Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень

Виходячи з мети та напрямів використання інформації існують різні підходи до класифікації витрат, але основним принципом при її побудові має бути різні витрати для різних цілей.

Для оцінки запасів та визначення фінансового результату витрати поділяються на:

o вичерпані та невичерпані;

o витрати на продукцію та витрати періоду;

o прямі та непрямі;

o основні та накладні.

Невичерпані витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу або іншої вигоди у майбутньому.

Вичерпані витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу звітного періоду.

Витрати на продукцію пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. Вони відображаються у Балансі в складі запасів, а після реалізації продукції чи товарів - у Звіті про прибутки та збитки як собівартість реалізованої продукції (товарів).

Витрати періоду не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Такі витрати відображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні витрати.

Прямі витрати - цс витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид продукції економічно доцільним шляхом.

Непрямі витрати - це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом.

Основні та накладні витрати. Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва, це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три групи:

o прямі матеріальні витрати;

o прямі витрати на оплату праці;

o інші прямі витрати.

Виробничі накладні витрати пов'язані з організацією та управлінням виробництвом, їх не можна віднести до собівартості конкретних виробів економічно доцільним шляхом. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

З метою прийняття рішень витрати поділяються на:

o релевантні та нерелевантна;

o постійні та змінні;

o маржи нал ьн і та середні;

o дійсні та альтернативні.

Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а нерелевантні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття управлінського рішення.

Постійні та змінні витрати. Залежно від поведінки витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати - це витрати, що залишаються незмінними у разі зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат.

Змінні витрати - це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат.

Маржинальні та середні витрати. Для прийняття рішення про оптимальний обсяг діяльності, визначення середніх показників та прийняття додаткових замовлень витрати поділяють на сукупні, середні та маржинальні.

Сукупні витрати - це витрати звітного періоду на виробництво загальних обсягів конкретних видів продукції. Середн і витрати є витратами на виробництво одиниці продукції і розраховуються в розрізі її окремих видів шляхом ділення сукупних витрат на обсяг виробництва в натуральних показниках. Еквівалентом середніх витрат є собівартість одиниці продукції. Маржинальні витрати с витратами на виробництво додаткової одиниці продукції.

Залежно від спрямування обліку витрати поділяються на дійсні (розрахункові) та альтернативні.

Дійсні витрати - це фактичні витрати, які існували в процесі виробництва та реалізації продукції. Альтернативні витрати характеризують втрачену вигоду, яку підприємство могло б мати, обравши альтернативний варіант.

До основних видів нормативно-правового забезпечення обліку витрат підприємств відносять Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Укази Президента України; П(С)БО 16 «Витрати»

Планування аудиту фінансових звітів згідно МСА. Мета і загальні принципи аудиту, їх характеристика.

Найважливішим методологічним принципом аудиту є плануван­ня. Планування включає розроблення загальної стратегії виконання завдання, плану аудиту для зменшення аудиторського ризику до прийнятно низького рівня, а також детального підходу щодо очіку­ваного характеру, часу та обсягу аудиту.

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

Планування згідно МСА 300 «Планування аудиту фінансових звітів» - це визначення головної стратегії і конкретних методів та термінів проведення аудиту, яке допомагає належно розподілити роботу та наглядати за нею.

Щоб планування було ефективним, йог слід доповнювати контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів.У деталізованому плані (програмі аудиту) виконання завдання необхідно передбачити:

- процес виконання завдання та можливі джерела доказів;

- характер процедур та обсяг процедур збирання доказів;

- обґрунтування причин їх вибору;

- конкретні витрати часу;

- відповідальні фахівці за конкретні процедури

Метою планування є встановлення найважливіших напрямів аудиту, виявлення проблемних питань.

Планування дасть можливість аудиторові належно організувати свою роботу і здійснювати нагляд за роботою асистентів, а також координувати роботу інших аудиторів та фахівців.

Адекватне планування аудиторської роботи сприяє забезпеченню належної уваги до головних ділянок аудиторської перевірки, визначенню проблем і виконанню роботи у стислий термін.

Обсяг планування залежить від розмірів суб'єкта господарювання, складності завдань аудиторської перевірки, досвіду роботи аудитора з певним суб'єктом господарювання, а також від знання його бізнесу.

Головна мета аудиту - переконати користувачів фінансових звітів у тому, що ці звіти дають досить точне уявлення про стан підприємства на певну дату та про те, як його було досягнуто