Зміни в структурі партійно-державного керівництва України

Сутність жовтневого «тихого перевороту» полягала в збереженні й консерва­ції відносин і тоталітарної системи, що сформувалися в сталінський період. Усу­нувши Хрущова від влади, партійно-державна бюрократія знову зміцнила своє становище, а під час роботи XXIII з'їзду КПРС остаточно усунула загрозу своє­му пануванню. Замість чітких вимог статуту про систематичну й широку заміну складу керівних партійних органів було внесено невиразне формулювання про «систематичне оновлення» складу партійних органів і одночасне дотримання принципу «наступності керівництва».

Позбавивши партійно-державну олігархію та номенклатуру від небезпек ре­форматорства, прийшовши до влади як компромісна постать, що одночасно задо­вольняла як сталіністів, так і прихильників лібералізації режиму, Л. Брежнєв поступово зміцнював і особисту владу. У 1966 р. за його наполяганнями було від­новлено посаду генерального секретаря ЦК КПРС. У 1977 р. його було обрано головою Президії Верховної Ради СРСР. Отже, уперше в історії Радянського Со­юзу в руках однієї особи було сконцентровано як партійну, так і державну владу.

У структуру своєї влади він заклав принцип стабільності. Компартійно-ра­дянська номенклатура в центрі й на периферії завжди боялася різких змін у по­літиці. Сталінський терор, хрущовські реформи постійно загрожували дестабілі­зацією їх становища. Брежнєв уперше дав їм можливість відчути безпеку та стабільність. Стабільність гарантувалася тим, що державне керівництво стало свідомо ухилятися від розв'язання назрілих суспільних проблем. Адже кожна серйозна проблема в ході розв'язання потребувала нестандартних, оригінальних рішень, запропонованих творчими людьми, а отже, — потребувала кадрових пе­реміщень. Консерватори ж, очолені Л. Брежнєвим, робили вигляд, що в су­спільстві всі проблеми вже вирішені. Спроби ж небайдужих людей привернути увагу суспільства й влади до суперечностей оцінювалися як наклеп, вияви хво­рої психіки, антирадянщина. У такий спосіб у країні замість стабільності на два десятиліття утвердився застій.

Заради зміцнення свого владного становища Л. Брежнєв обмежив роль ЦК КПРС як колективного органу вищої партійної влади. Наприкінці 1960-х років пленуми ЦК КПРС скликалися лише двічі на рік і тривали не довше, як один день Це перетворило пленуми ЦК на швидкоплинні партійні зібрання, що скли­калися заради формального схвалення рішень, обдуманих і прийнятих на засіданнях політбюро.