Зелене королівство

Однак, спочатку Вінсенту довелось відхилитися на схід, щоб йти поблизу великого тракту, який сполучав зелене та коричневе королівства. Наблизившись до нього, хлопець раптом почув якусь метушню та злі вигуки. Обережно виглянувши з-за дерева, Вінсент побачив двох орків та величезного троля, що напали на молоду дівчину і тепер намагалися зв’язати її. Юнак, ні секунди не вагаючись, витягнув стрілу і почав підкрадатися до нападників. Схоже між ними виникла суперечка, троль дістав кривавого кинджала та хотів вбити дівчину, а орки її зв’язували і кричали, що вона потрібна їм живою. Скориставшись цим галасом, Вінсент підійшов на відстань пострілу та націлився. Гострий зір та уроки Марка стали у нагоді для хлопця, за кілька миттєвостей стріла влучила у троляче око. Вражені розбійники озиралися у всі сторони, а в цей час Вінсент дістав меча та кинувся на розгублених орків. Перший загинув майже відразу, а другий, хоч і встиг вийняти ножа, протримався лише на кілька секунд довше. Отіс, вистрибнувши йому на спину, збив орка з ніг та перегриз тому горло.

Хлопець обережно перерізав мотузки, що зв’язували незнайомку і допоміг їй піднятися. Зустрівшись поглядом з великими зеленими очима, у Вінсента перехопило подих. Ельфійка! – Одразу здогадався юнак. Йому ніколи раніше не доводилось зустрічатися з представниками зеленого королівства, тому Вінсент почувався ніяково. До того ж, ельфійка виявилась надзвичайно вродливою: темне густе волосся, ніжні чуттєві вуста, прекрасні глибокі очі, тендітне тіло. Вона, хоч і була збентежена після нападу розбійників, але заговорила першою:

- Дякую вам велике за порятунок, чи можу я взнати ім’я відважного воїна, якому забов’язана життям?

- Я Вінсент, - відповів хлопець, - а вас як звати, чарівна незнайомко? І що ви тут робите на самоті?

- Мене звати Олівія, - промовила ельфійка, - мабуть праві були батьки, коли називали мене нерозсудливою і необачною. Після суперечки з батьком, я замкнулася у своїй кімнаті із зіпсованим настроєм. Раптом, у мене виникла думка, що було б цікаво влаштувати невеличку пригоду, непомітно залишивши будинок, вирушити на прогулянку. Взявши Меркурія, свого коня, я довго скакала полями та степами, насолоджуючись чудовою весняною погодою. Час непомітно промайнув і ось на цьому місці я потрапила у засідку. А ти, Вінсенте, куди йдеш? Чи можу я запросити тебе до нашого королівства і спробувати якось віддячити за порятунок?

- Взагалі-то, я намагаюсь потрапити до королівства гномів, - відповів хлопець, - мені не потрібно віддячувати, але я із задоволенням проведу тебе додому та буду спокійним, що більше ніхто на тебе не нападе.

- Спочатку потрібно відшукати Меркурія, - промовила Олівія, - йому вдалося втекти від орка та троля. Я люблю цього коня, хоч він і занадто полохливий. А тобі навряд чи вдасться лише провести мене додому, все ж таки ти врятував ельфійську принцесу і моя родина, коли дізнається про це, захоче гідно тебе вшанувати.

Вражений Вінсент довго дивився на Олівію з відкритим ротом і нарешті вигукнув:

- Ти жартуєш?! Король Арієн твій батько?

- Саме так, - відказала дівчина, - останнім часом я частенько сперечаюся з ним. Він має доволі складний характер. Я розумію, що король має бути непохитним та рішучим, але інколи хочеться хоча б кілька днів побути простою ельфійкою, а не принцесою.

- Не потрібно так говорити, - сказав юнак, - я ніколи не бачив своєї матері, з батьком проводив недостатньо багато часу, а тепер жалкую про це, тому що зараз уже не маю такої можливості. Ходімо, відшукаємо твого коня. До речі, мого вовка звуть Отіс, надіюсь він не надто налякав тебе.

- Зовсім ні, - промовила Олівія, - ельфи завжди жили у злагоді із тваринами та розуміли один одного.

Меркурій знайшовся доволі швидко, спочатку він нервував у присутності вовка, але Олівія його швидко заспокоїла та переконала, що ніякої небезпеки немає. Дорога проходила швидко, Вінсент розповідав про свої пригоди, про помаранчеве королівство та свій рідний Кайрінгтон, розпитував ельфійку про зелене королівство та про її народ. Розмова проходила весело і невимушено, хлопець дивився на усміхнену Олівію і щораз його серце починало битися сильніше. Ельфійка також ніжно та загадково дивилася на Вінсента і рум’янець проступав на її щоках.

Невдовзі вздовж дороги почали з’являтися ферми, поселення, а згодом вдалині виникли вежі великого та прекрасного міста Мілтоніель – ельфійської столиці. Тут гармонійно поєднувались творіння ельфійського народу та природи. Величезні мармурові та гранітні палаци стояли поряд з витонченими садами, струмками і навіть водоспадами. Вінсент зачаровано задивлявся на всі ці дива, у повітрі щебетало безліч пташок, на вежах здіймалися зелені прапори, посередині яких була квітка на фоні двох перехрещених стріл.

- Я маю обов’язково познайомити тебе з своїм дядьком Найджелом, - промовила Олівія, - він має не дуже добру репутацію серед ельфів, багато хто називає його шаманом. Він справді трішки дивакуватий, однак я люблю гостювати у нього. Він дуже багато знає та розповідає безліч цікавих історій.

Зайшовши до величного палацу кремового кольору, на зустріч Олівії одразу вибігли стурбовані ельфи, на чолі з розгніваним батьком. Вінсент зрозумів, що це король та низько вклонився. Арієн здивовано глянув на хлопця, а потім сердито, проте доволі стримано звернувся до доньки:

- Олівіє, де ти була весь цей час, чому ти змушуєш своїх рідних хвилюватися? З кордонів надходять тривожні чутки і я замість того, щоб займатися справами королівства, мушу піклуватися твоїми пошуками.

- Вибач батьку, - відповіла ельфійка, - я вчинила нерозсудливо. На кордонах справді неспокійно, я це відчула на власній шкірі. Хвала Всевишньому, мені зустрівся цей юнак, який врятував мене від нападу двох орків та огидного троля. Якби не він, я б неодмінно загинула.

Король Арієн ще раз подивився на хлопця, цього разу більш уважно та промовив:

- У зеленому королівстві останнім часом дуже рідко бувають гості з помаранчевого. Добре, що доля була прихильна до нас і ти з’явився вчасно. Дякую тобі від щирого серця юначе. Як тебе звуть?

- Мене звати Вінсент, - відповів хлопець, - для мене честь допомогти ельфійській принцесі.

- Ти завжди будеш почесним гостем у наших краях, - вів далі король, - а зараз, давайте нарешті спокійно повечеряємо.

Вечеря виявилась вишуканою та смачною. Арієн не перебільшував, коли говорив, що до Вінсента ставитимуться як до поважного гостя. Хлопцеві дали розкішну кімнату, чистий одяг, гарячу ванну. Однак, відчувалося, що більшість ельфів ставляться до людей зверхньо та дещо зневажливо.

Наступного ранку Олівія запросила Вінсента відвідати її дядька Найджела, рідного брата Арієна. Він жив не у палаці, а окремо, у невеличкій хатині, оточеній з усіх сторін садами. Найджел одразу сподобався хлопцю, він був цікавим співрозмовником, приємним, відкритим, простим і цим відрізнявся від більшості ельфів. Вінсент зрозумів, чому в королівстві багато хто вважає його диваком. Найджел розповідав про колишні союзи між ельфами, людьми і гномами. Нарікав, що тепер кожне королівство думає лише про себе та про власну безпеку і вигоду.

- Як тобі вже мабуть розповіла Олівія, - продовжував ельф, - мене часто називають шаманом. І я не заперечую цього. Раніше всі представники мого народу були в деякій мірі наділені магією. Зараз про це вже починають забувати та вважають давні історії вигадками, легендами. Однак, я дійсно вмію трактувати сни, передбачати погоду, відчувати ауру живих істот. Що стосується тебе юначе, то я бачу в тобі багато цікавого. Ти наділений неабиякими природними здібностями та силою духу, деякі з твоїх вмінь не є характерними для інших людей. Я відчуваю в тобі дуже сильний зв’язок з вовком.

Вражений Вінсент зачаровано слухав Найджела. Нарешті хлопець промовив:

- Так, ви праві. Не знаю звідки ви дізналися про Отіса, але я дійсно маю вовка ось уже десять років. Ми з ним розуміємо один одного навіть без слів і я завжди відчуваю його.

- Ваш зв’язок не випадковий, - продовжував Найджел, - наскільки мені відомо, серед людей вже дуже багато років не з’являлися вовчі брати або, як говорять ельфи, поціловані місяцем. Ніхто точно не знає, чому таке трапляється, але інколи чоловіки народжуються з вовчим поглядом та чуттями. Їх притягує ліс і вовки, такий чоловік може навіть навчитися перевтілюватися у вовка. Саме таким ти народився Вінсенте, якщо захочеш, думаю я зможу допомогти тобі змінити своє тіло.

Слухаючи Найджела, у Вінсента і Олівії широко розкривалися очі. Хлопець не знав, чи слід вірити ельфу, однак спокуса відчути себе у шкірі тварини перемогла і він погодився, промовивши:

- Гаразд, я готовий ризикнути. Навчіть мене, якщо це можливо.

Домовившись зустрітись наступного ранку, Вінсент та Олівія залишили Найджела і пішли прогулятися навколо Мілтоніеля. Хлопець та ельфійка швидко стали дуже близькими і проводили багато часу разом. Їм було весело та цікаво разом, Олівія розповідала про зелене королівство, а Вінсент, в свою чергу ділився звичаями та історіями людського життя. Юнак помітив, що коли ельфійки немає поряд, він постійно думає про неї і відчуває, що йому її не вистачає. Близькість своєї доньки та парубка впала в очі також королю Арієну. Увечері він викликав Вінсента на особисту розмову до своєї кімнати.

- Буду з тобою відвертим, - розпочав ельф, - я бачу, що моя донька дивиться на тебе ніжним закоханим поглядом і ти також до неї не байдужий. Однак, вона ельфійська принцеса. Окрім того, шлюбів між нашими жителями і людьми не траплялося вже дуже багато років. Зараз між королівствами не такі тісні стосунки, як у минулих століттях. Незважаючи на те, що ти врятував Олівію, я негативно ставлюсь до ваших стосунків і хочу, щоб ти про це знав.

Вінсент не зміг нічого заперечити королю, лише вклонився і мовчки вийшов.

Вранці наступного дня весела Олівія прибігла до хлопця і нагадала про зустріч з Найджелом. Вінсент навпаки, виглядав стурбованим, задумливим, спохмурнілим. Ельфійка одразу помітила, що у завжди привітного юнака щось сталося і запитала, у чому причина. Вінсент розповів їй про розмову з королем, а потім додав:

- Не знаю Олівіє, чи зможу я виконати прохання твого батька. Ти полонила мене своєю красою під час першої нашої зустрічі і з кожним днем я все більше думаю про тебе та відчуваю, що закохався. Мабуть, мені краще залишити зелене королівство якнайшвидше.

- Ні, - вигукнула ельфійка, - не йди. Мені так добре з тобою. Ми будемо зустрічатися таємно. Ввечері, у лісі ніхто не буде нас бачити. Ти також мені дуже подобаєшся і це не тільки через те, що ти врятував мене. Ходімо зараз до Найджела, ми ж пообіцяли йому.

Вінсент погодився і покликавши Отіса, вони втрьох попрямували до хатини дядька Олівії. Найджел зустрів їх на подвір’ї та промовив:

- Нарешті ви тут, мої любі. Я вже зачекався. Бачу вовк також з вами, це добре. Спочатку найкраще перевтілюватись коли поряд тварина. З часом, юначе, ти навчишся відчувати присутність вовка, але зараз зоровий контакт дуже важливий. Ну що ж, ти готовий спробувати?

- Авжеж, - відповів хлопець, - з нетерпінням чекаю.

- Для початку, - продовжував ельф, - тобі потрібно змінити мислення. Відкинь всі зайві думки, відчуй пустоту. Я знаю, це непросто, тому підготував тобі засушені трави та листя деяких рослин. Це зілля потрібно підпалити і вдихнути дим. Згодом, це не буде необхідним, але зараз воно допоможе тобі.

Вінсент зробив так, як просив Найджел. Гіркий дим наповнив легені та затуманив розум.

- Твоє тіло не повинно стримувати тебе, - вів далі ельф, - звільни свою свідомість. Сконцентруйся на очах Отіса, відчуй себе вовком!

Хлопець намагався робити усе так, як просить Найджел, однак, перших декілька хвилин нічого не виходило. Раптом, Вінсент відчув, що дивиться на світ новими очима і стоїть на землі на чотирьох лапах. Його тіло стало легким, чуття ще більше загострилися. Олівія та її дядько побачили, що вовк, у якого перетворився юнак, невпевнено захитався, а коли спробував зробити крок, ледве не впав.

Перше перевтілення виявилось нетривалим, але Найджел виглядав задоволеним.

- В тебе вийшло, хлопче, - вигукнув ельф, - моя інтуїція мене не зрадила. Ще декілька спроб і ти навчишся все робити сам.

Вінсент був водночас радісним і дуже схвильованим. Спочатку, він злякався і навіть запанікував, опинившись у вовчій шкірі, але з кожним разом це подобалось йому дедалі більше. Він навчився контролювати тіло тварини, входити в нього без допомоги Найджела і залишатися там щораз довше. Кожного дня, на протязі тижня, хлопець практикувався та вдосконалював своє вміння, а ввечері зустрічався з Олівією. Вони гуляли ельфійськими садами до глибокої ночі, милувались весняним зоряним небом, а потім непомітно прокрадалися до своїх кімнат. Вінсент хотів сповна насолодитися цим прекрасним часом, тому що розумів, невдовзі доведеться залишити зелене королівство. Одного вечора юнак наважився і промовив:

- Олівіє, я ніколи не забуду жодної хвилини, проведеної разом з тобою, вони були чарівними. Однак, я розумію, що завжди буду чужинцем у королівстві ельфів. Найджел відкрив мій дар і навчив ним користуватися, але зараз мене тут нічого не тримає, окрім тебе. Король та інші ельфи дивляться на мене з кожним днем із все більшим докором. Окрім того, в Північних горах йде війна і я хотів би вступити до армії гномів, щоб використати своє вміння та бути корисним.

На щоках Олівії з’явилися сльози, вона міцно обійняла хлопця, а він прошепотів їй на вушко:

- Я кохаю тебе.

Ельфійка пристрасно промовила:

- І я тебе також люблю, Вінсенте! Можливо зараз ми не можемо бути разом, але я чекатиму на тебе і колись ми знову зустрінемось. Повертайся з війни живим, я молитимусь за тебе.

Після цих слів їхні вуста зустрілися у довгому ніжному поцілунку.

Наступного дня, перед світанком, Вінсент попрощався з Найджелом і разом з Отісом вирушив на північ, до коричневого королівства.