Вирішальна битва

Воєнна підготовка у полковника Марка дуже допомогла Вінсенту під час командування військом. Бурлі був майстерним та досвідченим воїном, а Дарсій давав мудрі корисні поради. Завдяки злагодженим діям воєначальників, військо було добре організованим та підготовленим до будь-яких несподіваних перешкод. Окрім трьох командирів, було обрано також двадцять шість офіцерів, кожному з яких підпорядковувався загін із п’ятисот воїнів. Рухалася армія швидко, але обережно, попереду завжди йшли розвідники, які повідомляли про можливі небезпеки. Вночі табір розбивався у місцях зручних для оборони та навколо нього неодмінно виставлялися вартові. У вільний час Вінсент любив розмовляти з Ноланом, розповідати йому про свої пригоди. Звістка про смерть Отіса сильно засмутила Нолана, але після всього почутого він дуже пишався своїм другом.

На протязі чотирьох днів військо рухалось до Північних гір, але Родстоун залишався ще на відстані трьох довгих важких переходів. Гноми, на чолі з Бурлі, показували іншим воїнам безпечні дороги та гірські перевали. Через тиждень після виходу з Готмору, розвідники сповістили, що гном’яча столиця вже поряд. За кілька годин, воїни побачили величні стіни Родстоуна, що з усіх сторін були оточені загарбниками. Фортеця тримала оборону з останніх сил, але поразка невблаганно наближалася з кожною секундою. Не гаючи часу, військо вишикувалось, Дарсій очолив правий фланг, Вінсент – лівий, а Бурлі з іншими гномами, які рвалися у бій, розташувався по центру. Шалена атака розлючених воїнів застала зненацька ворогів, вампіри та орки не були готовими до нападу з тилу і гинули надзвичайно швидко. У захисників фортеці, що вже втратили надію на допомогу, відкрилося друге дихання і гноми завзято кинулися на загарбників. Затиснуті з двох сторін, армії червоного та чорного королівств були розгромлені вщент. Вампіри та орки тікали хто куди міг, але не багатьом із них вдалось врятуватися. Об’єднані війська ще довго переслідували та винищували ворогів. Невдовзі армія знову зібралася і пройшла через головні ворота до врятованого Родстоуна. Гноми радісно обіймали своїх земляків, яких вважали вже давно загиблими. Людям та ельфам також приділяли багато уваги, дякуючи за неочікувану допомогу. Король Мелоун наказав надати лікарів усім пораненим воїнам та влаштувати бенкет на честь перемоги. Цього дня у гном’ячій столиці панувало справжнє свято. Побачивши Вінсента, король міцно обійняв його та промовив:

- Після того, як ви з Бурлі потрапили у полон, усі гноми, в тому числі і я, дуже засмутилися. Нелегкі часи для нас настали, але ми витримали. Який же я радий тебе бачити, хлопче!

- Я також щасливий знову зустрітися з вами, - відповів юнак.

- Веселись та відпочивай, - радісно вигукнув гном, - завтра ще буде час для розмов.

Наступного дня, після солодкого сну, король зібрав нараду, на яку покликав Дарсія, Бурлі та Вінсента.

- Не потрібно впадати в ейфорію після тріумфу, - промовив Мелоун, - мені вже відомо, що у змові беруть участь також дракони. Оркам і вампірам буде нелегко оговтатись після поразки, але я впевнений, що вони зберуть усі свої резерви та знову перегрупують війська, тому не потрібно втрачати пильності.

- Ви праві, - відповів Дарсій, - ми відправили посланців до зеленого та помаранчевого королівства. Дізнавшись про підступну змову, ельфійські та людські правителі зберуть свої армії і вирушать нам на допомогу. Об’єднавши сили трьох королівств, ми зможемо остаточно розгромити ворога.

- Однак, не варто забувати про драконів, - зауважив Бурлі, - жовте королівство поки що відкрито не воювало проти нас, але якщо їм вдасться з’єднатись з вампірами і орками, то нам буде дуже нелегко.

- Так, ти правий, - промовив король, - що ж, зараз нам залишається лише чекати новин.

Новини з’явилися дуже швидко. Через два дні до Родстоуна прибула делегація союзників, що складалася з п’ятидесяти ельфів і людей. Вони повідомили, що після прибуття з Готмору визволених посланців, зелене та помаранчеве королівства зібрали усі свої війська і зараз дві об’єднані армії рухаються на північ, щоб зустрітися з гномами. Народи обурені підступністю змовників і кожного дня до них долучається багато добровольців. Розвідники довідались, що залишки вампірів та орків відійшли на південь і зараз збираються на берегах Леї поблизу Зоряного мосту. Поки що їх не дуже багато, але з червоного та чорного королівств постійно прибуває підкріплення.

- Не будемо чекати поки вороги відновлять свої сили, - промовив король Мелоун, вислухавши союзників, - сьогодні готуємось до походу, а завтра вирушаємо назустріч людям та ельфам. З такою підтримкою нам немає чого боятися, три об’єднані армії мають піти до загарбників та здобути вирішальну перемогу. На Зоряному мості війну буде завершено!

Воїнам сподобалась завзятість, рішучість та впевненість правителя гномів. Усі перебували у піднесеному настрої, але все ж не забували про належну підготовку.

Наступного ранку десять тисяч гномів та дванадцять тисяч колишніх в’язнів Готмору покинули Родстоун та вирушили на Південь. Після двох переходів воїни зустрілися з арміями помаранчевого та зеленого королівств. Ельфів була двадцять одна тисяча, людей – щонайменше двадцять чотири. Таким чином, об’єднані сили тепер становили більше шістдесяти семи тисяч солдатів. Королі Арієн, Каспій та Мелоун зібралися у великому наметі для наради. Вінсент в цей час підійшов до Нолана і Бурлі та промовив:

- Друзі, ця місцевість мені знайома. Тут я проходив коли став вигнанцем, неподалік звідси живе полковник Марк. Я хочу, щоб він приєднався до нашого війська, тепер ніхто не зможе звинуватити його у неповазі до королівських рішень, тому що полковник був правий і правителі тепер це знають.

- Але тобі потрібно дуже поспішати, - зауважив Нолан, - ми в будь-який час можемо вирушити до Зоряного мосту. Можливо тобі варто взяти прудконогого коня.

- Ні, - відказав Вінсент, - у мене є кращий спосіб. Я буду мчати немов вітер.

Покинувши табір, юнак перевтілився у вовка і побіг до знайомої хатини. Полковник працював на подвір’ї, рубаючи дрова. Хлопець зрадів, побачивши, що його вчитель залишився таким же міцним та бадьорим, як і під час їхньої останньої зустрічі. Знову набравши звичного вигляду, Вінсент промовив з посмішкою:

- Ну як ви тут без мене, не сумуєте? Я ж казав, що неодмінно повернусь, як тільки випаде нагода.

- Хлопче, - радісно вигукнув Марк, - я не сумнівався, що ти дотримаєш свого слова, але не сподівався побачити тебе так швидко. Дуже приємна несподіванка.

- Після того, як я вас залишив, сталося дуже багато подій, - продовжив юнак, - але про це згодом, зараз я до вас прибіг у дуже важливій справі. Розпочалась велика війна, неподалік стоять армії трьох королівств. Гноми, ельфи та люди відновили колишні союзи і тепер готуються до вирішальної битви. Годі вже жити відлюдником, зараз ваша мудрість необхідна солдатам.

- Що ж, мабуть ти правий, - відповів полковник, - якщо правителі забули про гордість та почали прислуховуватись до здорового глузду, то у нас справді є шанс перемогти зло.

Швидко зібравшись, чоловік пішов разом із Вінсентом до табору союзників. Королі саме завершували радитись і тепер віддавали накази своїм військам, готуючи їх до походу. Юнак з вчителем прийшли в останню мить, коли вже перші шеренги солдат почали йти на захід. Побачивши хлопця, до нього прибігли стурбовані Бурлі та Дарсій.

Куди ти занапастився? – вигукнув гном, - королі вирішили, що ті війська, які ми визволили з Готмору, залишаються під нашим командуванням. Ми будемо битися поряд з коричневою армією, тому що вона найменш чисельна.

- Не сердись друже, - відповів Вінсент, - я ходив до свого вчителя. Ось він, познайомтеся, це – полковник Марк.

- Дуже приємно, - заспокоївшись, промовив Бурлі, - Вінсент розповідав про вас. Добре, що у важку хвилину біля нас буде така мудра людина.

Дарсій також ввічливо привітався з чоловіком, але після цього Марк вибачився і покинув товаришів, сказавши, що має поговорити з своїм королем.

Каспій, побачивши полковника, спочатку здивувався, а потім зрадів.

- Друже, ти повернувся, - вигукнув людський король, - пробач за вигнання. Потрібно було більше прислуховуватись до твоїх порад. Я радий, що ти знову з нами.

- Я не тримаю зла, - відповів чоловік, - у мене завжди була нестримна вдача та гострий язик. Добре знову повернутися туди, де я зможу бути корисним.

Великій армії знадобилося два дні щоб дістатись Зоряного мосту. Вампіри та орки вже були тут, чекаючи супротивників на східному березі Леї. Королі та воєначальники почали шикувати війська, підбадьорювати солдатів. Ельфи зайняли правий фланг, гноми, разом із змішаним військом Вінсента, Бурлі та Дарсія – лівий, а люди стояли в центрі. Об’єднана армія пішла у атаку, битва почалась!

Спочатку все йшло добре, вороги поступалися чисельністю і змушені були відступати. Гноми сміливо кинулись на орків, ельфи зійшлися з вампірами, а люди допомагали як одним, так і іншим. Червоне та чорне королівства зазнавали важких втрат і невдовзі їх задні ряди почали наближатися до мосту, щоб перейти на другий берег річки.

- Вони тікають, - кричали воїни, завзято наздоганяючи ворогів, - перемога вже близько.

Однак, досвідчені полководці намагалися заспокоїти та стримати своїх підлеглих, розуміючи, що неможливо так швидко розгромити військо, у якому щонайменше сорок тисяч солдат.

- Щось тут нечисто, - звернувся Марк до Вінсента, Бурлі та Дарсія, - вампіри з орками не могли так швидко здатись.

Проте збуджені воїни не звертали уваги на дивну поведінку ворогів, вони продовжували переслідувати втікачів і невдовзі заполонили весь Зоряний міст. Як тільки останні орки вибігли на західний берег Леї, у небі з’явилися фігури шести величезних драконів, що стрімко летіли до річки. Вогняне дихання крилатих ящурів вкрило вражених воїнів і міст швидко запалав.

- Ми потрапили у пастку, - несамовито викрикнув Бурлі, - потрібно відступати.

Беззахисні гноми, люди та ельфи гинули від драконячого вогню, деякі з них кидалися у воду, на мосту панував хаос, почалася паніка. Вампіри та орки в цей час почали контратаку, вони виносили на річку сотні невеликих, спеціально підготовлених човнів і знову рухалися до східного берега. Армії зеленого, коричневого та помаранчевого королівств відчайдушно відбивалися, але ініціатива перейшла до ворогів. Вінсент разом з Бурлі також вступили в бій, люди шалено розмахували мечами, гноми наполегливо рубали нападників бойовими сокирами і молотами, а ельфи, що славилися майстерністю стрільби з лука, влучно посилали свої стріли в ціль. Однак, всі вони були безсилими проти полум’я драконів, яке змушувало їх відступати. Раптом, на горизонті з’явилися височенні постаті, що прямували навпростець через річку до місця битви. У війну шести королівств вступало останнє – сьоме.

- Дендроіди йдуть, - вигукнув Каспій, - цікаво на чиєму вони боці?

Король отримав відповідь на своє питання коли побачив, як один із велетнів схопив своїм гіллям за хвоста дракона і з страшенною силою жбурнув його об землю.

- Та це ж Листокор, - промовив щасливий Вінсент, - синє королівство прийшло нам на допомогу.

Одночасно на воді русалки напали на човни орків та безжально почали їх топити.

Дендроіди взяли на своє гілля ельфів, з якими здавна товаришували і лучники, перебуваючи достатньо високо, почали влучати у слабкі місця крилатих чудовиськ. Як наслідок, чотири дракони загинули, а ще двоє вирішили не випробовувати долі та втекли на південь. Залишившись без підтримки, орки і вампіри знову відступили, але цього разу не заради хитрого маневру, а заради порятунку свого життя. Проте, Зоряний міст був зруйнований, а у річці панували русалки, тому оточені загарбники майже всі полягли у кривавій битві. Війська чотирьох королівств здобули таку омріяну, хоч і нелегку перемогу.

- Листокоре, - вигукнув юнак, прибігши до дендроіда, - як добре, що ви прийшли. Не хочеться навіть думати, що було б якби не ви.

- Ця війна стосується кожного королівства, - промовив Листокор, - ми не могли залишатися осторонь. Доречі, ви мабуть не знаєте, що на драконячих спинах прилетіли василіски, грифони, мантікори і ще багато різної нечисті. На щастя, ми йшли не самі, разом з нами бігли вовки, ведмеді, олені, летіли орли та інші лісові мешканці. Тваринам не сподобались непрохані гості і вони дали добрячого прочухана жителям жовтого королівства.

- Радий це чути, - відповів усміхнений юнак.

Несподівано біля хлопця з’явився ельфійський король Арієн та промовив:

- Вінсенте, Олівія страшенно хвилюється за тебе і дуже сумує. Спочатку я навіть думати не хтів про вашу любов, але зараз бачу, що помилявся. Ти хороший відважний воїн, завдяки тобі ми дізналися про змову ворогів, ти і Бурлі повернули до життя викрадених ельфів. Я буду задоволений, якщо моя донька отримає такого чоловіка як ти.

- Ваші слова – це найприємніше, що мені колись доводилось чути, - відповів щасливий юнак.

Після розмови з одним королем, на Вінсента чекала ще одна зустріч, цього разу з гном’ячим правителем.

- Під час нашої першої розмови я пообіцяв тобі справедливу винагороду за службу, - промовив Мелоун, - я пам’ятаю усі свої слова та дотримуюсь їх. Ось візьми цю скриню, ти сповна заслуговуєш на неї.

Хлопець відкрив доволі велику скриню і у нього відібрало мову. Вона вся була наповнена золотом та дорогоцінним камінням.

- Що ж я буду робити з таким багатством? – запитав Вінсент.

- Я тут нещодавно почув, що твоєю нареченою скоро може стати ельфійська принцеса, - відповів усміхнений король, - у такої знатної дружини чоловік не повинен бути бідняком!

Невдовзі війська повернулися до своїх королівств, юнак зустрівся з батьком Едгаром, а згодом і з своєю коханою. Через два місяці після закінчення війни відбулося величезне весілля. Серед гостей Олівії та Вінсента було три королі, незліченна кількість людей, ельфів, гномів і навіть один дендроід, на ім’я Листокор.

ЗМІСТ

Розділ 1 вигнання………………………………………..ст. 2

Розділ 2 відлюдник……………………………………..ст. 7

Розділ 3 зелене королівство………………………….ст. 13

Розділ 4 коричневе королівство……………………..ст. 21

Розділ 5 синє королівство…………………………….ст. 28

Розділ 6 жовте королівство…………………………ст. 35

Розділ 7 червоне королівство………………………...ст. 39

Розділ 8 вирішальна битва……………………………ст.44