Проблематика повісті

Поміщики – кріпаки, батьки – діти, духовне – матері­альне.

Характеристика образів-персонажів

Персонажі твору поділяються на два ворожі табори: селян-кріпаків (Микола, старі Джеря та Джериха, Нимидора, Кавун та інші) та представників панівного класу (пан Бжозовський, Осавула та інші). Головний герой твору - Микола Джеря. Він любить волю і не може змиритися з рабством, зносити знущання і приниження. З гуртом селян він утікає від пана на сахарні, сподіваючись, що знайде там краще життя. Тяжкі поневіряння випали на долю Миколи… Багато років шукає він правду, але так і не знаходить її. Втеча від поміщиків - типове явище того часу. Це була своєрідна форма протесту кріпаків, вияв їхньої зненависті до кріпосницької системи. Та не краща доля чекала бурлаків на сахарнях. Лихо жене їх у вільні степи, а потім у Бессарабію. Письменник правдиво змалював нестерпні умови життя бурлаків на сахарнях, жорстоку експлуатацію промисловців, які заради наживи обдирали заробітчан, харчували їх гнилими продуктами. Серед бурлаків починається моровиця. Вимирає і частина заробітчан із Вербівки, а серед них і Кавун - вірний товариш Миколи. Пан Бжозовський всюди розшукує Миколу, не маючи намір віддати його в солдати. Багато літ бурлаки тинялися по світу. Зрештою їх ловлять і кидають до тюрми. На них чекає Сибір. На судовому процесі Микола тримався гордо і незламно: “Його не зігнула недоля і тяжка неволя”.

У цей час відбулася реформа 1861 року. Повернувшись додому, Микола не застає в живих ні матері, ні дружини. На рідному подвір’ї зустрічає молодицю, дуже схожу на Нимидору. Це була Миколина дочка. Разом вони йдуть на цвинтар, і дочка приводить його на могилу матері. Схиливши сиву голову над похилим хрестом, Микола довго стоїть у тяжкій задумі. Перед ним промайнуло все безрадісне життя: коротке, мов спалах, щастя з Нимидорою, яку він покинув, іду шукати кращої долі, але так і не знайшовши її. Він уявив, як дружина з дочкою страждали в голоді і холоді, щодня виглядаючи свого годувальника. Так і не діждалась його Нимидора, так і не побачила свого Миколу навіть перед смертю.

Довелось Миколі доживати свого віку у дочки і зятя. Він доглядав пасіку, допомагав по господарству, а тихими літніми вечорами, зібравши на пасіці онуків, розповідав їм про свої поневіряння, пошуки волі, і в очах старого Миколи спалахували гнівні вогники, яких не могли погасити ні страждання, ні злидні.

В образі Миколи Джері втілені могутні духовні сили українського народу. “Микола Джеря, - писав Іван Франко, - хоч кріпаком родився, був однако з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих лицарських типів українських”.

Письменник вивів постать українського селянина-бунтаря Миколи Джері, людини волелюбної, невтомної, енергійної, ви­сокої моралі, глибокого, щирого почуття.

Микола Джеря нена­видить гнобителів, протестує проти соціальної несправедливості. Він сміливо підносить руку на пана та його слуг, перший серед заробітчан не скоряється посесору-капіталісту і багатію-отаману, шукає спільників у боротьбі. Микола Джеря — добрий, уважний, ввічливий у відносинах із батьками, заробітчанами, скромний, здібний до музики й малярства. Джеря — духовно вільна особистість. У конфлікті з обстави­нами Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдо­шукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним по­риванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обстави­нами не має механічного характеру, оскільки він зумовлений гли­боко внутрішніми причинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усвідомленням свого рабського становища.

Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного характеру, коріння якого ся­гають у глибини історії і побуту його волелюбного народу. Усвідомивши, що не особисті риси пана є причиною нещастя його родини, а панщина, Микола покидає село: «Піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду».

І він дотримав слова, дарма, що до­рогою ціною. Навіть заповіт батька скоритися, не чіпати пана й осавули не змінили його поведінки. Досвід батька, вихованого віковим рабством, неприйнятний для молодого покоління. Пере­живши чвертьстолітню «одіссею», Микола зберігає духовну міць і незламність.

Микола «був сивий аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі.

Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий». Уже в перших розділах повісті автор зображує старого кріпака Петра Джерю, батька Миколи. Усе життя Петро покірно робив на пана, але це не рятувало його від канчуків. Виснажений непо­сильною працею, Джеря передчасно помирає.

«Важка праця ви­ссала з його усю силу. Уся його сила прийшла на чужу користь, в чужу кишеню,— на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки». Дуже яскраво й зворушливо змальовано також жінку кріпачку Нимидору, дружину Миколи. Гарна, чесна, працьовита людина, вона мала всі права на щастя, але в умовах кріпосницького гніту життя її було понівечено. Крім головного героя, в повісті виведено й інших персонажів.

Не тільки Микола протестує проти панського гніту. Разом із ним тікає від панщини з рідного села ще кілька кріпаків. Вербівські бурлаки — люди волелюбні, чесні, готові на самопожертву. Се­ред бурлак особливо відзначається щирістю почуттів, вірністю почуттів, вірністю товариству Петро Кавун. Реалістично зображені в повісті такі визискувачі: пан Бжозовський, посесор Бродовський, панський прислужник — осавула. Усі вони прагнуть скористатися з праці кріпаків.

Особливо жор­стоким гнобителем був пан Бжозовський, від якого кріпаки вті­кали з рідного села. Змальовуючи в повісті цих жорстких експлуататорів, пись­менник показав їх як «ворожу силу», з якою вже не бажає ми­ритися трудовий народ.