2015-08-21
433
3) Битва під Пилявцями
Польському урядові вдалося зібрати велике військо — близько 40 тис. шляхтичів та найманців. Армія була добре озброєна й мала 100 гармат. Серед більшості поляків панував піднесений настрій. «Таку сволоту, — говорили пани про козаків, — ми розженемо канчуками, нема для чого витрачати кулі». Польський військовий табір був розгорнутий біля маленької річки Пилявки (Ікви), неподалік від містечка Пилявці, що на Поділлі. Сучасник згадує, що шляхетська армія заздалегідь святкувала перемогу. Разом з військом до табору прибуло багато слуг з винами, медом, солодощами, навіть постіллю й ваннами. З ранку до вечора лунали музика й співи.
На польському сеймі було прийняте рішення, що військо очолять 3 регіментарі: князь Владислав-Домінік Заславський, відомий своїм багатством та розбещеністю, молодий і недосвідчений Олександр Конецпольський та Миколай Остророг, знавець багатьох наук.
Б. Хмельницький так і охрестив цю трійцю: «Перина, дитина й латина».
Незважаючи на рішення сейму, Ярема Вишневецький, як і деякі інші магнати, готувався проводити свою власну воєнну тактику. І замість того, щоб прямувати до генерального штабу Заславського, значна частина шляхти приєдналася саме до Я. Вишневецького. Таким чином, В.-Д. Заславському довелося звертатися до князя із закликом об'єднати війська. Урешті-решт, Я. Вишневецький погодився брати участь у військових радах, але про об'єднання військ не схотів навіть слухати.
Так вийшло, що всі польські війська були роз'єднані, у них не було єдиного командування, що не могло не позначитися на перебігу та результаті наступної битви.
Б. Хмельницький повів своє військо назустріч полякам. Повстанців було близько 80 тис. осіб. Вони значно поступалися полякам в озброєнні, проте переважали волею до перемоги та пекучим бажанням помсти за кривди, заподіяні шляхтою. Крім того, до повстанців приєдналися 4 тис. татар.
Уночі в таборі Б. Хмельницького почалося пожвавлення. На допиті в Заславського полонений піп (чи, можливо, перевдягнений козак) зізнався, що прибуло 40-тис. татарське військо, хоч насправді це був загін, очолюваний Тимошем Хмельницьким, який ледве нараховував 5 тис. воїнів. Для того щоб налякати поляків великою кількістю кримчаків, Б. Хмельницький звелів своїм воїнам вивернути кожухи й вигукувати «Аллах!». Хитрість удалася: у польському таборі почалися чвари й безлад.
Для наступу шляхетська армія розділилася на три частини, що дозволило повстанцям бити їх по черзі. 11 вересня 1648 року поляків атакувала татарська кіннота. Польські воїни, шукаючи слави, кинулися в бій. А в цей час Б. Хмельницький і М. Кривоніс обійшли польське військо й раптово вдарили по ньому з флангів.
Шляхетська армія відійшла до свого табору. На військовій раді було прийняте рішення про відступ. Уночі по табору поповзли чутки, що головнокомандувачі покинули армію й утекли. Почалася масова втеча магнатів і шляхти. Козаки й татари переслідували їх, багатьох вдалося знищити.
Зазнали втрат і козаки, у цій битві загинув уманський полковник Іван Ганжа.
Битва під Пилявцями мала велике військове й політичне значення. На Волині та частині Поділля була ліквідована влада польських панів. Для козацького війська був відкритий шлях на Захід.
4) Похід на Галичину. Взяття Високого замку
Після перемоги під Пилявцями українсько-татарське військо вирушило на Львів, куди тікала шляхта із зайнятих козаками районів. Головною цитаделлю міста був Високий замок, облогою якого керував М. Кривоніс. Українське населення міста активно допомагало повстанцям. Облога Львова тривала до середини жовтня. Протягом кількох тижнів козаки знищили багато домівок, вони перетягли водогін і блокували місто так, що стала відчутною загроза голоду. 15 жовтня 1648 року козаки здобули Високий замок і це вирішило долю міста.
Урешті-решт міська верхівка запропонувала капітуляцію. Б. Хмельницький не хотів руйнувати місто й віддавати на розграбування татарам. Козакам була виплачена контрибуція в розмірі 16 тис. дукатів готівкою, а також передані срібні вироби, тканини, коштовності та зброя, які збирали з усього населення. Лише ченці ордену бернардинів змогли уникнути насильницької контрибуції, оскільки вони до останнього моменту були проти капітуляції міста.
Та ще й досі побутує дивний переказ, пов'язаний з облогою Львова.
З-під Львова українське військо пішло до Замостя. Становище польської армії було дуже складним, вона сподівалася тільки на підтримку польського короля, та новообраний король Ян-Казимир був не в змозі зібрати велике військо. Проте й ста-новище Б. Хмельницького не було простим: не вистачало припасів і одягу, почалася епідемія чуми. Від страшної хвороби загинуло багато козаків, серед них був і видатний козацький полководець М. Кривоніс.
Присутність козацьких військ у Галичині сприяла розгортанню народного повстання на західних землях України та Білорусі. У Галичині було 30 тис. повстанців. Не маючи сил протистояти козацькому війську, Ян-Казимир розпочав переговори з Б. Хмельницьким. Мирний договір був потрібен й Україні.
Гетьман вимагав від польської влади:
· припинення воєнних дій;
· загальну амністію для учасників повстання;
· повернення козацьких вільностей.
Король обіцяв виконати умови козаків і надіслати до України спеціальну комісію. Ян-Казимир благав Хмельницького припинити воєнні дії та відвести козацьку армію в Україну. Хмельницький виконав королівське бажання, його армія почала відступ.
5) Вступ Б. Хмельницького до Києва
23 грудня 1648 року українське військо врочисто увійшло до Києва. Населення радісно вітало Б. Хмельницького. Дзвонили в усі дзвони, стріляли з гармат. Проїхавши крізь Золоті ворота, Б. Хмельницький та старшина наблизилися до Софійського собору, де їх вітали митрополит і духовенство. Студенти Києво-Могилянської колегії й учні декламували вірші латинською та українською мовами. Від усього православного світу вітав Б. Хмельницького єрусалимський патріарх Паїсій, який у той час перебував у Києві. Як голова православної церкви, Паїсій надав гетьманові почесний титул «найсвітлішого князя». До війська Богдана Хмельницького вступило дуже багато киян, з яких і був сформований Київський полк, що налічував майже 2 тис. осіб. Київські ремісники забезпечили армію усім необхідним: продовольством, шаблями, порохом, свинцем. З Києва Б. Хмельницький заявив польському королю: «Київ — моє місто, а я його господар, воєвода київський. Бог мені дав його за допомогою моєї шаблі...».
Перебування Богдана Хмельницького з козацьким військом у Києві мало важливе значення для зміцнення міжнародного становища України, бо на цей час сусідні держави, побачивши силу, яку мав гетьман, стали засилати до нього послів. Шукали порозуміння з Б. Хмельницьким турецький султан, кримський хан Іслам-Гірей, угорський князь Юрій Ракоці, молдовський господар Василь Лупул, московський цар Олексій Михайлович. Перші перемоги сприяли початку формування державних установ України. Саме в цей час, за словами відомого українського історика М. Аркаса, Б. Хмельницький рішуче змінив свої погляди на майбутнє України, вбачаючи себе не просто керівником народного повстання, а керівником нової держави.
6) Військові дії під Збаражем і Зборовом.
У лютому 1649 року в Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Польський уряд спробував зупинити процес утворення самостійної Української держави, надавши українцям певну автономію у складі Речі Посполитої. Королівські посланці привезли Б. Хмельницькому багаті подарунки та гетьманські клейноди. Б. Хмельницький зустрів послів з булавою, в оточенні бунчуків та корогов. Цим він хотів підкреслити, що не потребує королівського визнання, бо давно є гетьманом. Сподвижник Б. Хмельницького полковник Ф. Джалалій заявив польським посланцям: «Маєте свою Польщу, а України не займайте, нехай зостанеться нам, козакам». Таким чином, польській делегації був висунутий чіткий ультиматум:
· ліквідувати в українських воєводствах уніатську церкву;
· не будувати в Україні будь-яких католицьких чи уніатських церков;
· сан київського митрополита вважати найвищим після польського примаса;
· назначати тільки православних воєвод на українські землі;
· повернути запорізькому війську всі його привілеї та вільності;
· уважати гетьмана васалом польського короля;
· виселити орендарів з українських земель;
· заборонити Яремі Вишневецькому командувати військом.
Гетьман також заявив на переговорах, що має намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну».
Українсько-польські переговори велися в гострих суперечках, а тим часом обидві сторони готувалися до нової війни. Король Ян-Казимир видав наказ про посполите рушення й загальну мобілізацію регулярного війська, що дало можливість полякам підготувати для наступу три великі армії:
· армія, у лавах якої перебував князь Ярема Вишневецький, була сконцентрована на кордонах Галичини й Волині;
· армія, що була під командуванням самого короля та складалася з посполитого рушення, тобто з мобілізованої шляхти;
· литовська армія, що мала наступати з півночі.
Своїми регіментарями Ян-Казимир призначив Фірлея (загальний улюбленець, людина, зовсім позбавлена честолюбства, яка в будь-який час готова поступитися своїми повноваженнями гетьманові М. Потоцькому, що й далі перебував у татарській неволі), М. Осторога (пилявецький полководець, чия репутація постраждала найменше) та С. Лянцкоронського (досвідчений і талановитий воїн).
Так само й Богдан Хмельницький провів велику мобілізацію в Україні, яка відбувалася в умовах небаченого народного піднесення. До українського війська увійшли міщани, селяни, студенти, українська православна шляхта. Сучасник зазначав, що спорожніли хутори, села, міста — усі поспішали до війська. Ремісники кидали свої майстерні, купці — крамниці. Шевці, винокури, пивовари ставали козаками, навіть члени магістратів (бургомістри, райці, війти та канцеляристи) бралися до зброї. Зневага й насмішки чекали на тих, хто не став під прапор гетьмана. Удома залишалися тільки каліки, старі, жінки та діти.
Улітку 1649 року Б. Хмельницький атакував польські війська в Галичині та змусив їх відступати до Збаража. Кілька разів козаки йшли на штурм міста, завдавали великих утрат шляхті, але так і не змогли оволодіти фортецею, обороною якої керував князь Я. Вишневецький. У битві загинув полковник Нестор Морозенко, були поранені Кіндрат Бурляй та Іван Богун.
Тоді козаки взяли місто в облогу, що спричинило страшний голод. Городяни, як свідчить літописець, мусили їсти собак і котів. Шляхті вдалося надіслати послання до короля, у якому вони просили в Яна-Казимира допомоги.
Перед походом на Збараж частину своїх військ Б. Хмельницький вислав на Білу Русь проти литовської армії Яна Радзивілла. Проте козацькі війська під проводом М. Кричевського зазнали поразки під Лоевом, а сам керівник помер від отриманих ран.
Тим часом 30-тис. королівська армія стала просуватися до Збаража. Тоді Б. Хмельницький здійснив блискучий маневр. Залишивши частину війська біля оточеного міста, він разом з основними силами вирушив назустріч полякам. Не чекаючи нападу козаків, 5 серпня 1649року польські війська почали переправлятися через р. Стрипу. Коли половина шляхти була на іншому березі, козаки й татари пішли в атаку й усіх знищили. Зважаючи на обставини, король із залишками війська вимушений був стати укріпленим табором під Зборовом. Утримати місто поляки не змогли, козаки й татари почали штурм, повстанські артилеристи безперервно обстрілювали табір. Польське військо на чолі з королем було оточене козаками. Та поляки змогли встановити таємний контакт з татарами, яким не була вигідна перемога жодної із сторін. Під загрозою переходу татар на бік Польщі Б. Хмельницький був змушений розпочати переговори з Яном-Казимиром.
7) Зборівський мирний договір.
8 серпня 1649 року укладено не вигідний для України Зборівський мирний договір, який згодом мав бути затверджений польським сеймом.
За умовами цього договору:
· Українську державу — Гетьманщину — польський уряд визнавав у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь і Поділля залишалися під владою польського короля;
· у Гетьманщині влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалася в Чигирині;
· західний кордон Гетьманщини проходив уздовж р. Случ (так звана «козацька лінія»), і коронне польське військо не мало доступу на території, що лежать на правобережжі Случі;
· зберігалися вільності Війська Запорізького;
· кількість реєстрових козаків установлювалася в межах 40 тис. осіб (насправді військо Б. Хмельницького налічувало до 150 тис.);
· проголошувалася амністія всім учасникам Національно-визвольної війни;
· селяни, які не потрапили до козацького реєстру, мали повернутися до панів;
· католицька і православна шляхта зрівнювали в правах;
· православний київський митрополит мав увійти до польського сенату;
· питання про унію передавалося на розгляд сейму.
Підписаний з поляками мирний договір не відповідав реальній розстановці сил у Національно-визвольній війні. Український народ не прийняв Зборівського миру й відповів на нього новими повстаннями проти поневолювачів. Було зрозуміло, що цей документ має тимчасовий характер. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни (За «Довідником з історії України»).
8) Відновлення воєнних дій
І в Україні, і в Польщі Зборівський договір сприймався як угода, що Б. Хмельницький після Зборівської битви давала час для нетривалого перепочинку. Магнати Лівобережної України, які втратили свої володіння, заявляли, що угода з козаками досягнута за їхній рахунок, бо саме їхні землі опинилися під владою Б. Хмельницького. «Такого безчестя Короні Польській і Великому князівському Литовському ніколи не було», — заявляли вони.
Досить складною була ситуація й для Б. Хмельницького. Козацькі низи, селяни та міщани не визнавали договору з поляками, звинувачували гетьмана в зраді й навіть готові були його вбити. Народна війна тривала. Повстанці не збиралися складати зброю й чинили запеклий опір панам, що поверталися до своїх маєтків. Убивали їх, палили садиби, не визнавали польської адміністрації. Велика кількість повстанців (понад 40 тис.) зосередилася на Брацлавщині, Волині й Поділлі. їх очолив відомий козацький полковник Данило Нечай, який був дуже популярним серед народу.
Воєнні дії розпочалися взимку 1651 року. На початку лютого польське військо, очолюване магнатом М. Калиновським, раптово з'явилося на Поділлі й напало на містечко Красне, де перебував полк Данила Нечая. 20 лютого в жорстокому й нерівному бою загинули всі козаки разом з Нечаєм. Польські війська зайняли прикордонні козацькі міста Шаргород, Чернівці, Ямпіль і оточили Вінницю. У місті був загін козаків на чолі з Іваном Богуном, який у боях за місто ще раз підтвердив свою репутацію талановитого полководця. Залишивши частину війська у Вінниці, І. Богун разом з невеликим загоном ударив по ворогові й нав'язав противникові бій на тонкій кризі. Козаки почали раптовий відступ, заманюючи важку кінноту ворога на середину річки, де пробитий лід був притрушений сіном та снігом. Кілька тижнів вінничани відбивали польські штурми, поки не надійшла підмога. 19 березня під Липівцем передові полки армії Б. Хмельницького вдарили по польських військах, і ті змушені були відступити.
Щоб підірвати ворожий тил, Б. Хмельницький звернувся з універсалами до польських селян, закликаючи їх повстати проти кріпосництва. Повстання під проводом Костки Наперського охопило Велику Польщу, Люблінське воєводство, Мазовію та інші райони. Уряд кинув проти повстанців значні військові сили й придушив виступи. Костка Наперський та інші організатори повстання були страчені.
9) Битва під Берестечком
Після цього повстання війна між Україною та Польщею розгорілася з новою силою. У середині червня 1651 року два війська зустрілися на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Військо Речі Посполитої налічувало 80 тис. поляків, а також 20 тис. німецьких найманців. Крім цього, польська армія мала велику кількість слуг і челяді, тому історики доводять її загальну кількість до 150 тис. осіб. Українсько-татарське військо складалося зі 100 тис. козаків та 20 тис. татар.
Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Протягом перших двох днів битви відчувалася значна перевага козаків. На третій день сталося несподіване: поляки почали обстріл татарського табору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська. Щоб заспокоїти татар, Б. Хмельницький разом з генеральним писарем Іваном Виговським поїхав до хана. Проте скоїлася нечувана річ — хан захопив гетьмана й усіх, хто прибув з ним, у полон і відступив разом з військом з-під Берестечка. Козаки залишилися без головнокомандувача. Серед них зчинилася така метушня, що старшина ледве змогла заспокоїти їх. Наказним гетьманом був обраний Ф. Джалалій, за декілька днів на його місце обрали І. Богуна.
Повстанські війська опинилися в оточенні. Тоді повстанці поставили вози в чотирикутник, з трьох боків викопали шанці, один фланг прикривало болото. Десять днів тривали запеклі бої. Уночі 10 липня Іван Богун, який узяв на себе командування, почав виводити армію з оточення.
Під шаленим вогнем польських гармат козаки возами, наметами, власним одягом вимостили шлях через болото. Існує переказ, що прикривати відступ залишилося 300 козаків. Маленький загін переправився на один з островів і там цілий день стримував наступ поляків. Усі козаки полягли, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування.
Узагалі з цим невеликим загоном сміливців пов'язано дуже багато легенд.
Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком. Унаслідок Берестецької битви:
· козаки втратили понад 30 тис. осіб;
· до рук поляків потрапила канцелярія гетьмана, 28 гармат та багато різної зброї;
· Тугай-Бей захопив українського гетьмана в полон.
Однак знищити козацьку армію не вдалося, більша її частина під командуванням І. Богуна відступила на Київщину. Визволившись із татарського полону, Б. Хмельницький мобілізував нові сили й з великою армією виступив проти ворога. Це послужило сигналом до розгортання партизанської боротьби. Міщани й селяни палили свої оселі, нищили запас харчів. Ворогам доводилося здобувати в бою кожне місто й кожне село.
Б. Хмельницький почав організовувати оборону на лінії Білої Церкви, і 13 серпня 1651 року під Таборівкою козацькі війська спинили прохід поляків на Київщину.
Тим часом у наступ перейшло литовське військо, якому вдалося захопити Київ. Щоб славне місто не дісталося ворогові, кияни, жертвуючи собою та своїм майном, підпалили його з усіх боків. Очевидці розповідали, що ця пожежа не була заздалегідь спланованою, це був акт відчаю. Першим підпалив свою домівку якийсь ремісник, а потім і сам кинувся в полум'я. Його прикладом скористалися й інші ремісники, і незабаром горіло вже більше 50 будинків.
Дуже швидко місто перетворилося на суцільне багаття. Залишившись без харчів, кияни з гордістю заявляли, що тепер полякам вже не буде чого грабувати і вони страждатимуть не менше від самих мешканців міста.
За таких обставин литовські війська, очолювані Янушем Радзивіллом, повели наступ на козаків з півночі.
Така складна ситуація примусила обидві сторони піти на переговори. Б. Хмельницький змушений був підписати з ворогами Білоцерківський мир.
10) Білоцерківський мирний договір
28 вересня 1651 року між Б. Хмельницьким та поляками був укладений тяжкий для України Білоцерківський мирний договір. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей. Головними з них були:
· кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. осіб;
· козацька територія обмежувалася лише Київським воєводством;
· у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація;
· магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки в Брацлавському та Чернігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами;
· гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством, крім того, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів;
· на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;
· усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король;
· поляки підтверджували права православної церкви;
· проголошувалася амністія всім учасникам повстання.
Білоцерківська угода, як і Зборівський мир, мала суперечливий і тимчасовий характер, але обидві сторони були так виснажені війною, що сподівалися виграти хоч короткий перепочинок (За «Довідником з історії України»).
11) Битва під Батогом
Після укладення Білоцерківського договору магнати й шляхта стали повертатися в Україну, відновлюючи феодально-кріпосницькі порядки. Селян примушували виходити на панщину, виконувати повинності в маєтках феодалів. Це спричинило нову хвилю повстань на Подніпров'ї, Чернігівщині, Полтавщині і Брацлавщині.
Масове обурення викликала поява в Україні 20-тис. польського війська на чолі з коронним гетьманом М. Калиновським, яке стало табором біля урочища Батіг (поблизу теперішнього с. Четвертинівки Вінницької обл.). «Хмельницький боїться нас, — запевняв шляхту Мартин Калиновський, — настав час готуватися до битви». Коронний гетьман планував розбити козацькі сили по частинах. Вибір упав на військо, яке вів до Молдови син гетьмана Тиміш. Для того щоб Калиновський не встиг одержати допомогу від короля, 22 травня 1652 року Богдан Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його. Уночі козаки и татари вдерлися в розташування ворога. Значна частина шляхтичів намагалася втекти. Скориставшись метушнею, козаки підпалили польський табір.
Уранці 23 травня Б. Хмельницький розпочав загальний наступ проти польської армії. Жорстока й кривава битва тривала аж до самої ночі. Польське військо було знищене. За всю середньовічну історію Польща не знала такої нищівної поразки. Загинуло 8 тис. найкращих воїнів, серед них половина гусарських частин і сам гетьман М. Калиновський. Битва під Батогом піднесла славу великого полководця Богдана Хмельницького, сучасники навіть порівнювали перемогу під Батогом із перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами 216 року до н. є.
Унаслідок Батозької битви 1652 року майже вся територія України була звільнена з-під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утратив свою силу.
12) Жванецька облога
Наляканий таким розвитком подій польський уряд став збирати нове військо. До королівської армії приєдналися великі загони найманців, у її складі нараховувалося близько 20 тис. німців та 8 тис. молдованів, а, крім того, напоготові стояли ще 15 тис. угорців і трансільванців. Це військо, очолюване самим королем, отаборилося під Жванцем на Поділлі. Об'єднане козацько-татарське військо під проводом Б. Хмельницького та Іслама-Гірея зненацька підійшло до табору й почало облогу, яка тривала кілька місяців (вересень - грудень 1653 року). У таборі почався голод, лютували хвороби. Стали масово тікати угорські воїни (бійці королівської армії, яким платили найбільше), невдовзі так само вчинили й молдовські.
Над Польщею нависла загроза військової катастрофи. За цих трагічних обставин король послав до татарського хана таємне посольство й уклав з ним мир. Окрім щедрих дарунків, Іслам-Гірей отримав від польського короля зобов'язання сплачувати ханові щорічну данину розміром 100 тис. червінців і дозвіл на грабунок українських земель протягом 40 діб. Після укладення угоди з поляками татари почали вимагати від Б. Хмельницького припинення воєнних дій, а від короля — виконання умов Зборівської угоди. Уже втретє, як і перед Зборовом та Берестечком, хан зрадив союзника. Б. Хмельницький змушений був відступити. Татари, повертаючись до Криму через усю Україну, взяли великий ясир.
На початку грудня 1653 року воєнні дії припинилися, тривали лише незначні сутички в західних районах Поділля й на Волині.
13) Молдовські походи
Серед дипломатичних планів Б. Хмельницького було закріплення союзу України із сусідніми державами. Це мало забезпечити найкращі зовнішньополітичні умови для боротьби з Польщею й сприяти досягненню воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої. Гетьман прагнув зміцнити стосунки з придунайськими країнами — Волощиною (Валахією) і Трансільванією (Семиграддям). Особливо важливими були для нього відносини з Молдовою. Тому він задумав одружити свого сина Тимоша з Розандою, донькою молдовського володаря Василя Лупула.
Ще влітку 1648 року Б. Хмельницький робив спроби через посередництво турецького султана Магомета IV схилити васала Османської імперії молдовського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною. Однак В. Лупул, намагаючись лавірувати між Туреччиною та Річчю Посполитою, і далі підтримував тісні відносини з польським урядом.
У цих умовах улітку 1650 року Б. Хмельницький для того, щоб перешкодити стратегічним планам польського командування використати Молдову як плацдарм для наступу на Україну й примусити В. Лупула розірвати зв'язки з Польщею, став готувати військовий похід проти молдовського господаря. До цього походу гетьманові вдалося залучити кримського хана Іслама-Гірея III, який за умовою нового українсько-татарського союзу поставив питання про воєнну акцію проти Московського царства.
У другій половині серпня 1650 року українська армія під проводом Б. Хмельницького й загони кримських татар перейшли р. Дністер і вступили на територію Молдовського князівства. На початку вересня 1650 року козацькі полки, очолювані Д. Нечаем і Ф. Джалалієм, здобули столицю князівства м. Ясси. В. Лупул був змушений укласти угоду, за умовами якої він мав:
· відмовитися від союзу з Польщею;
· вступити в союзницькі відносини з Гетьманщиною;
· сплатити переможцям контрибуцію в розмірі 600 тис. талерів;
· щоб зміцнити політичні зв'язки з Гетьманщиною, зобов'язався видати свою дочку Розанду за сина гетьмана Тимоша Хмельницького (За «Довідником з історії України»).
Молдовський господар погодився на шлюб своєї доньки з гетьманичем, незважаючи на її заручини з Дмитром Вишневецьким.
Поразка під Берестечком завадила здійсненню планів гетьмана. В. Лупул відмовився виконувати свої попередні зобов'язання. У цій ситуації Б. Хмельницький підготував новий похід проти Молдови.
Намагаючись перешкодити гетьманові, польське командування вислало на Поділля 60-тис. армію під командуванням коронного гетьмана М. Калиновського. Після розгрому в травні - червні 1652 року в Батозькій битві польського війська, українська армія, уступивши в Молдову, змусила В. Лупула прийняти умови Б. Хмельницького.
Активна зовнішня політика українського гетьмана в Молдові стурбувала її сусідів і призвела до формування сильної антиукраїнської коаліції, до якої увійшли Річ Посполита, Валахія й Трансільванія. У квітні 1653 року волоський господар М. Басараб і семиградський князь Юрій II Ракоці при підтримці польського уряду захопили Ясси й посадили на престол С. Георгіцу.
В. Лупул звернувся по допомогу до Б. Хмельницького. 1-2 травня 1653 року українські війська під проводом Т. Хмельницького розгромили загони С. Георгіцу та повернули владу В. Лупулові.
Намагаючись розвинути успіх, Т. Хмельницький розпочав наступ на Волощину, що було, як показали наступні події, стратегічною помилкою гетьманича. Улітку 1653 року об'єднані волосько-польські сили примусили українсько-молдовські війська відступити.
У Сучавській фортеці ворог оточив 2-тис. загін В. Лупула. На допомогу молдовському господарю поспішив Т. Хмельницький на чолі 12-тис. козацького війська. 20 серпня 1653 року він прорвався до Сучави. 12 вересня 1653 року під час героїчної оборони міста Т. Хмельницького смертельно поранено, через кілька днів він помер.
19 вересня 1653 року сучавський гарнізон припинив опір, уклавши почесні умови здачі (козакам дозволялося вийти з Сучави й вивезти із собою тіло Т. Хмельницького), залишив місто.
На кордоні українське військо зустрів Богдан Хмельницький.
Гетьман наказав везти тіло до Чигирина, а сам повернувся до війська.
