2015-09-07
964
Необхідність докорінних змін у цій сфері назріла давно. За умов адміністративно-командної системи суди не могли реально здійснювати свою місію захисника прав та свобод громадян. Україна успадкувала від неї судову систему, побудовану на авторитарних засадах, за яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека були заручниками державно-владних інтересів.
Історія підтвердила відомий принцип, за яким рівень демократії визначається місцем і роллю суду в системі органів державної влади.
Початок процесу створення в Україні якісно нової судової системи було покладено прийняттям Верховною Радою України в липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України і проголошенням нею принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Одними з перших практичних кроків на шляху утвердження незалежної судової влади стали ліквідація державного і відомчого арбітражу та утворення арбітражних судів, що вивело розгляд спорів у сфері економіки з-під контролю виконавчої влади.
Конституція піднесла статус суду на принципово новий рівень, остаточно закріпила принцип незалежності судової влади, гарантує захист прав і свобод людини і громадянина судом та поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Ці настанови мають знайти конкретне втілення в новому законі про судоустрій, який донині не прийнято.
Крім того, є зобов'язання, які взяла на себе Україна при вступі до Ради Європи. Вони передбачають побудову нової судової системи, яка відповідала б нормам і стандартам Європейського Союзу.
5. Поняття про суд. Суд як орган держави.
Судова влада — це одна з гілок державної влади, яка діє самостійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалізується шляхом здійснення правосуддя.
Отже, основною функцією судової влади є здійснення правосуддя.
Правосуддя — це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Правосуддя, на відміну від діяльності органів виконавчої влади, здійснюється одноособово суддею або судовою колегією у строго визначеній законом процесуальній формі. Правосуддя — це виключно судова діяльність.
Згідно з Конституцією України, суди є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Свої функції суди здійснюють керуючись лише законом. Будьяке втручання в їх діяльність є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.
В Україні правосуддя базується на відповідних принципах, до яких необхідно віднести:
здійснення правосуддя виключно судами;
незалежність судів і підкорення їх лише закону;
державна мова судочинства;
законність;
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
забезпечення доведеності вини;
змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
забезпечення обвинуваченому права на захист;
гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення
суду;
обов'язковість рішень суду.
Відповідно до Конституції та Закону України "Про судоустрій України" судову систему України складають:
1) Конституційний Суд України;
2) суди загальної юрисдикції.
Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, її складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;
3) вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України);
4) Верховний Суд України.
Окрім правосуддя судова влада у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина шляхом їх гарантування та поновлення, а також функцію стримування двох інших гілок влади шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.
6.Суд першої інстанції — суд, який розглядає справу з початку, безпосередньо досліджує докази і виносить рішення (вирок) по суті.
Від судів вищих (апеляційної, касаційної, наглядової) інстанцій він відрізняється тим, що саме до суду першої інстанції особа звертається за захистом своїх прав таінтересів, а до вищих судів — факультативно, у разі незгоди з винесеним рішенням. Таким чином, на першу інстанцію покладається основне навантаження зі здійснення правосуддя в будь-якій країні.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[1], місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Проте, поняття «місцевий суд» не рівнозначне поняттю «суд першої інстанції». Згідно зі статтею 17 того ж Закону, система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності[2]. Місцевий суд є найнижчою ланкою в системісудоустрою згідно принципу територіальності, а суд першої інстанції є найнижчою ланкою в системі судоустрою згідно принципу інстанційності. Таким чином, кожний місцевий суд є судом першої інстанції, але не кожний суд першої інстанції є найнижчим суто територіально: це залежить від правил підсудності. Один і той же суд може розглядати справи як по першій, так і по другій (а іноді по третій) інстанціях.
Згідно даних судової статистики, у I півріччі 2011 р. суди по першій інстанції розглянули 2,3 млн справ (цивільних, адміністративних, кримінальних, господарських, справ про адміністративні правопорушення), постанов, подань, клопотань, позовних заяв, заяв, скарг. В апеляційному порядку суди закінчили провадження у 699,6 тис. справ та матеріалів усіх категорій.
