Монетарна політика: знаряддя, механізм впливу та ефективність

Монетарна, або кредитно-грошова політика, - це регулювання пропозиції грошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику проводить центральний банк країни. Об'єктом монетарної політики є пропозиція та попит на грошовому ринку. Є два види монетарної політики: стимулююча і стримувальна.

Стимулююча монетарна політика спрямовується на зменшення масштабів безробіття, а стримувальна - на приборкання інфляції.

Центральний банк змінює пропозицію грошей у національній економіці, використовуючи такі знаряддя: норму резервування (це відсоток депозитів, який комерційні банки повинні тримати в центральному банку у формі обов'язкових резервів); 2) облікову ставку (процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам); 3) операції на відкритому ринку, що стосуються купівлі й продажу центральним банком державних цінних паперів.

За стимулюючої політики центральний банк: 1) зменшує норму резервування; 2) знижує облікову ставку; 3) купує державні цінні папери, її ще називають політикою «дешевих грошей». Стримувальна політика центрального банку передбачає: 1) збільшення норми резервування; 2) підвищення облікової ставки; 3) продаж державних цінних паперів, її називають політикою «дорогих грошей».

Теоретичною базою монетарної політики є монетаристська теорія, в основі якої лежить кількісне рівняння:

M*V = P*Q