Комітет із «невтручанню»

«Невтручання» - один із проявів політики «умиротворення» - було викликане до життя антикомунізмом багатьох політичних діячів Заходу, їх страхом, перед «радянської революцією» хто в Іспанії

Виникла у надрах англійського консервативного кабінету Болдуїна, ця політика було проголошено французьким урядом, на чолі якого стояв правий соціаліст Л. Блюм. До запропонованому французьким урядом пакту про невтручання протягом серпня 1936 р. приєдналися 27 європейських держав, тобто. все європейські країни (крім Іспанії як країни, у якій має бути оголошеним «карантин», і Швейцарії, яка відмовилася від участі у врегулювання конфлікту через свого «вічного нейтралітету»). Угода передбачала заборона експорту, реекспорту і транзиту до Іспанії і його володіння усіма видами зброї, військовими матеріалами і техніки, потім вона було доповнене договором про заборону посилки до Іспанії іноземних волонтерів. Для контролю над виконанням «угоди про невтручання» створили «Комітет із невтручанню в іспанські справи» у Лондоні.

Осторонь дій Комітету залишився офіційний Вашингтон. Вітчизняні історики вважають, що «попри прийнятий ще 1935 року закон про нейтралітет, США допомагали заколотникам, продаючи їм пальне, вантажівки, бомби. Одна тільки компанія «>Техасо» під час війни у Іспанії поставила кредитфранкистам 1866 тисяч тонн нафти». Проте В.Л.Телицин так коментує цей сюжет: «США непорушно існував принцип приватної власності і кодекс законів, стоїть в обороні цього громадського інституту та який дозволить державі тиском приватний бізнес, якщо він розпочав в протиріччя з національними інтересами держави, або використати бодай у своїх інтересах». Дивно благодушне виправдання військових поставок, так як йдеться про поставки шампанського до Новорічному столу!

Численні протести уряду Іспанській республіки,охарактеризовавшего політику «невтручання» як блокаду, було відкинуто Францією і Англією, які стверджували, ніби в них одна мета - «запобігання конфлікту».

Проте численні свідоцтва свідчать, що фашистські держави ні з військовому, ні з економічному плані були готові до переростанню війни у загальноєвропейську. Наприклад: виступаючи нараді нацистської верхівки у листопаді 1937 р., Гітлер говорив, що вона віддає перевагу затяжну війну хто в Іспанії: «З німецької погляду небажана 100-відсоткова перемога Франко. Нині ми зацікавлені у збереженні суперечностей у Середземноморському басейні». З іншого боку, правлячі кола Німеччині та Італії на той час явно побоювалися єдиних дій своїх потенційних противників. Наприклад: статс-секретар німецького міністерства закордонних справДикгоф восени 1936 р. пропонував відмовитися від відправлення військ у Іспанію разі рішучої реакції Англії, Німеччині й США. Натомість Муссоліні направив війська до Іспанії, лише переконавшись, що Англія, ні Франція не збираються робити дій на підтримку Іспанській республіки. Усе свідчить у тому, що, якби Англія, Франція та керувалися щодо Іспанії елементарними нормами міжнародного правничий та рішуче виступили проти інтервентів, фашистські держави мусили б відмовити Франка у допомоги, а республіканське уряд мав б реальні можливості швидко покласти край заколотом.

Що ж до Ліги націй, де господарювали самі англо-французькі «миротворці», вона обмежувалася демагогічними закликами для збереження світу у Європі. Попри численні вимоги Радянського Союзу застосувати до інтервентам становища статуту Ліги націй, цю організацію приймала обтічні резолюції, у яких виражалося лише «занепокоєння» щодо подій у Іспанії і «методів» дій країн, суперечать міжнародного права.

Отже, через політику «невтручання» і «нейтралітету» Іспанська республіка опинилася у щільне кільце економічної блокади. Воно цілком могло купувати зброю, військово-стратегічне сировину, медикаменти і продовольство лише у СРСР.

СРСР через Комітет із невтручанню заявив, що й нічого очікувати припинено іноземна допомогу заколотникам, то Радянський уряд вважатиме вільною від виконання «Угоди по невтручанню». Перший радянський корабель з озброєнням для іспанської республіки прибув 13 жовтня 1936 року.