Про існування племен у венедів повідомляють історичні джерела. У перших століттях нової ери в ранніх слов’ян вже почали створюватися спілки племен

Ранньослов’янська державність

В II ст. н. е. сарматів завоювали германські племена готів. Готи не належали до степовиків і представляли німецькі племена. Як писав Михайло Грушевський, готи посунули з-під Вісли на полуднє. Не знайшовши собі місця ближче, вони замандрували аж до Чорного моря, розігнали аланські племена й осіли від Дунаю до Азовського моря. Були вони войовничі, часто ходили грабувати римські землі й грецькі міста в Криму і наробили цим великого галасу.

За формою правління держава готів була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв король, який в управлінні спирався на військо.

Готи засвоїли попередню скіфо-сарматську культуру і створили свою. Вони прийняли християнство, створили рунічне письмо, мали флот, кораблі для якого завойовували під час походів.

Готська держава дійшла до значної сили за часів правління короля Германаріха. Столицею готської держави було “Дніпрове місто”.

Готи вплинули на слов’ян, особливо в розвитку військової техніки і знаряддя, про що свідчать слова готського походження, що залишилися в українській мові — меч, шолом, князь тощо.

Року держава готів була зруйнована гунами. Але готи залишалися ще тривалий час у Криму і Тамані, заснувавши Тмуторокань. А “красних дів готських” (красний давньоукр. — красивий) згадує автор “Слова о полку Ігоревім” ще наприкінці XII ст.

Письмові джерела перших століть нової ери містять скупі та суперечливі відомості про слов’ян. Під іменем венедів перша згадка про них є в працях римського історика I ст. н. е. Плінія Старшого. Інший римський історик Таціт у своїй праці “Германія” розповідає про венедів, відрізняючи їх від германців і сарматів.

Відомо, що давні культури автохтонного походження заселяли землі України ще в IV тис. до н. е.

У I—II ст. н. е. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов’ян. Міцніли стосунки між окремими слов’янськими племенами, формувався праукраїнський етнос. Для розвитку слов’янської культури велике значення мали контакти з сусідніми римськими провінціями, адже імперія була зацікавлена в добрих стосунках і торгівлі з “варварами” поблизу свого кордону.

В IV ст. предки українців рушили на південь. Навіть могутня Візантія не могла затримати “незліченні” слов’янські полчища, які контролювали Причорномор’я, дунайські країни, балканські землі. “Зіслов’янщилася вся земля наша і стала варварською”, — писав імператор Костянтин Порфирородний.

Ранні слов’яни на початку нової ери жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний соціальний організм. Малі сім’ї в межах общини об’єднувались у великі патріархальні сім’ї, де було кілька поколінь близьких родичів. Вони вели спільне господарство. Великим сім’ям належали окремі групи жител і господарських споруд, невеликі поселення. Для оборони від ворогів або великих робіт об’єднувалося кілька общин. Общини жили в близьких між собою поселеннях, своєрідних общинних “гніздах”. Група таких “гнізд”-поселень, що простяглася, наприклад, уздовж ріки на десятки кілометрів, належала вже племені.

Про існування племен у венедів повідомляють історичні джерела. У перших століттях нової ери в ранніх слов’ян вже почали створюватися спілки племен.