Методологія мікроекономіки теорії та моделі

У мікроекономічних дослідженнях використову­ються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка тео­рій та моделей.Мікроекономічні дослідження, як правило, розпо­чинаються зі збирання та вивчення фактів економіч­ного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєві­ших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудува­ти модель.

Економічна модель — це система взає­мозв'язків між економічними змінними, яка дає змо­гу прогнозувати результат. Іншими словами, вона ви­користовується для передбачення того, як зміни еко­номічних умов призведуть до зміни економічних ре­зультатів. Економічні змінні — це натуральні величи­ни, які можуть якимось чином вимірюватися, або су­ми грошей, що можуть набувати можливих значень.Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і на­слідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами. Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним проце­сам, а відповідність отриманих за її допомогою про­гнозів реальним подіям. Тому модель має бути мак­симально спрощена, що дасть змогу розширити масш­таби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із знач­ною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступ­ного дня, то маємо просту модель, яка набагато ко­рисніша, ніж побудована на складному вивченні напямків руху повітряних потоків за допомогою зон­дів, СУПУТНИКІВ ТОЩО.

Побудова моделі пов'язана з втратою частини ін­формації про об'єкт, який досліджується. Це допома­гає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться модель в готовому вигляді, називаються екзогенни­ми; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендо­генними. Найпростішим видом економіко-математичного мо­делювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних мо­делей є посилання на те, що економічні суб'єкти на­магаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеть­ся про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його до­сягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години ро­боти, а ті неотримані вигоди від можливих альтерна­тивних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко ви­користовується технічний прийом, що називається гра­ничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикла­дами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раці­ональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рі­шень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціо­нальний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділе­ною характеристикою, тобто функція. Слід зазначи­ти, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення при-чинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний під­хід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільніс­тю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. -Якщо при незначних змінах зовнішнього середови­ща ситуація докорінно змінюється, то така рівнова­га називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називаєть­ся стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути знач­ними, тоді така економічна система перейде від од­ного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що без­посередньо контактують у цій взаємодії, аналіз ре­зультатів їх взаємовпливу та стійкого функціону­вання в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та роз­паду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях особливо ши­роко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рів­новажних станів, при цьому перехід від однієї рівно­ваги до іншої залишається поза аналізом. Метод ди­наміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

3. Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів Економікa віддає перевагу кількісному аналізу і суб'єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представниками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.Візером у другій половині XIX - на початку XX ст.

Однак небувала криза 1929 р. і затяжна Велика депресія 1929-33 рр. змусили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження видатного англійського вченого Джона Мейнарда Кейнса, узагальнені в книзі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і СІ1Рияли виділенню двох великих розділів економікс - мікроекономіки та макроекономіки. Згодом закріпився поділ економічної теорії на три частини: політична економія, мікроекономіка та макроекономіка.

У другій половині XX століття відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв'язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, підвищення ступеню відкритості національних господарств набувають дедалі всеохоплюючого характеру. Утворюється єдиний глобальний економічний організм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки ще однієї частини економічної теорії - міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро - та макрорівнях.

Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов'язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об'єктивних умов, так і від суб'єктивних рішень окремих індивідів. Тому ще від початку XX століття і до останніх часів чимало вчених робили спроби поєднати кращі досягнення класичної політичної економії з кращими досягненнями економікс, зокрема, теорію трудової вартості з теорією граничної корисності. Вони вважали, що таким поєднанням підходів можна позбутися обмеженості наукового пізнання, яка спричинена однобічністю ортодоксальних шкіл. Цих вчених іноді називають "еклектиками". До них відносять А. Маршалла, М.І. Тугана-Барановського, П. Семюелсона та інших. У наш час все більше вчених схильні до "синтезу" різних напрямів економічної думки.

Навчальними планами підготовки фахівців з економіки і підприємництва передбачено наступну послідовність вивчення фундаментальних економічних дисциплін: • політична економія. - досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал, вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо; • мікроекономіка - вивчає явища і процеси на рівні первинних елементів господарської системи, таких як споживач, конкурентна фірма, монополія, галузь; • макроекономіка — узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики. Отже, спираючись на знання основних категорій політекономії, ми й починаємо вивчати мікроекономіку.

4.Альтернативна вартість.Крива виробничих можливостей.Пон ефективності Альтернативна вартість, ціна - вартість виробництва товару або послуги, яка вимірюється з точки зору втраченої (упущеної) можливості виробництва іншого виду товару або послуг, що вимагають тих же витрат ресурсів; ціна заміни одного блага іншим. Якщо при виборі з двох можливих благ та їх джерел споживач (покупець) віддає перевагу одному, жертвуючи іншим, то друге благо є альтернативна ціна першого. Так що альтернативна вартість блага є ціна втрати, на яку готовий іти споживач, щоб отримати можливість придбати бажане благо.

Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів

. Поняття "ефективність " широко використовується в багатьох сферах практичної і наукової діяльності. В економіці ефективність означає результат або віддачу в зіставленні з витратами сил і засобів, спрямованих на досягнення певної мети. Результативність функціонування основних засобів підприємства у процесі їх відтворення є однією з основ ефективної економіки. Загальні для будь-якої господарської системи положення виявляються специфічним чином у кожній з них, а проблеми й суперечності транзитивного періоду продовжують гальмувати розвиток вітчизняного виробництва, а отже, вкрай негативно впливають на його ефективність. Це обумовило актуальність дослідження критеріїв ефективності основних засобів підприємств у процесі їх капіталізації.