2015-08-12
1499
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України кожна лю- дина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інак- ше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 29 Конституції України).
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 371 КК України, полягає у вчиненні особою хоча б одного із кількох альтернативно передбачених у диспозиції частин 1 та 2 цієї статті діянь, а саме незаконного: а) затримання, б) приводу, в) арешту або г) тримання під вартою
Затримання – це процесуальний захід примусу, який полягає у примусовому і короткочасному (на строк не більше сімдесяти двох годин) позбавленні волі особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді по- збавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав: а) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо піс- ля його вчинення; б) коли очевидці, у тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; в) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. За наявності ін- ших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому випадку, коли ця особа намагалася втекти або коли її місце проживання чи пере- бування не зареєстровано, або коли не встановлено особи підо- зрюваного (ч. 2 ст. 106 КПК України). Затримання не може тривати більше сімдесяти двох годин ( ч. 10 ст. 106 КПК України) і застосовується з метою підтвердження підозри у вчиненні осо- бою злочину та вирішення питання про обрання щодо неї того чи іншого запобіжного заходу.
Привід – це захід процесуального примусу, що застосо- вується уповноваженим органом до підозрюваних, обвинуваче- них, підсудних, свідків чи потерпілих, які ухиляються без по- важних причин від добровільної явки у визначений час і місце за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора або суду. Привід полягає в обмеженні волі особи та її примусовому до- ставлянні (припровадженні) у правоохоронні органи або до суду. Так, привід осо- би здійснюється органами внутрішніх справ та Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України (щодо вій- ськовослужбовців та працівників Збройних Сил України) за відповідним мотивованим процесуальним документом (зокре- ма, постановою слідчого або судді, ухвалою суду). Привід, крім виняткових випадків, здійснюється вдень. Постанова слідчого або судді, ухвала суду про привід оголошується особі перед її виконанням
Арешт – це запобіжний захід, що застосовується шля- хом взяття під варту1 підозрюваного, обвинуваченого, підсуд- ного чи засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Арешт полягає у позбавленні особи волі на строк, встановлений законом.
Тримання під вартою під час досудового розсліду- вання, за загальним правилом, не повинно тривати більше двох місяців. У деяких випадках (ч. 2 ст. 156 КПК України) зазна- чений строк арешту (тримання під вартою) може бути продов- жений
Тримання під вартою – це сам процес виконання рішен- ня про обрання запобіжного заходу у вигляді арешту (взяття під варту), який полягає в утриманні особи у спеціально встановле- них для цього законом місцях (слідчі ізолятори, гауптвахти, дисциплінарні ізолятори тощо). Тому арешт завжди за часом передує триманню особи під вартою
Передбачені у частинах 1 та 2 ст. 371 КК України альтернативні діяння обов’язково повинні мати незаконний характер. Їх незаконність може полягати в наступному: – відсутні встановлені законом підстави застосування зазначених заходів примусу. Зокрема, особа була затримана без підстав, передбачених частинах 1 або 2 ст. 106 КПК України; – порушено порядок їх застосування. Наприклад, до по- терпілого застосовано привід без відповідної постанови слідчо- го чи судді; – не дотримуються строків застосування цих заходів.
Зокрема, особа утримується під вартою понад строки, установлені законом
За загальним правилом діяння, передбачені частинами 1 та 2 ст. 371 КК України, учиняються лише шляхом активної поведінки – дії. Однак у деяких випадках вчинення цього злочину можливе і шляхом пасивної поведінки – бездіяльності. Це може статися, наприклад, коли особу хоча і було заарештовано з за- конних підстав, але її продовжують утримувати під вартою по- над установлені законом строки. За конструкцією об’єктивної сторони злочин, передба- чений частинами 1 та 2 ст. 371 КК України, має формальний склад, тому вважається закінченим з моменту вчинення особою хоча б одного із альтернативних діянь. У той же час слід урахо- вувати, що злочин, який розглядається, є також триваючим. Попри те, що він вважається закінченим з моменту вчинення певного діяння (наприклад, затримання особи), все ж таки він триває в часі і припиняється лише під впливом певних об’єктивних (зокрема, втеча незаконно затриманого з-під варти) чи суб’єктивних (службова особа приймає рішення звільнити незаконно заарештованого з-під варти) обставин.
Із суб’єктивної сторони злочин характеризується пря- мим умислом винного, за якого він завідомо (тобто достовірно) усвідомлює факт незаконного затримання, приводу, арешту або тримання потерпілого під вартою і бажає вчинити ці дії. Мотив і мета злочину за ч. 1 або ч. 2 ст. 371 КК України значення для кваліфікації не мають. За відсутності прямого умислу дії винно- го за наявності відповідних ознак можуть бути кваліфіковані за ст. 367 КК України. Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним є лише службова особа органів дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку неза- конного тримання під вартою – і керівник установи, де тримався під вартою потерпілий
Частина 3 ст. 371 КК України встановлює кримінальну відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї стат- ті, якщо вони: а) спричинили тяжкі наслідки або б) були вчине- ні з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Тяжкі наслідки – це поняття оціночне, до якого, зокрема, можна віднести самогубство чи замах на самогубство по- терпілого, його тяжке захворювання, втрату ним майна, роботи, загибель близьких йому родичів тощо.
Під корисливим мотивом слід розуміти прагнення вин- ної особи в результаті вчинення злочину одержати майно, право на майно або будь-яку іншу матеріальну вигоду чи позбутися обов’язків майнового характеру (наприклад, не повертати борг потерпілому). Інші особисті інтереси – прагнення винного отримати для себе вигоду нематеріального характеру (задовольнити вла- сні почуття помсти, заздрості, кар’єризму тощо).
