Поняття і види аграрно-договірних зобов'язань

1. За умов становлення і розвитку ринкових відносин аг­рарні підприємці різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання як суб'єкти господарювання вступають у відносини зі споживачами їхньої продукції (робіт та послуг), між собою, з постачальниками, банками, інвесто­рами, біржами, підприємствами агросервісу, а також із будь-якими іншими суб'єктами підприємницької діяльності з ме­тою одержання від цього прибутку. Юридичним засобом і правовою формою регулювання цих відносин є договір.

Договір є головною правовою формою регулювання зов­нішніх і внутрішніх підприємницьких, зокрема виробничо-господарських, відносин аграрних підприємців як виробників товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Він використовується суб'єктами агробізнесу в разі потреби врегулювання їхніх відносин з інши­ми легальними суб'єктами підприємництва.

Основою правосуб'єктності кожного аграрного підприєм­ця є як загальні цивільно-правові засади, так і конкретні пра­вові норми, що стосуються кожної зі сторін указаних договір­них відносин. Так, Законом "Про підприємництво" (ст. 2) суб'єктами агробізнесу в Україні визнаються всі юридичні особи (незалежно від форм власності) та фізичні право- і діє­здатні особи (незалежно від громадянства). Згідно зі статтями 19—21 Закону "Про селянське (фермерське) господарство", ст. 21 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 14 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання наділені пра­вомочністю налагоджувати підприємницькі зв'язки в усіх сферах діяльності на підставі договорів. Правовою основою договірної правосуб'єктності аграрних підприємців зі стату­сом юридичної особи, крім наведених вище правових норм законів України, є також такий локальний правовий акт, як статут кожного окремо взятого суб'єкта агробізнесу, яким визначені його завдання, предмет і види підприємницької діяльності та правомочність щодо укладання господарських договорів.

Договірна правоздатність кожного окремо взятого суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається, по-пер­ше, в законах України, по-друге, в підзаконних президент­ських та урядових актах, по-третє, в статутах аграрних під­приємців, які мають статус юридичної особи. З прийняттям в Україні законодавчих і підзаконних актів, орієнтованих на створення ринкових відносин, аграрні підприємці набули практично необмеженої договірної правоздатності. Так, Зако­нами "Про підприємництво" (ст. 5), "Про підприємства в Україні" (ст. 21), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 19), "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" (ст. 14) визначе­но, що будь-які приватні, колективні, державні, спільні та інші аграрні товаровиробники як підприємці мають гаранто­ване державою право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, приватними і громад­ськими підприємствами та з окремими громадянами, а також самостійно обирати партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання і виконання договорів.

2. Аграрне товаровиробництво характеризується багатога-лузевістю. Кожна з його галузей являє собою виробництво певного гатунку і видів продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження. Виробництво цих про­дуктів і сировини потребує відповідного виробничого забез­печення, виробничо-технічного та іншого обслуговування. Своєрідність продуктів і сировини, що виробляються вна­слідок здійснення рільництва, рибальства, мисливства, зу­мовлює характер підприємницьких договірних відносин, пов'язаних із порядком, правовими формами та умовами їх реалізації.

Зазначені виробничо-господарські та інші чинники поро­джують і визначають різновиди предмета господарсько-дого­вірних зв'язків, учасниками яких є аграрні підприємці як ви­робники цих продуктів харчування і сировини. Специфікат

предмета договірних зобов'язань позначається на змісті кон­кретного роду (групи) і виду договорів, тобто на тих конкрет­них правах і обов'язках, котрі передбачаються конкретним договором для кожної з його сторін. Певне юридичне значен­ня для характеристики правової природи і класифікації дого­вірних зобов'язань мають особливості правового становища кожної зі сторін як суб'єкта договірних правовідносин.

Залежно від наведених ознак можна вирізнити основні групи договорів (див. схему 7), що застосовуються в аграрно­му підприємництві та закріплюють зобов'язання у цій сфері:

фінансового та матеріального забезпечення виробничої ді­яльності, зокрема з приводу матеріально-технічного, електро­енергетичного та фінансово-кредитного забезпечення суб'єк­тів аграрного підприємництва; надання послуг (сервісу) суб'єктам аграрного підприємництва, зокрема з приводу ви­робничо-технічного, меліоративного (культуртехнічного, гід­ромеліоративного, агрохімічного обслуговування); реалізації вироблених продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження; наукового забезпечення аграрних підприємців (запровадження наукових розробок, сортового насіння, нових порід худоби, птиці та риби тощо)¹.