Жовте королівство

Наступного ранку, гарно відпочивши, друзі попрощались з Листокором і вирушили до жовтого королівства. Ельфійський човен був невеликим, але міцним та зручним. Спочатку потрібно було йти за течією Леї на південь, де ріка впадала у Літнє море. Потім слід було перетнути вузьку протоку, яка відділяла Золотий острів від материка. Дорога зайняла близько доби, мандрівники добряче втомилися, але погода була приємною і сприятливою для подорожі. Прибувши до берегів Золотого острову, Бурлі знайшов маленьку бухту, у якій сховав човна. Поснідавши, гном та юнак домовились трішки відпочити, по черзі залишаючись на варті. Жовте королівство було наповнене ворожими істотами і дуже небезпечним. Після короткого сну друзі почали обережно пробиратися вглиб острову. Завдяки теплому вологому клімату різноманітна мальовнича рослинність вкривала Золотий острів. Густі чагарники, високі широколисті дерева переплітались із квітами та кущами. Тваринний світ також був дуже багатим, постійно зустрічалися величезні павуки, яскраві кольорові змії, ящірки, папуги, мавпи та ще багато дивовижних істот, про яких гном і юнак ніколи навіть не чули. Вдалині виднілася самотня гора, над якою кружляло два дракони.

- Гора чудес, - захоплено прошепотів Бурлі, - за гном’ячими легендами вона наповнена золотом, сріблом, коштовним камінням та іншими скарбами. Її охороняють шість нині живих драконів, серед яких головним є Крауд.

- Надіюсь нам не доведеться підходити близько до неї, - відказав Вінсент, - потрібно якнайшвидше знайти те, що нам необхідно і забиратися звідси.

Раптом, до гострого слуху хлопця долинув звук якоїсь боротьби. Дуже тихо і обережно виглянувши між листям розлогого куща, Вінсент побачив Василіска, що полював на павуків. Чудовисько мало голову півня з червоним гребінцем, тіло жаби, хвіст змії та потворні крила. Юнак зачаровано дивився на цю істоту, згодом Бурлі також приєднався до друга. Василіск почав ласувати вбитими павуками, жуючи їх гострими кривими зубами. Нарешті отямившись, гном промовив:

- Нам потрібні його зуби, не зволікай, Вінсенте!

Юнак мовчки дістав свого лука і націлився. Стріла влучила в горло потворі, перед смертю Василіск голосно огидно скрикнув та повалився на землю. Бурлі вистрибнув із схованки, промовивши:

- Швидше до справи, крик цього чудовиська може привабити інших істот.

Друзі дістали ножі та почали виривати великі ікла. Ця робота виявилась не із легких, з пащі потвори жахливо тхнуло, окрім того, потрібно було бути дуже обережним щоб не поранити рук, тому що отрута василіска є смертельною. Отримавши чотири зуба, Вінсент відчув, що Отіс намагається повідомити йому про небезпеку. Хлопець стрімко встав та оглядівся, з різних сторін до них підкрадалося два грифона та дві мантікори.

- Бурлі, обережно, - вигукнув юнак, - до зброї!

Грифони були крилатими істотами, з тілом лева, головою орла та дуже гострими кігтями. Мантікори виглядали ще гірше, вони мали також тіло лева, але з хвостом скорпіона, що закінчувався шипами. На мавп’ячому обличчі виднілися очі, наповнені кров’ю. За лічені миттєвості бойовий молот опинився в руках гнома, а Вінсент дістав свого меча. Зав’язався бій, Отіс стрибнув на одного із грифонів і почав шматувати його своїми зубами, але в цей час мантікора вдарила вовка своїм отруйним шипованим хвостом. Юнак кинувся на допомогу другу, відчайдушним ударом відрубавши чудовиську голову. На гнома наступали одразу дві потвори, але він майстерно оборонявся. Вінсент з’явився вчасно і друзі перейшли у наступ. Важкий удар молота позбавив життя грифона, а за кілька секунд меч пробив серце останньої мантікори.

- Рубай йому хвоста, - вигукнув Бурлі, - там знаходиться потрібна нам отрута.

Шум бійки привабив інших мешканців Золотого острову, через хащі пробиралося щонайменше десять істот.

В голові хлопця виникло послання від Отіса:

- Втікайте! Отрута проникла в моє тіло, я спробую затримати чудовиськ.

- Я не можу тебе залишити, - кричав Вінсент, - ти не зможеш сам перемогти їх.

- Це не має значення, - відказав вовк, - в будь-якому разі мені доведеться померти, я відчуваю, що смерть наближається до мене. Я мав хороше довге життя, не турбуйся за мене, доведіть свою справу до кінця. Краще загинути у бою з ворогами, ніж повільно чекати смерті від отрути.

- Бурлі, - вигукнув юнак, - біжимо до човна. Прощавай друже.

Вінсент в останній раз глянув на Отіса, а потім разом із гномом побіг до моря. А в цей час навколо вовка зібралось одинадцять потвор, але у серці відважної тварини не залишилось страху. Запекла сутичка позбавила життя чотирьох чудовиськ і лише потім старий вовк загинув. Поки тривав цей нерівний бій, хлопець та гном встигли прибігти до човна.

- Пливемо звідси, - промовив Вінсент, на очах якого з’явилися сльози, - виконаємо те, що потрібно. Смерть Отіса не має бути даремною.