Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види

Для кваліфікації злочину за ст. 383 КК України не має значення, чи попереджувалася особа про відповідальність за за- відомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Важ-ливо встановити, що винний усвідомлює, що передана ним інформація про вчинений злочин завідомо неправдива і що це він повідомляє у відповідні органи, наділені правом порушувати кримінальну праву. Повідомлення про злочин має бути неправдивим, тобто таким, яке не відповідає дійсності в повному обсязі або хоча б частково. Неправдиві відомості можуть стосуватися події зло чину чи особи, що нібито його вчинила; бути пов’язані з обвинуваченням у злочині, який дійсно вчинений, але не тією особою, яка звинувачується; полягати в неправдивому звинуваченні особи в більш тяжкому злочині; стосуватися окремих обставин вчинення злочину (місця, часу, застосованих засобів чи знарядь).

Повідомлення повинно містити відомості про вчинення саме злочину (закінченого чи незакінченого), а не адміністративного чи дисциплінарного проступку, а неправдивість цього повідомлення має стосуватись лише фактичних обставин зло- чину, а не їх юридичної оцінки. Якщо особа повідомляє дійсно правдиві відомості, але помиляється щодо їх юридичної оцінки, то склад злочину, передбачений ст. 383 КК України, відсутній.

Форма такого повідомлення будь-яка: усна, письмова, по телефону, з використанням комп’ютерних мереж. Повідом- лення може виходити від власного імені, анонімно чи від імені

іншої особи, але воно обов’язково має бути спрямоване на адресу лише тих органів та їх службових осіб, що наділені за за- коном правом на порушення кримінальної справи. Згідно зі ст. 383 КК України адресатами такого повідомлення мають бу- ти: суд, прокурор, слідчий або орган дізнання. Тому неправдиве повідомлення про злочин, спрямоване на адресу інших органів чи осіб, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 383 КК України, оскільки в цьому випадку не спричиняється шкода су- спільним відносинам у сфері здійснення правосуддя.

Якщо злочин, передбачений ст. 383 КК України, одночасно містить ознаки діяння, передбаченого ст. 259 КК України, то вчинене заподіює шкоду не тільки відносинам у сфері здійснення правосуддя, а й громадській безпеці, що потребує кваліфікації таких дій за сукупністю злочинів, передбачених вищеназваними статтями. Відповідно до ч. 2 ст. 383 КК України караються ті самі дії, якщо вони поєднані: а) або з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК України) чи особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК України) злочині; б) або із штучним створенням доказів обвинувачення (підробленням речових доказів і документів, лже- свідченням тощо); в) або вчинені з корисливих мотивів (прагнення одержати майнову вигоду чи позбутися матеріальних витрат)

Доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий та суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК України).

Штучність доказів означає, що докази за кримінальною справою були створені, а не існували в об’єктивній дійсності. Тому процесуальні порушення в закріпленні доказів ставлять під сумнів їх допустимість, але не свідчать про те, що ці докази створені штучно. Тільки тоді, коли відбувається викривлення фактичних даних (інформації про факти), мова може йти про штучне створення доказів по кримінальній справі.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, оскільки вказівка закону на завідомо неправ- дивий характер повідомлення свідчить про усвідомлення вин- ним того, що спрямовані ним на адресу відповідних органів чи службових осіб відомості не відповідають дійсності. Помилкова думка особи про правдивість відомостей виключає відповідаль- ність за ст. 383 КК України. Суб’єкт злочину – загальний: будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку

107 Завідомо неправдиве показання: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.

Відповідно до ст. 384 КК України карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого полягає в ак- тивній поведінці особи, а саме у вчиненні однієї з таких дій: а) неправдиві показання свідка чи потерпілого; б) неправдивий висновок експерта; в) неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна; г) неправильний переклад, зроблений перекладачем.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він посягає на виконання одного з найважливіших завдань конституційного, цивільного, адміністративного чи криміналь- ного судочинства: встановлення істини по справі з метою приняття обґрунтованого та законного рішення. Таким чином, викривлення відомостей про фактичні обставини або повідом- лення неправдивих відомостей можуть призвести до порушення інтересів правосуддя і винесення незаконного рішення.

Показання свідка чи потерпілого – це їх усне повідом- лення про обставини, що мають значення для розслідування кримінальної справи або розгляду цивільної, адміністративної чи кримінальної справи в суді, зроблене в ході допиту і зафік- соване з дотриманням встановленої процесуальним законодав- ством форми (наприклад, статті 68, 72 КПК України).

Висновок експерта – це письмове повідомлення про хід і результати проведеного дослідження з питань, що вимагають спеціальних знань, і про висновки щодо питань, поставлених перед ним органами досудового слідства, судом чи державним виконавцем

Для оцінки майна під час виконавчого провадження може залучатися такий спеціаліст, як оцінювач, тобто особа, яка склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційне свідоцтво оцінювача

Особам, що беруть участь у справі під час дізнання, досудового слідства, у суді або при здійсненні виконавчого провадження і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право давати показання, робити заяви, заявляти клопотання тощо рідною мовою, і в зв’язку з цим вони

Перекладу можуть підлягати показання учасників судочинства, документи та інші матеріали (зокрема, міміка та же- сти глухонімих). Злочин вчинюється у певній обстановці – під час діз- нання, досудового слідства, судового розгляду, виконавчого провадження або розслідування тимчасовою слідчою чи тимча- совою спеціальною комісією Верховної Ради України (ст. 89Конституції України) 1 – і визнається закінченим з моменту здій- снення будь-якої із зазначених дій. Відповідальність за ст. 384 КК України настає, якщо по- казання, висновок, переклад чи звіт про оцінку майна були неправдивими, тобто такими, які повністю або хоча б частково не відповідають дійсності.

Неправдивість показань свідка чи потерпілого полягає у повідомленні відомостей, що не відповідають дійсності, про факти та обставини, які їм відомі і які мають значення для вирі- шення справи. Показання свідка чи потерпілого слід розцінювати як неправдиві за умови, що особа свідомо перекручує, спотворює свідчення чи обставини, що мають значення для розслідування справи або прийняття законного й обґрунтованого рішення суду

Неправдивість експертного висновку полягає у внесенні до нього таких даних, що не відповідають дійсності й стосу- ються або окремих питань справи, або всієї її в цілому. Неправдивим експертний висновок буде лише в тому випадку, якщо експерт завідомо перекрутив факти, дав їм неправильну оцінку або не відобразив фактів чи відобразив їх, але не дав їм належної оцінки, внаслідок чого зробив висновки, що не відповідають об’єктивній дійсності та не ґрунтуються на матеріалах справи. Неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна полягає в тому, що оцінювач майна свідомо складає звіт, у якому містяться неправдиві дані про оцінку майна (безпідставно занижується чи, навпаки, підвищується вартість майна, використовуються неналежні ціни для визначення вартості майна, оцінюється інше майно, а не те, на яке було накладено арешт, надається оцінка не всього, а лише частки майна тощо). Неправдивий переклад – це неправильна передача тих показань, документів та інших матеріалів (наприклад, жестів і міміки глухонімих), які підлягають перекладу, коли винний свідомо перекручує матеріали справи чи показання осіб, замовчує при перекладі істотні обставини справ рекладі істотні обставини справи.

Злочин за ст. 384 КК України може бути вчинений лише шляхом активної поведінки – дії, бо для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок чи потерпілий у своїх показаннях, експерт у висновку, оцінювач в акті оцінки майна, а перекладач у перекладі діяли певним чином – повідомляли (відображали, наводили, надавали) неправдиві відомості, які стосуються тих чи інших обставин справи. Невчинення таких дій (неповідом-лення, невідображення, ненадання відомостей), тобто невико- нання цими особами покладених на них обов’язків (бездіяль- ність), що проявляється в повному чи частковому замовчуванні фактів та обставин у показаннях, висновку чи перекладі, не може кваліфікуватися за ст. 384 КК України, оскільки є однією з форм відмови від давання показань (висновку, перекладу) і тяг- не за собою відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК України. Відмо- ва оцінювача від оцінки майна чи складання звіту про таку оці- нку не тягне за собою кримінальної відповідальності. Обов’язковою умовою відповідальності за ст. 384 КК України є наявність попередження свідка, потерпілого, експер- та, оцінювача та перекладача у встановленому законом процесу- альному порядку (розписка, присяга) і до виконання ними своїх обов’язків про кримінальну відповідальність за давання неправ- дивих показань (наприклад, статті 167, 171, 302 КПК Украї-

Згідно із ч. 2 ст.384 КК України караються ті самі дії, якщо вони були поєднані: а) або з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст.12 КК України), особливо тяжкому (ч. 5 ст.12 КК Украї- ни) злочині; б) або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту; в) або вчинені з корисливих мотивів.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, оскільки особа діє завідомо, тобто усвідомлює (достовірно знає), що його показання, висновок, акт про оцінку майна чи переклад є неправ- дивими

Суб’єкт злочину – спеціальний: свідок, потерпілий, екс- перт, оцінювач, перекладач, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, висновок, переклад чи звіт про оцінку майна. Відповідно до ст. 384 КК України не можуть нести від- повідальність: а) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач; б) особи, які дава- ли завідомо неправдиві показання (висновок, переклад, звіт) із такої справи, за якою вони надалі притягнуті до кримінальної відповідальності як обвинувачені; в) співучасники одного зло- чину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших співучасників, навіть якщо кримінальна справа щодо кожного з них розслідувалася та розглядалася в окремому провадженні.