різко скорочувалося надходження у міста продуктів харчування. В результаті голод став звичайним явищем у містах України, різко скоротилося міське населення. Згорталася система медичного обслуговування, шкільної освіти, знищувалась українська інтелігенція. Таким чином німецький окупаційний режим фактично здійснював політику геноциду щодо українського народу.

Події на фронтах, особливо після поразок Німеччини під Сталінградом та Курськом, стали розвиватися вже на користь антигітлерівської коаліції. Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної армії. Почалося визволення Лівобережної України. Червона армія мала потрійну перевагу над німецькою в кількості військ, майже п'ятикратну — в техніці, значна частина якої поставлялася союзними державами, насамперед США та Великою Британією. Поповнена величезними людськими ресурсами, Червона армія розгорнула енергійний наступ. Протягом літа—осені 1943 р. були звільнені Харків, Чернігів, Полтава, у вересні — Донбас, а 6 листопада був звільнений Київ. Переможне форсування Дніпра завершувало корінний перелом у війні.

Студентам треба знати, що в Україні німецькому фашизмові активно протидіяв сильний рух опору, різний за своїм політичним спрямуванням. Одним з активних чинників боротьби українського народу проти німецького окупаційного режиму була діяльність ОУН та УПА. Перші загони українських націоналістів виникли на Волинському Поліссі, де було створене нерегулярне військове формування «Поліська Січ», згодом перейменоване в Українську Повстанську Армію. З жовтня 1942 р. УПА, керована ОУН об’єднала всі невеликі українські підрозділи і поклала початок добре організованій партизанській армії, яка поступово почала контролювати значні території Волині, Полісся, Галичини. Студенти повинні усвідомити, що УПА, яка складалася з десятків тисяч бійців і не мала нізвідки допомоги стала унікальним явищем в європейському русі опору. Варто також ознайомитися з політичною еволюцією ОУН, яка сталася в результаті розширення її дії на терени Східної України й активізації воєнних дій проти німців. У цьому зв’язку викликає інтерес платформа створеної в липні 1944 р. Української Головної Визвольної Ради (УГВР), яка відкидала расову та національну винятковість, більше уваги, ніж у попередніх документах ОУН, приділяла соціально-економічним проблемам.

У боротьбі з фашизмом важливу роль відіграли радянські партизанські загони. У червні 1942 р. було створене українське партизанське командування на чолі з Т. Строкачем. Одним із найважливіших завдань партизанів в Україні було руйнування комунікацій німецької армії, забезпечення радянської присутності в тилу у німців. Поширеною тактикою радянських партизанських загонів в Україні були їхні рейди у віддалені райони. При цьому часто їм протидіяли загони УПА, які в той час фактично вели бойові дії на два фронти – проти німецького режиму та радянської присутності. Широкого розголосу набув рейд загону під проводом С. Ковпака до Карпат, що ставив своїм завданням знищення нафтових промислів у Прикарпатті.

У 1943 р. стався вирішальний перелом у радянсько-німецькій війні. Розпочалося вигнання німців з окупованих ними територій. Студенти мають вивчити основні воєнні операції, спрямовані на знищення угруповань німецької армії в Україні. Відступаючи з України, німці вдалися до тактики винищення її продуктивних сил. Гітлер наголошував, що «ворогові повинна дістатися цілковито спалена й винищена земля». В результаті значна частина міст Лівобережної України була абсолютно зруйнована; дещо меншими були втрати на Правобережжі. Після жорстоких боїв у жовтні 1944 р. вся тери­торія України була звільнена від німецьких окупантів.

В ній загинуло принаймні 5,3 млн. її мешканців, 2,3 млн. українців примусово вивезено на роботу до Німеччини, зруйновано понад 700 великих і малих міст, 28 тис. сіл. Загальні втрати економіки сягали 40%. У ході свого візиту до США на одній з прес-конференцій Президент України Л. Кравчук зазначав, що з 1930 по 1945 р. в Україні загинуло 15 млн. чол. Таким чином, вдруге після голодомору 1932–1933 рр. Україна втратила величезну кількість свого населення і жорстоко постраждала від тоталітарних (як радянського, так і німецького) режимів. Таких втрат не знала жодна країна Європи, жоден народ світу. Разом з тим не можна не відзначити, що внаслідок Другої світової війни весь український народ в основному опинився в межах однієї держави. Радянський режим мусив враховувати цей фактор; це накладало свій відбиток і на зміст суспільнополітичиого життя в Україні у післявоєнний період.

Дивись докладніше:

1.Бойко О.Д. Історія України: Посібник.-К.: «Академвидав»,2003.-Розділ 14.

2.Світлична В.В.Історія України: навч.посіб. – К.: 2008.-Р.10.

3. Електроний підручник - Роділ 9.