Одним із важливих кроків на шляху прилучення Болгарії до Європи стало прийняття її до Ради Європи

Югославія (1945-1990рр.).

Королівство Югославія, ставши жертвою фашистської агресії, стала місцем де розгорнувся масовий Рух опору. Організаторами його виступали королівський уряд, який емігрував у Лондон і комуністична партія. Провідна роль у партизанському русі належала комуністам на чолі з Йосипом Броз Тіто (хорват за національністю. Брав участь у більшовицькому перевороті в Росії 1917 р., громадянській війні в Іспанії 1936-1939 рр.). На 1943 р. партизани Тіто контролювали 1\3 території країни і нараховували 320 тис. чол. Партизанам приходилось вести боротьбу як проти окупантів, так і проти усташів Анте Павеліча, які відзначались своєю жорстокістю у ставленні до сербського населення (здійснювались етнічні чистки, створювались концтабори і т.д.).

Домінуюче положення комуністів у русі опору дало можливість їм встановити свою владу в післявоєнний період. На виборах в Установчі збори у листопаді 1945 р. комуністи отримали 90% голосів. Це дало їм можливість сформувати однопартійний уряд і усунути діячів еміграції від влади. Югославія була проголошена республікою (29 листопада 1945 р.).

Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з притаманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Наприкінці 1946 р. було видано закон про націоналізацію всіх підприємств, за винятком дрібних виробництв та ремісничих майстерень. Конституція, прийнята у січні 1946 р., передбачала експропріацію приватної власності. На 1947 р. державний сектор охопив 90% підприємств. Також почалась земельна реформа (конфіскація земельних володінь тих, хто співробітничав з окупантами, німців, згодом ліквідовано поміщицьке землеволодіння), кооперація сільського господарства та індустріалізація.

Коли почалась «холодна війна», Югославія одна з перших підтримала СРСР, але разом з тим проводила і самостійну політику, що торкається підтримки грецьких комуністів, які підняли повстання проти існуючого у Греції режиму, і також у створенні Балканської федерації, давньої мрії комуністів цього регіону. Робились конкретні кроки щодо укладення економічних союзів з Албанією і Болгарією.

1. Конфлікт “Тіто – Сталін”

Самостійність югославського керівництва викликала обурення Сталіна, а згодом призвела до конфлікту і розриву відносин між СРСР і Югославією. Він запропонував створити невелику федерацію, в якій Югославія б відігравала головну роль, а ряд малих федерацій (Югославія-Болгарія, Угорщина-Румунія, Польща-Чехословаччина) і зажадав від югославського керівництва координації його зовнішньої політики з Москвою. 18 березня 1948 р. радянське керівництво у терміновому порядку відкликає своїх спеціалістів з країни, мотивуючи це, що до них ставляться «недружелюбно». У своїй відповіді Тіто відхилив всі звинувачення. Тоді 27 березня 1948 р. Тіто було передано лист на 8 сторінках за підписами Сталіна і Молотова. Лист було написано у наказному тоні, грубо і образливо. Югославське керівництво звинувачувалось у «таємному відступі від соціалізму», «ворожості до СРСР». Керівництво КПЮ відхилило диктат Сталіна і відмовилось брати участь у засіданні Комінформбюро. Другий лист Сталіна містив 25 сторінок. Тональність була аналогічною попередній, перелік звинувачень було розширено. Відповідь югославської сторони була короткою, відкидались всілякі звинувачення і диктат. Третій, останній лист Сталіна був витриманий у попередньому дусі, а позиція югославської сторони була кваліфікована як «розкол і зрада».

Комуністи Югославії підтримали Тіто і в свою чергу провели чистку КПЮ. 16 тис. «прихильників Москви» було ув`язнено у концтаборі на островах в Адріатичному морі (10 тис., з яких загинули в каменоломнях). 5 тис. чол. вимушені були емігрувати з Югославії.