2015-09-07
260
Рівні соціальної політики:
▪ загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);
▪ регіональний (інтереси адміністративної одиниці);
▪ місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);
▪ локальний (допомога і підтримка громадянам, що постраждали від стихійного лиха).
Завданням соціальної політики є діяльність державних та громадських інститутів, соціальних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), яка спрямована на реалізацію соціальних потреб людини на основі принципу соціальної справедливості при дотриманні її громадянських прав та свобод.
Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю.
Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.
|
|
|
Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему.
Гарантії повинні:
• регулювати ринок робочої сили через замішання виникаючих суперечок між її попитом і пропозиціями;
• сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи);
• розраховуватися на всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому потребуючих.
Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, по трудовому потенціалу.
Для повної ясності питання про соціальні гарантії приведемо деякі виписки із законодавства.
1. Гарантії в реалізації права на працю: вільний вибір занять і роботи; держава визнає оплачувану зайнятість як основу способу життя; держава безкоштовно сприяє у підборі відповідної роботи; безробітних держава безкоштовно навчає новим професіям і т.п.
2. Додаткові гарантії деяким категоріям громадян: молоді; пенсіонерам; самотнім і багатодітним батькам, що виховують неповнолітніх дітей; жінкам, що виховують дітей дошкільного віку і дітей інвалідів; безробітним; звільненим із місць позбавлення волі; біженцям і т.п.
3. Профспілки активно сприяють зайнятості працездатного населення.
4. Створюються всі необхідні умови і гарантії професійної підготовки і перепідготовки безробітних.
5. Для залучення безробітних до трудової діяльності організовуються суспільні роботи.
|
|
|
6. Роботодавці зобов'язані соціально гарантувати зайнятість населення.
7. В умовах соціально-економічного реформування суспільства держава гарантує матеріальну і соціальну підтримку населення.
8. Закон суворо визначає розмір допомоги безробітним.
9. Закон визначає також умови і терміни виплати допомоги безробітним і т.п.
58. Соціальна політика Уряду України та проблеми в соціальній політиці
Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства, забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.
Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю.
Соціальна політика держави включає:
1. регулювання соціальних відносин у державі, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
2. вирішення проблем безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
3. розподіл і перерозподіл доходів населення;
4. формування стимулів до високопродуктивної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
5. створення системи соціального захисту населення;
6. забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров`я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);
7. захист навколишнього середовища з метою підвищення соціо-екологічного добробуту населення.
Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:
- життєздатності суспільства;стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства.
Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства.
Криза фінансової системи і велика інфляція в, відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:
• зниження рівня життя значної частини населення;
• значну частку прихованого безробіття;
• різку поляризацію населення за рівнем доходу;
• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;
• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;
• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.
Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:
• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;
• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;
• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;
• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;
• реформи пенсійного забезпечення;
• переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах,
• підвищення межі пенсійного віку;
|
|
|
• відміни вікових пільг;
• обмеження прав на пільги:
• ліквідації прихованого безробіття тощо.
Важливими проблемами соціальної політики України є:
· визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;
· поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;
· підвищення платоспроможного попиту населення;
· посилення мотивації праці;
· зайнятість населення.
59. Фонди соціальної підтримки населення, джерела їх формування та напрямки використання
Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя
Важливу роль у виконанні функцій соціального захисту грають такі інститути, як страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, добродійні організації, а також суспільні і політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення.
Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади.
Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.
Державні цільові фонди можуть утворюватися:
— шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,
— або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.
Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни.
А мобілізація коштів здійснюється через:
— спеціальні збори (дуже часто обов'язкові); добровільні внески і пожертвування;позики;кредити;направлення коштів із бюджету.
В залежності від напрямків використання існують фонди: економічні;соціальні; науково-дослідні;страхові;міждержавні та інші.
Соціальні фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів.
|
|
|
Пенсійний фонд України був створений в 1991 році. Завдання, які поставлені перед фондом:
— пенсійне забезпечення населення;фінансування програм по підтримці пенсіонерів та інвалідів;
— міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.
Джерелами утворення Пенсійного фонду України є:
— обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;
— кошти з Державного бюджету України призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;
— добровільні внески і пожертвування;
— інші надходження.
Кошти, акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на виплату:
— пенсій (трудових і соціальних);
— пенсій військовослужбовцям;
— допомог непрацюючим матерям по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку;
— допомог на поховання непрацюючих пенсіонерів та ін.
Фонд соціального страхування України був створений в 1991 році, є самостійною фінансовою системою.
Кошти фонду, згідно діючого законодавства, не повинні входити до складу Державного бюджету України.
Платежі, встановлені до Фонду соціального страхування України належать до загальнодержавних обов'язкових платежів.
Тарифи обов'язкових внесків на державне соціальне страхування встановлюються Верховною Радою України.
Функціонування фонду пов'язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
До Фонду соціального страхування України надходять обов'язкові внески від суб'єктів господарювання всіх форм власності, їх філій, відділень, а також від фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю.
Кошти Фонду соціального страхування України спрямовуються на виплату:
допомог по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
допомог по вагітності та пологах;
допомог при народженні дитини та догляду за нею;
допомог на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
забезпечення оздоровчих заходів.
Державний фонд сприяння зайнятості населення утворений у відповідності із Законом України «Про зайнятість населення».
Головне завдання фонду надання підтримки особам, які втратили роботу, допомога при працевлаштуванні, перекваліфікації.
Основне джерело коштів фонду це збори на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
За рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення здійснюється виплата:
допомог по безробіттю;
відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;
матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей;
дотацій роботодавцям для створення робочих місць; допомог на поховання безробітних.
60. Моніторинг стану соціально-трудових відносин на виробничому рівні
Моніторинг соціально-трудової сфери - це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері.
Виділяють три основних принципи, на яких ґрунтується моніторинг:
принцип тотожності — відповідність (тотожність) між системою моніторингу та об'єктом дослідження;
принцип єдності об'єкта спостереження — підпорядкування усіх окремих, часткових досліджень загальним соціально-економічним завданням;
принцип комплексності — спостереження за перетвореннями не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи в цілому.
Моніторинг ґрунтується на вирішенні трьох основних груп завдань: методичних, наукових та інформаційних.
Методичні завдання моніторингу — це розробка наукових основ, структури і системи показників моніторингу, методів побудови вибірки та інструментарію, що дають змогу отримувати надійні результати дослідження.
Наукові завдання — відслідковування і аналіз конкретних зрушень в соціально-трудовій сфері суспільства (вивчення трудових відносин, рівня та якості життя населення, оцінок, установок і поведінки людей, змін у соціальній структурі суспільства, розробка прогнозів тощо).
Інформаційні завдання — забезпечення достовірною, науковою, об'єктивною інформацією, споживачами якої має стати найширше коло науковців і керівників усіх рівнів.
Основні завдання моніторингу соціально-трудової сфери:
§ постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин,
§ систематичний аналіз процесів, які здійснюються в соціально-трудовій сфері,
§ попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги,
§ короткостроковий прогноз можливих змін у соціально-трудовій сфері.
Для об'єктивної оцінки стану соціально-трудової сфери в країні необхідно зіставляти матеріали усіх джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини, а моніторинг соціально-трудової сфери необхідно проводити на трьох рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств і організацій.На рівні підприємства моніторинг соціально-трудових процесів являє собою систему збору інформації про соціальні процеси у сфері праці та соціально-трудових відносин з метою діагностики, аналізу, оцінки стану та ефективності функціонування соціально-трудових відносин.
Джерелами моніторингового аналізу на рівні підприємства є дані відділів праці й заробітної плати, планово-аналітичного відділу, бухгалтерії, акти ревізій, перевірок, звіти, довідки про обстеження, документи відділу кадрів - пояснювальні записки, протоколи виробничих нарад, листи, догани, заяви й скарги працівників, а також результати анкетування, інтерв'ю та соціологічного тестування.
На рівні підприємств,установ, організацій повинні аналізуватись показники, які характеризують ефективність використання персоналу, соціально-трудові фактори організації виробництва, оцінку ефективності управління персоналом.
Моніторинг ефективності використання персоналу передбачає детальний аналіз таких елементів:
§ проводиться аналіз чисельності працівників за статтю, віком, спеціальностями, посадами і рівнем кваліфікації, встановлюється ступінь забезпеченості підприємства кадрами;
§ проводиться перевірка даних про використання робочого часу;
§ вивчаються форми, динаміка й причини руху робочої сили, обчислюються коефіцієнти стабільності й плинності кадрів; аналізуються потоки переміщень усередині підприємства й стан дисципліни праці;
§ визначається в динаміці кількість працівників, зайнятих ручною й малокваліфікованою працею, важкою ручною працею;
§ досліджуються соціальні аспекти трудової діяльності (мотивація праці, можливості професійно-кваліфікаційного зростання, сімейний стан, забезпеченість житлом тощо);
§ збираються дані про рівень санітарно-гігієнічних виробничих і побутових умов (стан робочих місць, місць громадського харчування).
З технологічної точки зору, процес проведення моніторингу соціально-трудових факторів організації виробництва складається з наступних етапів:
§ формулювання ідей, цілей і можливих зисків для підприємства від його проведення;
§ підбір фахівців, здатних здійснити необхідні дослідження;
§ власне дослідження, що складається зі збору інформації, сортування, угруповання;
§ попередній аналіз отриманих об'єктивних даних;
§ розробка аркушів опитування, бланків інтерв'ю для одержання суб'єктивних оцінних даних від персоналу, експертів і менеджерів;
§ попередня підготовка звіту за даними моніторингу й обговорення його основних висновків з менеджерами всіх рівнів з метою розробки разом з ними рекомендацій щодо реалізації виявлених резервів;
§ подання звіту керівництву й проведення авторського нагляду за впровадженням рекомендацій у процес життєдіяльності фірми.
Важливим елементом моніторингу в трудовій сфері є оцінка ефективності управління персоналом
Моніторинг ефективності використання персоналу включає:
§ моніторинг використання робочого часу;
§ моніторинг якості праці;
§ моніторинг продуктивності праці;
§ моніторинг витрат на оплату праці й соціальні потреби.
61. Моніторинг стану соціально-трудових відносин на національному рівні
Моніторинг соціально-трудової сфери - це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері.
Основні завдання моніторингу соціально-трудової сфери:
§ постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин,
§ систематичний аналіз процесів, які здійснюються в соціально-трудовій сфері,
§ попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги,
§ короткостроковий прогноз можливих змін у соціально-трудовій сфері.
Об'єктом дослідження соціально-трудового моніторингу мають стати,
по-перше, підприємства й організації, де люди працюють,
по-друге, території, де люди проживають і розташовані підприємства,
по-третє, спільноти, в які люди об'єднуються.
Для об'єктивної оцінки стану соціально-трудової сфери в країні необхідно зіставляти матеріали усіх джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини, а моніторинг соціально-трудової сфери необхідно проводити на трьох рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств і організацій.
Джерелами інформації для моніторингу соціально-трудової сфери України є статистичні показники, які характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови праці на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Для моніторингу соціально-трудової сфери статистика необхідна, але її недостатньо, необхідні також дані експертів - керівників і спеціалістів та дані працівників підприємств і організацій, які збираються в ході соціологічних обстежень.
Основні джерела інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини:
§ Вибіркові обстеження домогосподарств
§ Переписи населення
§ Адміністративна статистика
§ Вибіркові обстеження та перепис підприємств
§ Соціологічні дослідження
При здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери на державному і регіональному рівнях система показників, що аналізуються, характеризує: міграційні і соціально-демографічні процеси; структуру зайнятості, тенденції руху зайнятих, стан системи підготовки і перепідготовки кадрів; проблеми і тенденції розвитку безробіття, у тому числі прихованого; умови і охорону праці; доходи і рівень життя населення тощо.
Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні повинен здійснюватись на основі програми моніторингу Міністерством праці та соціальної політики України та Державним комітетом статистики України спільно з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Об'єктами моніторингу соціально-трудової сфери стають спеціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності і сфер економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи населення.
Збір, обробка та передача статистичної інформації з моніторингу здійснюються на регіональному та державному рівнях.
На регіональному рівні статистична інформація за затвердженими напрямками моніторингу формується територіальними органами Держкомстату України, Мінпраці та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади.
Затверджені дані моніторингу територіальних органів зазначених міністерств та відомств у встановлені строки передаються територіальним органам статистики.
Територіальні органи статистики формують зведені дані та передають їх у Держкомстат України та місцевим органам виконавчої влади.
62. Міжнародна організація праці та їх роль на ринку праці
Міжнародна організація праці (МОП) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці.
Сьогодні членами МОП є 170 країн.
МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я і здійснює нагляд за їх дотриманням.
Діяльність МОП має гуманістичний характер. Вона спрямована на всіляку підтримку розвитку підприємництва в економіці. Проте це здійснюється при надзвичайно важливій умові: розробка соціально-економічних і юридичних механізмів, з одного боку, повинна сприяти розширенню і розвитку підприємництва, але, одночасно, з другого боку, не повинна дозволяти розвиватись йому за рахунок посилення експлуатації працівників, утиску їх прав і інтересів.
Свою головну мету МОП вбачає в тому, щоб сприяти забезпеченню в усьому світі соціальної справедливості в галузі економічних відносин. Саме на це має бути спрямована національна і міжнародна політика, програми, що розробляються організацією. Вони покликані сприяти створенню умов, за яких усі люди, незалежно від раси, віросповідання або статі, могли б реалізувати право на забезпечення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стабільності та рівних можливостей
У своїй діяльності Міжнародна організація праці керується такими стратегічними цілями:
- впровадження в життя базових принципів і прав у сфері праці;
- створення більших можливостей для чоловіків і жінок в отриманні якісної зайнятості і доходів;
- розширення меж і ефективності соціального захисту для всіх;
- посилення трипартизму.
Організація намагається найбільшою мірою сприяти вирішенню таких завдань: повна зайнятість і підвищення життєвого рівня; зайнятість трудящих на таких роботах, де вони можуть отримати задоволення, застосовуючи повною мірою свою майстерність та навички і зробити найбільший внесок у загальний добробут; забезпечення, як засобу досягнення цієї мети, можливостей навчання і пересування робітників, включаючи міграцію з метою влаштування на роботу і поселення; надання можливостей для всіх брати участь у справедливому розподілі здобутків прогресу в галузі оплати праці, робочого часу та інших умов праці; дійсне визнання права на колективні переговори, спільні дії адміністрації й трудящих у справі поліпшення організації виробництва, співробітництво трудящих і підприємців у здійсненні заходів соціального і економічного характеру; розширення системи соціального забезпечення з тим, щоб надати його всім, хто потребує такого захисту і повне медичне обслуговування; необхідний захист життя і здоров'я трудящих усіх професій; захист добробуту матері й дитини; забезпечення необхідного харчування, житла, можливостей для відпочинку і підвищення культури; ·надання однакових можливостей у галузі загальної й професійної освіти [2]
Міжнародна організація праці здійснює технічну допомогу за такими основними напрямами:
- удосконалення управління (соціально-трудовий аспект);
- професійне навчання і перепідготовка кадрів;
- політика працевлаштування і управління працею;
- трудове законодавство;
- умови і охорона праці, виробнича гігієна;
- статистика праці;
- розвиток кооперативних форм;
- соціальне забезпечення.
МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики, кризового стану ринку праці в Україні, розвитком соціального партнерства.
Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.
Нині МОП спільно з ПРООН та іншими агенціями здійснює в Україні важливі проекти, які пов'язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.
