Міжетнічні конфлікти і війни на території колишньої Югославії

Квітня 1992 р. Сербія і Чорногорія проголосили утворення нової держави – Союзної Республіки Югославії. Всі інші колишні союзні республіки стали незалежними.

Але на цьому трагедія на Балканах не припинилась. У березні 1992 р. розгорівся етнічний конфлікт у Боснії і Герцеговині (БіГ). У цій новоутвореній державі проживали три етнічно-релігійні групи: серби (православні), які складали 32,3% населення; хорвати (католики) – 17% та серби і хорвати, які сповідували іслам (43,7%) і отримали назву «босняки». Сербська частина населення на чолі з Радованом Караджичем прагнула приєднання БіГ до СРЮ (Тут вони ще 15 січня 1992 р. проголосили Сербську Республіку БіГ), мусульманська на чолі з Алієм Ізитбеговичем – незалежності і єдність БіГ (1 березня 1992 р.; 10 березня БіГ була визнана США і країнами ЄС); хорватська – приєднання районів компактного проживання хорватів до Хорватії. Спроба розділити республіку вилилась у тривалу війну, яка відзначилась особливою жорстокістю, етнічними чистками, концтаборами.

Новий вибух конфлікту на Балканах спалахнув у Македонії (березень 2001 р.). Македонія була єдиною республікою СРЮ, якій вдалось уникнути збройного конфлікту у період здобуття незалежності. Але проти утворення Македонії виступали Греція і Болгарія, які боялись сепаратистських рухів у себе з боку македонців. Завдяки президентові Б.Трайковському, який взяв орієнтир на Захід, за допомогою США і ЄС, конфлікт було подолано. Як гарантія існування нової держави на її території були розміщені війська ООН. Але ні міжнародний захист, ні поміркована внутрішня політика не забезпечили мир Македонії. Албанські екстремісти (албанці складають третину населення країни), керуючись прикладом і підтримкою косовських албанців, розпочали бойові дії проти македонської армії з метою домогтися визнання за албанцями державоутвоюючу націю, надати автономію районам з переважною більшістю албанського населення. Завдяки зусиллям світової громадськості, ООН, НАТО сторони сіли за стіл переговорів. Права албанців були розширені. Конфлікт вдалося вгамувати.

Підсумки

Провідна роль комуністів у визволенні Югославії від нацистської окупації зумовило їх перемогу в боротьбі за владу. Комуністи відразу приступили до побудови соціалізму за радянським зразком з притаманними йому рисами: націоналізація, колективізація, індустріалізація, масові репресії. Проте конфлік «Тіто – Сталін» призвів до зміни моделі розвитку. У 50-60-ті роки в країні сформувалась модель «самоврядного соціалізму». При всіх своїх позитивних рисах вона мала і один суттєвий недолік: вся ця система трималась на абсолютній владі і авторитеті Тіто.

Після смерті вождя Югославська федерація опинилась перед лицем кризи, яка зрештою призвела до розпаду країни. Але утворення незалежних держав на теренах колишньої Югославії супроводжувалося збройним протистоянням між різними етнічними групами, що її населяли.

Конфлікт на теренах колишньої Югославії став най тривалішим і найкривавішим у Європі з часів Другої світової війни. Проблеми Югославії входять корінням у далеке минуле, але головною причиною конфлікту стали закладені ще після Першої і Другої світової війни несправедливості щодо південнослов’янських народів. Хоча збройне протистояння вдалося припинити, а проблема Балкан так і залишається нерозв`язаною. Вони і надалі залишаються «пороховим погребом Європи».