Синє королівство

Наступного ранку Вінсент отямився вже у людському тілі міцно зв’язаний. Отіс та Бурлі також були поряд. Рани гному перев’язали, але вигляд він мав дуже виснажений.

- Чому вони залишили нас живими? – запитав юнак.

- Вчора один із вампірів говорив, що нас мають відвести у Готмор, - відповів Бурлі, - вони хочуть зробити нас своїми рабами. Не думаю, що їм це вдасться, я швидше накладу на себе руки ніж буду служити цим покидькам.

- Не подобається мені це, - роздумував у голос Вінсент, - можливо це якось пов’язано з тими викраденнями, що відбуваються у зеленому та помаранчевому королівствах. Цікаво, що вони роблять з викраденими людьми та ельфами.

- Що це ви тут шепчетеся? – запитав один із орків і боляче вдарив хлопця ногою, - годі чесати язиками, підіймайтеся, потрібно вирушати.

За кілька хвилин підійшло п’ять вампірів. Разом з трьома орками вони мали привезти бранців у червоне королівство. Залишивши табір, загін спустився з гір і вийшов до місця, де брала початок велика ріка Лея. Там їх чекав широкий човен на чотири весла з ще одним вампіром. Не гаючи часу, загін швидко перебрався на човен і відплив на південь. Дорога виявилась довгою та нестерпною, доки четверо гребців працювало на веслах, інші п’ятеро знущалися над Вінсентом і Отісом, жорстоко б’ючи їх. Коли солдатам це набридало, вони змінювались з гребцями і ті, в свою чергу, намагались компенсувати втрачене та забавлялись чужим стражданням.

- Це вам за наших мертвих друзів, - промовляли орки, - прийшов час розплати.

- Ваші друзі отримали по заслузі, - не витримав Бурлі, - не треба було нападати на наше королівство.

Після цих слів дісталось також і гному. Коли Вінсенту вже почало здаватись, що невдовзі він не витримає і помре, раптово на річці піднявся дуже сильний вітер. Ні вампіри, ні орки не славились майстерністю судноплавства, великої води вони боялися і намагалися уникати. Лише коли виникала загроза життю або змушувала військова необхідність, орка чи вампіра можна було побачити поблизу водойм. Гребці не могли впоратись з керуванням, шквальний вітер гнав човна до східного берега Леї. Врешті загін потрапив до моторошного болота, заплутавшись в очереті та ліліях, човен зупинився. Раптом, над водою з’явилися блідно-сині руки і схопили одного з орків, що сидів біля борту. Потрапивши в болото, орк кілька секунд борсався, шалено розмахуючи руками і ногами, а потім безслідно зник у замулених глибинах. Інші солдати здійняли жахливий галас та почали боязко озиратися навкруги.

- Ми потрапили до синього королівства, - промовив один із вампірів, - потрібно забиратися звідси.

Шестеро вампірів майже одночасно злетіли в повітря, намагаючись врятуватись, але величезні дерева, що росли на березі, обплутали своїм міцним гіллям летючих істот та задушили їх, немов мух. З усіх сторін навколо човна почали з’являтися страхітливі руки та хапати безпорадних орків. Врешті, живими залишилися лише Вінсент, Бурлі і Отіс.

- Куди ми потрапили? – вигукнув юнак, - що це за жахливе місце?

- Той вампір був правий, - відповів гном, - синє королівство, де живуть русалки і дендроіди. Боюсь, вони на цьому не зупиняться, ці тварюки не люблять нікого, окрім ельфів.

Немов в підтвердження слів Бурлі, над водою знову з’явилися руки русалки та потягнулися до зв’язаного хлопця. В останню мить з берегу пролунав гучний голос:

- Припини Мірандо, ці істоти не є небезпечними для нас. Вони в’язні, думаю мені слід поговорити з ними.

Вінсент полегшено зітхнув і подивився на величезного дендроіда.

- Красуні, допоможіть полоненим позбавитись мотузок, - продовжувало далі дерево, - та відведіть їх на берег.

Русалки не надто охоче, але все ж послухались дендроіда та виконали його прохання.

Отіс ледве міг ворушитись, у Вінсента також боліло все тіло, Бурлі хоч був набагато менше побитий, але йому нестерпно дошкуляли рани, отримані минулого вечора арбалетними стрілами.

- Бачу вам добряче дісталось, - промовив дендроід, - мене звуть Листокор. Вам пощастило, що я опинився біля болота, русалки мають гарячу вдачу, вони не надто перебірливі щодо вибору своїх жертв. Орк, людина чи гном для них не надто суттєво, але я та інші мої брати намагаємось їх трішки стримувати.

- Дуже дякуємо, пане Листокор, - відказав юнак, - мене звати Вінсент, а це Отіс – мій вовк.

- Я Бурлі, - промовив гном.

- Що ж, приємно познайомитись, - продовжив дендроід, - у нас дуже рідко буває хтось, окрім ельфів. Народ зеленого королівства любить дерева, поважає нас і радо гостює в нашому лісі. Ой, щось я заговорився, ви мабуть не дуже добре себе почуваєте після полону. Ходімо, хочу запросити вас до одного прекрасного місця. Я думаю, що зможу знайти декілька корисних цілющих рослин, які полегшать ваш біль та залікують рани.

Листокор обережно підняв друзів та посадив на своє широке міцне гілля. Величезними кроками дендроід попрямував через ліс і невдовзі вийшов на чудесну галявину. На ній росло безліч дивних різнокольорових рослин, сміливо бігали тваринки, літали пташки, ходили інші дендроіди, а посередині тік кришталево чистий струмок. Вінсенту здалось, що він потрапив у казку.

- Можливо це сон? – запитав юнак у Бурлі.

- Або ми померли і потрапили в рай, - пожартував гном.

Листокор опустив їх на м’яку зелену траву і промовив:

- Відпочиньте трішки, а я піду підготую усе необхідне для лікування.

Дендроід пішов навколо галявини, час від часу нахиляючись до якогось куща чи квітки. Обережно зриваючи необхідну рослину, він неодмінно дякував їй. Також Листокор щось сказав двом білкам і ті швидко пострибали вглиб лісу. Невдовзі звірята повернулися з чимось у лапках. В кінці дендроід зачерпнув великим листком води із струмка та підійшов до гостей, промовивши:

- Ну ось ніби все. Бурлі, приклади це коріння до ран, квітковий нектар потрібно з’їсти Вінсенту, а Отіса слід намастити соком наших дерев. Також усім раджу випити цієї води, вона додасть вашим тілам сил.

Друзі послухались Листокора і швидко усе виконали. Результат виявився просто неймовірним, за кілька хвилин біль у всіх майже вщухла, рани затягувались просто на очах, м’язи знову наповнила сила, навіть розум прояснився.

- Не знаю навіть як вам віддячити, - вигукнув Бурлі, - ніколи не думав, що лікування може бути таким швидким і ефективним.

- Не слід мені дякувати, - усміхнувся дендроід, - це дари лісу, а він ніколи не шкодує свого багатства для доброї справи. Я знаю, що у ваших королівствах прийнято запрошувати гостей у дім, але у нас немає будинків, дендроіди живуть тут, під відкритим небом.

- Ми прекрасно себе тут почуваємо, - промовив Вінсент, - ця галявина гарніша за будь-який будинок чи навіть палац, який мені доводилось бачити.

- Радий це чути, - відказав Листокор, - останнім часом до нас надходять тривожні чутки, ельфи розповідають, що у Північних горах знову розпочалась війна. Саме тому ви потрапили у полон? Ви також там воювали?

- Ви праві, - відповів юнак, - ми захищали коричневе королівство від загарбників, орки та вампіри намагаються захопити Родстоун – гном’ячу столицю. Ми потрапили у засідку, але вороги не стали нас вбивати.

- Так, - продовжив Бурлі, - один із вампірів наказав відвести нас у Готмор. Не знаю, які підступні плани готуються у червоному королівстві, але Вінсент розповідав, що серед людей та ельфів вже протягом кількох років відбуваються викрадення.

- Що ж, думаю я можу розповісти вам багато цікавого, - промовив Листокор, - хоча мешканці синього королівства майже ніколи не залишають своєї землі, але до нашого лісу з усіх-усюд приходять різні звірі, прилітають птахи і навіть комахи. Дендроіди вміють спілкуватися з тваринами і отримують від них новини, дізнаючись таким чином, що відбувається у світі. Ці викрадення не є випадковими, у печерах Готмору вампіри і орки, за допомогою драконячої магії, готують армію зомбі. Саме для цього їм потрібні полонені. Ця армія буде найжахливішою зброєю у війні, тому що завдяки ній орки та вампіри зможуть уникати важких боїв, натомість вони будуть змушувати зачаклованих ельфів, людей та гномів битися з своїми земляками і родичами. Зомбі позбавлені власного розуму, вони можуть лише виконувати накази своїх господарів.

- Як їм це вдалося? – вигукнув Бурлі, - ви щось говорили про драконячу магію, але ж жовте королівство не воює з нами!

- Поки що дракони тримають у таємниці свої плани, - відповів Листокор, - але від тварин, особливо дрібних, дуже важко щось приховати. Саме дракони і вампіри першими влаштували змову, вирішивши підкорити собі всі інші народи. Вампіри хотіли влади над королівствами, а драконів цікавило лише золото та дорогоцінне каміння. Вони домовились, що після перемоги червоне королівство забере собі завойовані землі та рабів, а жовте отримає награбоване багатство. Лише потім вони вирішили, що для різної брудної роботи знадобляться орки. Чорному королівству пообіцяли гном’ячу частину Північних гір і орки одразу погодились. Нарешті для них випала нагода позбавитись ненависних сусідів. Війна з гномами це лише початок, коли буде готова армія зомбі, загарбники нападуть на людей, ельфів і мабуть навіть на дендроідів та русалок.

Після слів Листокора настала важка мовчанка. Кожен задумався про майбутнє. Нарешті Вінсент запитав:

- Що ж нам робити? Чи можливо якось знову повернути до нормального життя цих зомбі?

- Так, - відповів Листокор, - один спосіб є. Не тільки дракони знаються на магії, дендроіди також володіють цією мудрістю. Отрута мантікори та зуб василіска потрібні для того, щоб розчаклувати зомбі. Дістати їх можна на Золотому острові.

- Вінсенте, - вигукнув гном, - давай спробуємо це зробити. Ти майстерний воїн, я також непогано вмію битися, у нас є Отіс, заради такої важливої справи потрібно ризикнути.

Хлопець довго думав, а потім промовив:

- Так, ти правий друже, я згоден. Якщо є шанс знайти мого друга Нолана та врятувати інших бранців, то потрібно спробувати.

- Сміливе рішення, - сказав Листокор, - Золотий острів наповнений різною нечистю. Але якщо вам все ж вдасться отримати необхідні речі, то знайте, зуб василіска потрібно занурити в отруту мантікори, а після цього намалювати кінчиком зуба семикінцеву зірку на серці зомбі. Якщо зробити все правильно, то магія зникне. Щоб дістатись жовтого королівства вам знадобиться човен. Русалки та дендроіди не користуються засобами пересування, але у мене є один ельфійський човен, можете скористатись ним.

- Дуже дякуємо, Листокоре, - промовив Вінсент, - надіюсь, ваша доброта і мудрість допоможуть нам.

- Ні-ні, це вам слід дякувати, - відказав дендроід, - ви робите послугу не лише своїм королівствам, а й нашому. Відпочивайте, завтра на вас чекає важке випробування.