2015-08-21
732
Головні ознаки сучасної правової системи Франції сформувалися у період Великої французької революції 1789 – 1794 pp. і перші десятиліття потому, особливо за часів правління Наполеона.
Найважливішими документами того часу були: Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний кодекс 1806 р., Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р.
Більшість з названих актів, за винятком двох процесуальних кодексів, зберігають і донині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також Преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян.
Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положення Конституції. Звичайні закони – це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відповідають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шляхом видання законів.
Чинна французька Конституція 1958 р. передбачає широкі можливості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою – урядом, міністерствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правового регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси – акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з висновком Державної ради у сферах, які регулюються законодавством. Важливе місце у системі нормативних актів займають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.
Поряд з класичними кодексами, основний зміст яких було визначено ще у наполеонівську епоху, в XX ст. поширилася практика видання консолідованих законодавчих актів в окремих досить великим галузях правового регулювання. Ці нормативні акти також називаються кодексами, хоча на відміну від "класичних" вони можуть включати норми, видані не тільки в законодавчому порядку, а й за допомогою регламентарних актів.
Нині налічується кілька десятків таких кодексів - про працю, дорожній, сільськогосподарський, податковий, митний, кодексу охорони здоров'я та ін.
Відому роль як джерела права грають у Франції також правові звичаї насамперед в галузі торгівлі, і судова практика, особливо постанови Касаційного суду. У деяких випадках постанови ці слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики за певними категоріями справ, а й вказівкою при вирішенні конкретних питань, по яких є прогалини в законодавстві.
