Другий етап конституційного розвитку

Другий етап конституційного розвитку характеризується тим, що охоплює відрізок часу, коли єдиний до того світовий процес виявися розділеним, внаслідок створення в Росії "соціалістичної держави".

Конституційний розвиток країн світової співдружності (за винятком колишніх країн Союзу РСР) на цьому етапі характеризувався такими основними рисами. По-перше, високим ступенем активності конституційної правотворчості (особливо на початку цього періоду), що було обумовлено двома факторами: утворенням великої кількості нових держав (наприклад, в Європі внаслідок розвалу Австро-угорської і Російської імперій, в Азії - кризою колоніальної системи) і демократизацією політичних режимів як в старих конституційних державах (Німеччина, Іспанія, Мексика) такі в деяких країнах, що не мали раніше конституцій (Тайланд, Ефіопія, Египет та ін.)

Було прийнято десятки нових конституцій, хоча багато з них перестали діяти в кінці періоду, модернізовані деякі старі.

По-друге, пануюча на першому етапі конституційна модель не зазнала якихось суттєвих змін. В її основі осталась все та ж ліберальна концепція. Однак, розроблені її конституційні принципи, що визначають демократичну організацію державної влади і правове становище особи, набувають в цей період нову якість. Вони все більше одержують признання як загальнолюдські цінності, що мають універсальний характер. Про це свідчить їх широке сприйняття конституціями країн, що відрізняються своїм рівнем соціально-економічного розвитку, своєю культурою, національними традиціями.

По-третє, починають формуватися нові тенденції конституційного розвитку, виникнення яких обумовлювалось об'єктивними факторами - якісними змінами, що відбулися в соціально-економічних і політичних структурах суспільства (перш за все в країнах парламентської демократії).

До них відносяться: включення в предмет конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин, перш за все економічних і соціальних; розширення конституційно встановлюючих меж втручання держави в життя суспільства та ідивідів, признання його економічної і соціальної ролі; надання конституційного статусу новим інститутам політичної системи, зокрема політичним партіям і профспілкам; поява нової категорії прав і свобод людини (соціально-економічних); конституційне визначення принципів миролюбної зовнішньої політики.

Найбільш чітко ці тенденції одержали виявлення (хоч і не в однаковій мірі) у Веймарській конституції Німеччини 1919 р., конституціях Чехословаччини 1920 р., Югославії 1921 р., Ірландії 1937 р., Мексіки 1917 р., Іспанії 1931 р. Зокрема Веймарська конституція містила такі розділи як "суспільне життя", "релігія і релігійні громади", "освіта і школа", положення які досить детально регулювали економічні і соціальні відносини різні сторони духовного життя суспільства. (10)

Конституція Югославії передбачала право і обов'язок держави втручатися в економічне життя суспільства: "Держава в інтересах всього суспільного цілого і на основі законів має право і обов'язок втручатися в економічні відносини громадян в дусі справедливості і у видах усунення соціальних конфліктів, (10) Широке втручання держави в економічні відносини передбачала і конституція Мексики (закріплення державної власності, принципу планування національного розвитку, обмеження вільної конкуренції і т.д.). (10) Конституція Ірландії у розділі "Міжнародні відносини" проголосила прихильність ідеалам миру і дружнього співробітництва націй, принципу мирного вирішення міжнародних спорів, загальновизнаним принципам міжнародного права. В конституції Чехословаччини вперше була признана роль політичних партій в формуванні і діяльності державних органів. (10)

Однак ці конституції були винятком із загального процесу конституційного розвитку в цей період. Нові тенденції, що в них проявилися в цілому не торкнулися конституційної моделі, що склалася в ХІХ ст. І як справедливо підкреслюють сучасні російські вчені: "повний розрив з цією моделлю характеризує конституційний розвиток Росії, а згодом і СРСР у період, що розглядається. На базі концепції, що виходить із постулатів марксистської теорії про закономірності розвитку суспільства і держави, їх природу, була створена принципово нова "соціалістична" конституційна модель, що знайшла своє втілення в Конституції РРФСР 1918 р. і Конституціях СРСР 1924 і 1936 р. (10)

Принципи організації державної влади, що закріплювалися цими конституціями докорінно відрізнялися від конституційних принципів, відпрацьованих до цього часу світовим конституційним розвитком. Принцип народного суверенітету був замінений принципом приналежності державної влади тільки трудящим, керованих робітничим класом, принципи політичного, економічного та ідеологічного плюралізму -принципом монізму як основи політичної, економічної організації суспільства і його духовного життя. (однопартійність, всевладність Рад, безроздільне панування соціалістичної власності і марксистсько-ленінської ідеології); принцип свободи і автономності особи - її підпорядкованості суспільству і державі, надання її прав і свобод в "інтересах соціалістичного будівництва". В подібному виді ці ідеї одержали відображення у конституціях Угорщини 1919 р., Монголії 1940 р.