У романо-германській правовій сім'ї не має єдиного уявлення про джерела права і про їхнє співвідношення між собою. Кожна з численних правових систем, які становлять цю сім'ю, має свої специфічні риси, обумовлені історичними і національними традиціями, особливостями правової культури й іншими факторами.
Проте, незважаючи на різноманітність підходів до визначення поняття “джерело права”, в романо-германській правовій сім'ї традиційно домінує формально-юридичний підхід. Так, нідерландські юристи визначають джерела права як форми виразу позитивного права, які мають значення обов'язкових засобів ознайомлення з чинним правом.
Провідна роль незмінно належить законові. Інші джерела права посідають підлегле та малозначне місце.
Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права:
1) нормативно-правові акти (закони);
2) правові звичаї;
3) міжнародні договори;
4) загальні принципи права;
5) правова доктрина;
6) судова практика (судові прецеденти).
Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:
1. Залежно від формальної обов'язковості: формально-обов'язкові (писані) та неформальні (неписані).
До формально-обов'язкових джерел права належать, насамперед, нормативно-правові акти, міжнародні договори та правові звичаї. Вони відіграють визначальну роль у всій системі романо-германського права.
Неформальні джерела (зокрема, правові доктрини, судова практика) в суто юридичному значенні не є обов'язковими, проте суттєво впливають на процес розвитку й удосконалення права.
2. Залежно від юридичної сили, соціального значення і ступеня поширеності: первинні та вторинні джерела права.
Первинними джерелами є нормативні акти і звичаї з безсумнівною перевагою перших. Іноді первинними джерелами вважаються також загальні принципи права. Первинні джерела завжди мають обов'язкову юридичну силу, відіграють значну роль у соціальному житті, закріплюють найважливіші норми романо-германського права.
Вторинні джерела можуть мати певну юридичну вагу лише тоді, коли відсутні первинні джерела або ж коли вони є неповними чи неясними. їх використання не є юридично обов'язковим. До вторинних джерел романо-германського права належать судові прецеденти, наукові роботи відомих учених-юристів (доктрина) й інші неформальні джерела права.
3. Залежно від способу формування поділяються на дві групи:
- джерела, що їх формують законодавчі і виконавчі органи держави (нормативно-правові акти);
- джерела, що їх формує суспільство (наприклад, правові звичаї, правові доктрини).