Вівторок

(4-ий тиждень)

· Стихира

Виставлений хрест твій, Господи, як життя для створіння, цілують вірні і, поклоняючись йому, кличуть до тебе: Його діянням і нашим постом збережи, Багатомилостивий, у глибокому мирі тих, що тебе оспівують і вихваляють. (Із «Сідалень» Утрені у вівторок 4-го тижня посту).

· ДУМКА

Стихира нам нагадує, що лише через Христовий хрест та постом ― у розумінні боротьби проти пристрастей ― християнин може зберегтись у мирі. Хрест – це «життя для створіння». Виведемо сьогоднішню думку, посилаючись на поняття животворної сили хреста через призму сповіді. Кожного разу, коли ми грішимо, ми вкотре розпинаємо Христа. Поповнивши гріх, ми наносимо рану не лише собі, але всій спільноті християн, об’єднаній у так званому Містичному Тілі Христа. Для чіткішого розуміння сказаного можна взяти за приклад наше тіло: коли у нас зуб заболить чи будь-який інший орган, то все наше тіло відчуває біль.

Правда, можна жалувати за свої переступи і приєднатись знову до Христа щирою Сповіддю, що, як кожне інше Святе Таїнство - наділяє каяника освячуючою ласкою, тобто подає йому потрібну силу для того, щоб успішно вистояти у боротьбі проти диявола.

Диявол, мої дорогі, дуже небезпечний та хитрий противник. Це найнебезпечніший ворог людини. У ньому «сидить» така лють, що він будь-якою ціною готовий збити людину з путі праведних, щоб провалити його у Пекло, так як Бог вчинив з ним за його бунт у Небі проти Нього. Він осліплений нестримною заздрістю, що ніколи більше вже не може повернути собі ні Божої любові, ні Його приязні, як це може зробити людина після Сповіді, він докладає всіх зусиль, щоб будь-якими заходами заманити людину на свій бік проти Бога. Його найбільшою перемогою над людиною є те, що він переконав її, що він не існує! Як людина не вірить у Бога, подібно вона не вірить у диявола! Так як колись він зібрав навколо себе множество ангелів, виповівши на небесах війну проти Бога, так він і сьогодні зібрав навколо себе множество людей на землі проти того самого Бога, проти якого він не вийшов переможцем! Так як провадив він в Небі боротьбу проти Бога, так і на землі він однакову боротьбу веде проти Нього, зваблюючи людину до гріха, щоб відомститись Йому за втрачене вічне щастя! Диявол ніколи не зможе мати останнє слово у тій безперебійній боротьбі нечистих сил проти людини, бо останнє слово належить самій людині. На те Бог наділив людину свобідною волею, щоб не змусити її Його любити. Як Він хоче, щоб людина Його любила, але справжня любов повинна виходити спонтанною, а не вимушеною.

От значення та допомога Святих Таїнств: вони допомагають людині вибирати Бога та у спокусах проганяти диявола. Вона допомагає їй утвердитись у своїй вірі в Бога та в довірі до Нього. Хто часто приймає Святі Таїнства, той набирає потрібної сили для успішної боротьба проти диявола. Як часто ми приступаємо до Святої Сповіді та Святого Причастя? Раз у році чи частіше? Свідомі ми того, що без Божої допомоги нам ніколи не подолати диявола та зайняти те місце, що Бог підготував для нас в Небі? Стараймося переконати себе, що часте приймання Святих Таїнств допоможе нам переможно вести боротьбу проти диявола.

· ПОСТАНОВА

Бог у Святих Таїнствах — єдина наша зброя у війні проти диявола:

Діти: Сьогодні зроблю добрий іспит совісті

Молодь: Бог мій приятель, а не каральний Суддя.

Дорослі: Постановити частіше сповідатися та причащатися.

СЕРЕДА

(4-ий тиждень)

· Стихира

Всечесний і божественний хрест, який освячує час посту, лежить на покоління. Приступімо до нього з чистою совістю, зачерпнімо освячення й просвічення та з острахом закличмо: Чоловіколюбне, Спасе наш, слава милосердю твоєму. (Із «Сідалень» Утрені у середу 4-го тижня посту).

· ДУМКА

Два слова стихири подають нам на роздум цікавий біном: «освячення» та «просвічення». Іншими словами: просвітитись може лише той, хто звершить обряд освячення. Просвітити когось означає втаємничити його в якусь справу, ознайомити його з якоюсь правдою, щоб могти нею пізніше просвітити інших. Наслідком просвітлення є розуміння таїнства, у яке просвічений був введений. Хто «просвітлений», той розуміє, бо до нього прийшло «світло», що прогнало тьму незнання та нерозуміння. Але це можливо лише через ритуал освячення, що може відбутись «купіллю води», «окропленням власною кров’ю»… Сама дія освячення означає здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості. Тим самим, хто освячений - той облагороджений, піднесений. Цікаві думки і, мушу признати, неабияк складні.

Хто не просвітився через освячення, той ніколи не зрозуміє значення хреста, як його розуміють ті, які отримали від Бога і через Нього ласку просвічення через Таїнство Хрещення. Людина народжується на цей світ у гріховності, бо його душа таврована первородним гріхом, що можна змити лише освячуючою дією Таїнства Хрещення, що уможливлює «просвічення», нова дитина Божа здатна «розуміти», наскільки це можливо людині, Божі справи, та ознайомити їх з іншими. Втім вона через хрещальне «освячення» вивищується до рівня Бога, стаючи сопричасником у божестві самого Бога. Ми не говоримо про якихось упривілейованих людей, яких Бог вибирає поодиноко для їх просвітлення. Усі мають можливість просвітитися та освятитись, лише як цього бажатимуть.

Просвітлення є дуже важливими для розуміння того, чому Христос став чоловіком, страждав та помер на хресті, щоб пізніше воскреснути. Воно й важливе тому, щоб ми вірили. Віра – це не розумове знання, математична впевненість, сприйнятливі докази істин, об’явлених Христом. Хто просвічений через освячення вірить очима душі! Розум вимагає конкретних доказів, а душа — любові та довір’я. Без любові не може бути довір’я. Христос зійшов на землю і сказав, що хто бачить Його, бачить самого Бога! Він та Бог – та сама особа. Були ті, хто повірив Йому, бо любили Його, тому просвітлилися та освятилися. Трудні концепції, я б сказав навіть несприйнятливі для людського розуму, бо не можна показати та доказати застосовуючи параметри розуму, що Христос був чоловіком та, водночас, Богом.

Вже на початках християнства та загалом вже у зародках витворення поняття про вище Буття, якому завдячується існування всього створеного, велась боротьба між розумом та вірою. Були глибокодумні мислителі, які розумовими аргументаціями старалися доказати існування Бога, як наприклад св. Тома Аквінський з Італії, що своїми «п’ятьма дорогами для пізнання Бога» доказав існування Бога. Сьогодні ніхто не приймає їх серйозно через те, що людина, базуючись на своїх наукових здобутках, хоче замінити Бога у розв’язанні найскладніших питань свого існування: звідки вона походить, куди прямує, як має жити і т. д. Така боротьба між вірою та розумом, що відкидає всі основи християнської віри, триватиме до скінчення світу. Тоді Всевишній покажеться у повному своєму блиску наперекір всім тим, які хотіли умом доказати, що Він не існував.

Коли переживаємо в нашому житті моменти сумнівів щодо Бога, нашої віри та існування, ми здебільшого довіряємо аргументаціям нашого розуму чи слідуємо підказкам нашої просвітленої та освяченої душі?

· Постанова

Віра у Бога наперекір невірству світу:

Діти: З побожністю проказувати під час дня «Поможи мені, Боже, вірити у Тебе».

Молодь: Переконатись, що наука допомагає мені утвердитись у вірі.

Дорослі: У дискусіях у справах моєї віри з друзями чи колегами на роботі захищатиму свою віру.

ЧЕТВЕР

(4-ий тиждень)

· Стихира

Маріє, почесті гідне пристановище Владики! Піднеси нас з прірви тяжкої зневіри, провин і пригноблення, бо ти для грішників спасіння й допомога, і сильний захист, та й спасаєш слуг твоїх. (Із «Сідального Слава: І нині» ч. 2 Утрені у четвер 4-го тижня посту).

· ДУМКА

Уперше під час наших Великопісних роздумів ми говоритимемо про Пречисту Діву Марію, матір Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа. Затримаємо нашу увагу на словах Стихири: «спасіння та допомога», які відносяться до Пречистої. Мама є завжди мамою і безперебійно допомогає своїм дітям, особливо у неймовірних та найнебезпечніших випадках. Мені завжди лишився зафіксованим у пам’яті наступний епізод про одчайдушність матері у намаганнях врятувати дитину від неминучої загибелі. Це розповідь одного місіонера, який проповідував нам Реколекції у Малій Семінарії в Римі.

У Чилі, країні Південної Америки, одна мати, працюючи на полі, залишила в тіні дерева своє немовля. На нього зненацька налетів з неба величезний кондор — так називається орел у тих сторонах — і, схопивши своїми лапами дитину, відлетів далеко у небо. Напевно нагодує свої орлят тією людською здобиччю. Мати дитини, бачачи цю жахливу картину, не впала у відчай, лише випустивши з рук серп, пішла туди, де кондор полетів. Після трьох днів вона повернулась, вся обдряпана та з безліччю плям засохлої крові на тілі. У її руках весело сміялась її дитина. Коли запитали маму, що сталося, вона стала розповідати, як вона ходила по полях, вздовж річок, доки не дійшла до підніжжя гір Анд. Пізнала вона кондора, що викрав її дитину і почала підніматись вверх, де вона сподівалась знайти гніздо птаха. Після кількох годин, не зважаючи на великий біль, що відчувала, піднімаючись все вище й вище, вона нарешті станула перед гніздом кондора, що вже хотів дзьобом розшматувати дрібненьке тіло її дитини. Мати заволала не своїм голосом, у наслідок чого кондор, спантеличений жіночим криком, відлетів, щоб невдовзі вернутися, аби відібрати у мами свою здобич. Між орлом та людиною велась, здавалось, нерівна боротьба. Жінка захищала руками та всім своїм тілом своє немовля, поки кондор, знеможений опором мами, відлетів.

Любов мами до своєї дитини може долати будь-яку відстань та небезпеку! У кожного своя мама, і вона, як кожна людська істота, покине цей світ, а з смертю і нас. Також і Христос, як людина, — не забуваймо, що Христос був чоловіком та Богом, — мав маму, Марію з Назарету. Він її любив, як кожен свою маму. Так полюбив, що взяв її після смерті до себе на Небо у її тілі. Згадку про цю подію ми називаємо святом Успіння: Христос прославив свою маму в Небі. А щонайважливіше, Він під Хрестом дав Її нам у матір, доручив все людство та кожного з нас зокрема під Її опіку! Свідомий, що людина, навіть після смерті матері, потребує мами, Її допомоги. Ми, ставши дітьми Матері Божої, любимо її, як свою рідну маму, тому звертаємось до неї з різними проханнями, так як ми це робили, коли наша мама була в живих чи ще є такою. Мати Божа, як кожна добра мати, ніколи не дасть нам того, що просимо, якщо вона знає, що це не вийде нам на користь! Вона знає, що нам треба, і що може нам пошкодити. Своєю материнською любов’ю до нас та Своєю опікою над нами Вона «спасає та допомагає». Якщо ми тут на землі будемо вірними синами Матері Божої, ми спасемося, ми ввійдемо до Неба, бо Вона допоможе нам зайняти те місце, що Її син, Ісус Христос, підготував для кожного з нас!

А як ми ставимося до Матері Божої? Ми насправді вважаємо за нашу матір? Ми у Неї просимо того, що нам пожиточне чи просимо «всякої всячини», що може пошкодити нам та іншим? Почитаємо Її, як справжні сини чи наше набожество до неї полягає лише у тому, щоб тільки просити у Неї ласки для себе самих? Чи не прийшло нам на думку, що можемо молитись до Неї без того, щоб просити чогось, отак щоб прославити Її? Любімо Її, як свою Маму!

· ПОСТАНОВА

Мати Божа — моя мати і допоможе, коли звернусь до Неї:

Діти: З побожністю сьогодні проказуватиму молитву «Богородице Діво».

Молодь: Навчуся сьогодні молитися на вервичці, як цього ще не знаю.

Дорослі: Буду чистим/ою в душі, як нею була Пречиста Діва Марія.