Управління ризиками

Управління ризиками – це діяльність, пов’язана з ідентифікацією, аналізом ризиків і прийняттям рішень, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків небажаної події, і/або зменшення імовірності її реалізації до прийнятних значень. У світовій практиці при управлінні ризиком прийнято користуватися принципом АЛАРА (ALARA – As Low As Reasonably Achievable): «Будь-який ризик повинен бути знижений настільки, наскільки це практично можливо і наскільки це економічно доцільно».

При визначенні припустимого ризику необхідно враховувати шкоду від потенційно-небезпечних технологій у порівнянні з вигодою, яку вони приносять. Не треба також і сильно завищувати вимоги, припустимий ризик може бути на рівні ризику, що допускається людиною в повсякденному житті для самого себе (добровільного ризику). Для розв’язання задачі в такій постановці вимір ризику повинен бути універсальним, не прив’язаним до наслідків конкретної небезпечної ситуації (повінь, землетрус, руйнування споруд, радіація тощо). Такою універсальною одиницею виміру ризику, як уже зазначалося, є гроші, або кількість загиблих на мільйон (тисячу) жителів. Принципів зниження ризику багато. Деякі з них мають організаційний характер, інші – інженерний. Розглянемо деякі з них.

Принцип нормування полягає у встановленні таких параметрів, додержання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки. Наприклад, ГДК – гранично допустима концентрація, ГДР – гранично допустимий рівень, норми піднімання і перенесення вантажу, тривалість трудової діяльності тощо.

Принцип слабкої ланки полягає в тому, що в технічну систему вводиться елемент, влаштований так, що сприймає або реагує на зміну відповідного параметра, відвертаючи небезпечне явище. Приклади реалізації даного принципу: запобіжні клапани, розривні мембрани, захисне заземлення, блискавковідводи, плавкі запобіжники тощо.

Принцип інформації полягає в передачі та засвоєнні персоналом відомостей, виконання яких забезпечує відповідний рівень безпеки (попереджувальні написи, маркування обладнання тощо.

Принцип класифікації (категорування) полягає у поділі об’єктів на класи і категорії за ознаками, пов’язаними з небезпеками. Приклади: санітарно-захисні зони підприємств (5 класів); категорії виробництв (приміщень) за пожежонебезпечністю (А, Б, В, Г, Д) тощо. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам, порівнюють витрати на ці заходи і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх впровадження.