Повість «Микола Джеря» - твір про становище заробітчан-бурлак

Повість «Микола Джеря» - новаторський твір. Письменник створив багатогранний образ позитивного героя, виразника народних дум і прагнень. «Високе почуття людської гідності, - зазначав О. Білецький, - непримиренність по відношенню до всякого насильства, глибока моральна чистота, здорове, вільне від забобонів сприйняття життя - все це якості, які й ми високо цінимо в людській особистості». Повістю «Микола Джеря» Нечуй-Левицький остаточно утвердив об’єктивно-повістевий стиль української літератури, У центрі уваги літераторів стала людська особистість. Творчість Нечуя-Левицького - взірець високої майстерності, вона була кроком у розвитку нових жанрів, у збагаченні мови художніх творів. Відтворення картин природи у повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря» показав себе великим майстром змалювання щедрої української природи.

Повість «Микола Джеря» (1876) є одним із визначних тво­рів Нечуя-Левицького, найбільш яскравим зразком антикріпос­ницької літератури 70-х років і разом із тим твором про стано­вище заробітчан-бурлак. У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промислов­цями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями.

Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на бо­ротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після ска­сування кріпосного права. У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу: кріпосника Бжозовського, посесора Бродовського, отамана риба­лок Ковбаненка, панського осавула, поліцейського пристава, попа. Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.

У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Пись­менник змальовує не тільки безправність, страждання закріпачених селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення. Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх крі­паків.

Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протес­танта, бунтаря Миколи Джері. Нечуй-Левицький позитивно оцінив реформу 1861 р. і тому, змальовуючи життя селян у пореформені часи, вістря критики спрямував не проти всього ладу, а проти окремих явищ соціаль­ної дійсності. Цим він послабив викривальну силу твору, зокрема останніх його розділів, хоч і тут переважають реалістичні ма­люнки. Письменник правдиво показує, як пан забрав собі кращі землі, як селяни бунтували, бо «стала знову маленька панщина», як Миколу Джерю посадили в холодну, а старшина-багач грабує селян так, як грабував і раніше.

Разом із тим Нечуй-Левицький прикрашує дійсність, коли розповідає, що комісія, надіслана царською владою, відібрала в пана добру землю і віддала її се­лянам, а громада скинула багатія і обрала старшиною бідного чередника. Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробіт­чан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (по­сесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску. Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тіс­них і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стра­вою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовець­кого промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесором, з отаманом рибалок. 2. Ідейно-художній аналіз повісті «Микола Джеря» за планом