Висновки

Дослідження засвідчило, що центральним питанням теорії художнього перекладу є можливість створення такого твору, який максимально наближався б до ідейної та художньої суті оригіналу, читався як оригінальний твір і разом з тим зберігав риси своєї національної своєрідності, стиль твору й індивідуальний стиль автора. З усіх похідних мови гумор найбільш культурно і ситуаційно специфічний, що становить великі труднощі для його вторинного тлумачення і перекладу. Гумор в очах реципієнта завжди субєктивний. Внаслідок цього, комічний компонент тексту (зокрема, такі форми гумору як іронія і сатира) може легко вислизнути від перекладача і залишитися просто нерозпізнаним у силу особливостей своєї структури. На додачу, самі системи мов абсолютно різні - там, де структура однієї мови надає безмежні можливості для комічного варіювання, інша мова залишається безсилою. І, нарешті, сам характер гумору полягає не стільки в думці, скільки в її формі (кожен, хто коли-небудь намагався пояснити жарт іншому, знайомий з цим феноменом - без належної форми гумор припиняє своє існування). Тому, коли в загальній теорії перекладу величезна увага приділяється інформативному змістові тексту і його адекватному перенесенню на мову перекладу, у нашому випадку саме умова форми гратиме ключове і вирішальне значення.

Було виявлено, що переклад гумору передбачає скрупульозне декодування комічного елемента в рамках оригінального контексту, його перенесення в інший лінгвістичний та культурний простір, і, нарешті, його одягнення в нову мовну форму, яка, у свою чергу, повинна успішно відтворити намір оригінальної вихідної фрази і викликати відповідну реакцію у читацької аудиторії. Варто зазначити, що в залежності від критерію потенційної перекладності, гумор поділяється на три основні групи: 1. універсальний (даний тип гумору, як правило, зрозумілий і легко розпізнається незалежно від приналежності до того чи іншого культурного середовища / мовної групи, оскільки в його основі лежать загальнолюдські, універсальні реалії і він, як правило, ґрунтується на комізмі ситуації.); 2. заснований на компоненті вихідної культури (жарти, що ґрунтуються на культурі вихідної мови); 3. лінгвістичний (будується на грі слів, яку, на жаль, найчастіше визначають такою, яка «не перекладається»).

Зясовано, що іронічний детектив - це самостійний субжанр детективної літератури зі своїми особливостями сюжетної лінії (безпосередність героя, непрофесійність методів його розслідування і кумедність створених ситуацій) і специфікою моделювання центрального образу. В іронічному детективі розслідування описується з гумористичної точки зору. Найчастіше твори, написані в такому ключі, пародіюють штампи детективного роману.

Було визначено, що серед основних функцій гумору в даному субжанрі, варто акцентувати увагу на руйнівній силі сміху, що дискредитує описуване (автори іронічних детективів намагаються певним чином висміяти «заяложені» класичні мотиви та героїв); бажанні розважити себе і співрозмовника; маскуванні (жарт дозволяє обійти цензуру культури і виразити ті смисли, які (з різних причин) знаходяться під забороною); моральній функції (у іронічному детективі важливе місце відводиться вихованню сумління, боротьбі зі злом, попередженню злочинів і навіть виправленню моральних недоліків людини), а також атракції (вміння привернути до себе увагу, завоювати аудиторію). Варто зазначити, що на лексико-семантичному рівні гумористичний ефект в іронічних детективах створюють, насамперед, авторські гумористичні новоутворення, «значущі» або «промовисті», власні імена, вільні атрибутивні словосполучення. Комедійність породжується також шляхом парадоксально-несумісної сполучуваності слів, смисловою двозначністю. Яскраві, оціночні, експресивні слова, які за походженням є розмовними, просторічними або жаргонними, в силу частого вживання втрачають свою виразність, образність, тобто перетворюються в мовні штампи. Тим не менш, вони вже стали необхідними словесними формулами, які репрезентують субжанр іронічного детективу. Подібне вивчення мови масової літератури є перспективним та дозволить вирішити багато питань, повязаних з особливостями створення, сприйняття, розуміння і, насамперед, перекладу таких текстів.

Було виявлено, що загальна класифікація проблем перекладу комічного в художній літературі й, зокрема в субжанрі іронічного детективу, набирає такого вигляду: адекватна передача; повне або часткове зникнення комічного як результат обєктивної неможливості перекладу, нерозуміння або неуваги з боку перекладача, свідомого рішення перекладача; зміна типу комічного та/або технології його створення щоб адаптувати оригінал для сприйняття представником іншої культури, прикрасити текст; додавання перекладачем гумору від себе; незапланований комізм абсурдного перекладу. Зясовано, що існують три можливі шляхи, якими може керуватися перекладач при відтворенні гумору: 1. Повністю виключити жарт з тексту перекладу (що може негативно позначитися на змісті тексту, проте, в деяких випадках, є виправданим); 2. Залишити жарт, але перекласти його буквально (комічний елемент буде втрачено, але збережено вихідну інформацію) - тут може бути використана виноска перекладача з детальним поясненням жарту у вихідній культурі, особливо, якщо гумор є важливим компонентом тексту; 3. Перекладач може «адаптувати» жарт в мову перекладу, створивши в тексті атмосферу, схожу на вихідну.

Протягом дослідження ми проаналізували шляхи відтворення гумору при перекладі англомовних іронічних детективів на матеріалі роману канадського письменника А. Бредлі «The Sweetness at the Bottom of the Pie» / «Сладость на корочке пирога» та його російськомовного перекладу у виконанні С. Абовської. Можемо стверджувати, що при перекладі іронічних детективів перекладач має особливу увагу звертати саме на відтворення гумору. У проаналізованому творі автор найчастіше створював комедійний ефект за допомогою порівнянь, метафор, гіпербол, перифраз та розмовної або, навіть, вульгарної лексики. Здебільшого перекладачу вдавалося досягти повної еквівалентності шляхом калькування або неминучих лексико-граматичних трансформацій, спричинених розбіжностями двох мов, хоча стилістичні засоби, які містили власні назви, зокрема антропоніми, вимагали експлікації значення або перекладацького коментарю, що зумовлене відсутністю належних фонових знань у читача перекладу. Варто зазначити, що істотними є також випадки застосування ідіоматичних виразів, відтворення яких здебільшого відбувалося шляхом підбору функціонального аналогу. Вважаємо за необхідне констатувати наявність фрагментів, при перекладі яких комедійний ефект було втрачено, причиною чого слугували неуважність або необізнаність перекладача стосовно певних елементів тексту.

У будь-якому разі дослідження засвідчило, що розглянуті можливості перекладу гумору завжди залежать від конкретної ситуації, і тому універсального рецепту роботи з перекладом гумору не існує. В кожному одиничному випадку перекладач приймає рішення, ґрунтуючись на професійному досвіді й чутті.