Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми

генезису, розквіту та кризи рабовласництва. Орієнтація на натуральне господарство

й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць

Ксенофонта і Платона. Ксенофонт засуджував політичний і економічний устрій

Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності,

як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну

категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності

між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до

торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними

функцій засобу обігу та збереження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відображення у творах

“Держава” та “Закони”. В ідеальній державі, за Платоном, має бути три стани:

філософи, які керують суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та

торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та

обов’язки. Рабів Платон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство —

природна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філософи та

воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої

власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними

матеріальними благами. Передбачалася також рівність розподілу благ та спільність

жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм.

Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення,

торгівлі, лихварства.

Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов’язаний з іменем

Арістотеля. Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях

“Нікомахова етика”, “Політика” власну економічну концепцію, центральним

пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель

довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав

Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство.

Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні

відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати

товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель

увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення

потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання споживних вартостей, що

зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво

заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно. Аналізуючи форми

вартості, Арістотель вважав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та

використовуватися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від мінової

торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).

Економічна думка Стародавнього Риму суттєво відрізнялася від поглядів

давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовласницького виробництва,

яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія

Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких

застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й

ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфера

економіки, організація рабовласницького виробництва.

Катон Старший — виразник інтересів рабовласників, господарства яких

орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша

сфера економіки. Він закликав надати рабовласницьким віллам і латифундіям

товарного характеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги

розподілу праці, інтенсифікувати рабську працю.

Проблеми раціональної організації рабовласницького господарства знайшли

відображення у творах римських агрономів Варрона і Колумелли. Варрон,

традиційно надаючи вирішальне значення сільському господарству, закликав до

поєднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю. Проте він

залишався прихильником самозабезпечуваності рабовласницьких латифундій,

ігноруючи необхідність товарного обміну.

Колумелла першим серед римських учених усвідомив неефективність рабської

праці й екстенсивного розвитку латифундій. Він запропонував сформувати систему

дрібного селянського землекористування (колонату).

Протилежні економічні погляди мав Марк Туллій Ціцерон. Він був

прихильником приватної власності, великого землеволодіння, посилення

експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона на торгівлю та

позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним

господарством у Стародавньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської імперії в ІV—V

ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-

грошових відносин) свідчили про зародження нового суспільного устрою —

феодалізму.

План семінарського заняття

1. Економічний розвиток Стародавньої Греції архаїчного періоду.

2. Господарство Стародавньої Греції класичного періоду.

3. Економіка Стародавнього Риму в період республіки.

4. Економічний розвиток Римської імперії.

5. Економічна думка Стародавньої Греції.

6. Економічна думка Стародавнього Риму.